Зернові культури.-2023.-Том 7.-№ 1

УДК 633.36/.37:631.527                     https://doi.org/10.31867/2523-4544/0252

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 5–12             

О. О. Кулініч

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. Сочевиця є важливою харчовою культурою. Червона сочевиця зокрема становить 70 % її валового споживання, також попит на сочевицю цього типу постійно зростає серед споживачів в Україні, тому важливим є створення і поширення у виробництві сортів цього типу. Мета роботи. Створення і оцінка нового вихідного матеріалу за комплексом господарсько-цінних ознак для селекції червоної сочевиці. Методи. Дослідження проводилися на ДП ДГ «Красноградське» Державної установи Інститут зернових культур протягом 2020–2022 рр. Основним методом селекції сочевиці є внутрішньовидова гібридизація з наступним індивідуальним добором у розсадниках. Обліки і спостереження проводили за загальноприйнятими методиками. Результати. Висота рослин найбільш урожайних гібридів змінювалася від 47,0 до 56,5 см. Коефіцієнт варіації цього показника знаходився в межах 6,4–10,8 %. Кількість бокових гілок у зразках, що досліджувалися була 5–18 шт., коефіцієнт варіації – від 15,2 до 26,2 %. Найбільше бобів на одну рослину мали комбінації: природний гібрид з CN 111395 – 281 шт., та CN 111396 × (Станка 2 × К. 1212) в середньому 261 шт., коефіцієнт варіації цієї ознаки коливався в межах 32–45 %. Серед досліджуваних зразків сочевиці червоної кількість повноцінного насіння з однієї рослини сягала 520 шт. Найкращими за цим показником виявилися комбінації Станка 2 × К. 1212 із середньою кількістю 283 насінини та CN 111396 × (Станка 2 × К. 1212) із середньою кількістю 275 насінин. Коефіцієнт варіації цього показника був досить високий – 36–52 % залежно від комбінації. Маса зерна з рослини становила 6,3–8,6 г. Ця ознака є найбільш мінливою V = 46–51 %, що вказує на значний потенціал виділення високопродуктивних ліній. Найбільш урожайними за масою зерна з рослини були гібридні комбінації Станка 2 × К. 1212; CN 111396 × (Станка 2 × К. 1212). Висновки. Встановлено, що за екстремальних умов вирощування зменшувалися як середні, так і максимальні показники за всіма ознаками. Значне варіювання спостерігається за ознаками “кількість бобів” та “насіння з рослини” та ознакою “маса насіння з рослини”. Створені гібридні комбінації заплановано найближчим часом включати до програми з селекції нових високопродуктивних сортів червоної сочевиці.

Ключові слова: сочевиця, сорт, гібридизація, сім’ядолі, урожайність, ознаки, гібридні комбінації

УДК 633.15: 631.527                        https://doi.org/10.31867/2523-4544/0253

 Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 13–18

 М. С. Ольховик

ДУ Інститут зернових культур НААН України, вул. Вернадського, 14, м. Дніпро, 49000, Україна 

Актуальність. В світлі спрямування процесів інтенсифікації сільського господарства у напрямку більш раціонального використання земельних ресурсів та вегетаційного періоду, враховуючи важливість пожнивних та поукісних посівів кукурудзи для кормовиробництва та її пристосованість до умов Степової зони, набувають важливості дослідження ростових процесів кукурудзи в умовах пізнього строку сівби. Особливе значення, має вивчення впливу пізнього строку сівби на ознаки “висота рослин”, та “висота прикріплення першого продуктивного качана”у скоростиглих гібридів, частка яких у виробництві зерна кукурудзи зростає. Мета роботи. Вивчення мінливості ознак “висота рослин” та “висота прикріплення качана” у скоростиглих гібридів кукурудзи за умов двох строків сівби, для встановлення найбільш стабільних гібридних комбінацій. Методи. Гібридизація – у процесі створення гібридного матеріалу; лабораторно-польовий – для визначення морфобіологічних ознак гібридів кукурудзи; вимірювально-ваговий – для визначення метричних ознак рослин; математично-статистичні – для визначення достовірності результатів, показників варіабельності ознак, кореляційної залежності ознак. Результати. За результатами дослідження скоростиглих гібридів кукурудзи, отриманих від схрещування найбільш поширених зародкових плазм, в умовах двох строків сівби, було встановлено: стабільно високі значення ознаки “висота рослин” за обох строків сівби у гібридів гетерозисних моделей Iodent×Flint та Iodent×Mix; стабільно високі значення ознаки “висота прикріплення першого продуктивного качана” за обох строків сівби у гібридів гетерозисних моделей Iodent×Flint та Iodent×Mix, Mix×Flint. Висновки. Встановлені гібридні комбінації які характеризувалися стабільно високими значеннями ознаки «висота рослин» за обох строків сівби – ДК4173СВЗМ×ДК367, ДК4172×ДК367, MC381MB×ДК367, МС555×ДК367 – гетерозисної моделі Iodent×Mix, та ДК4173СВЗМ×ДК2073 – гетерозисної моделі Iodent×Flint; та комбінації які характеризувалися стабільно високими значеннями ознаки «висота прикріплення першого продуктивного качана» за обох строків сівби – ДК4172×ДК4538 – гетерозисної моделі Iodent×Flint, ДК4172×ДК367 – гетерозисної моделі Iodent×Mix, та ДК2659×ДК4538 – гетерозисної моделі Mix×Flint. Підтверджено кореляційний зв’язок висоти рослин гібридів кукурудзи з висотою прикріплення качана за умов обох строків сівби, в усіх гетерозисних моделей що вивчалися.

Ключові слова: кукурудза звичайна, селекція, скоростиглість, висота рослин, висота прикріплення качана, строки сівби, лінія, прості гібриди

УДК 633.15:631.52                         https://doi.org/10.31867/2523-4544/0254

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 19–27 

В. Ю. Черчель,  Д. С. Купріченков

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. Є декілька способів одержання попкорну із зерна розлусної кукурудзи (ZeamaysL. evertaSturt.), тому порівняння їх результативності є важливим і актуальним. Визначення технологічних показників зерна розлусної кукурудзи залежить від багатьох чинників, серед яких і спосіб розлуснення. Мета. Порівняти технологічні показники зерна ліній розлусної кукурудзи, отриманих за допомогою двох способів розлуснення: смаження зерна на пательні та нагрівання його гарячим повітрям. Матеріали та методи. Вихідним матеріалом для проведення досліджень було зерно ліній розлусної кукурудзи, створених у лабораторії селекції кукурудзи харчового напряму використання Державної установи Інститут зернових культур НААН України. Перший спосіб одержання попкорну полягав у тому, що зерно розлусної кукурудзи одним шаром розміщували на розігріту до 175 ℃ алюмінієву пательню і смажили без олії, струшуючи зерно кожні 5–6 с. За другого способу розлуснення зерна використовувався електричний апарат ClatronicPM 3635 потужністю 1200 Вт. Результати. Показано, що за першого способу одержання попкорну переважаючим типом розлуснення був «гриб»; середній відсоток нерозлуснених зерен дорівнював 3,5 %; величина коефіцієнта збільшення об’єму зерна змінювалася від 16,4 до 29,7; а смакові якості – від 3 до 4,5 балів. За другого способу – переважаючим типом розлуснення був «метелик»; середній відсоток нерозлуснених зерен дорівнював 18,2 %; величина коефіцієнта збільшення об’єму зерна коливалася від 23,4 до 45,2; а смакові якості – від 3,5 до 5 балів. Коефіцієнт збільшення об’єму зерна, за першого способу розлуснення, мав обернений середній кореляційний зв'язок із відсотком нерозлуснених зерен, а за другого способу – прямий середній зв'язок із масою 1000 зерен. Висновки. Спосіб одержання попкорну впливає на такі технологічні показники зерна розлусної кукурудзи, як кількість, маса і відсоток нерозлуснених зерен; об’єм і маса готового продукту; коефіцієнт збільшення об’єму зерна; тип розлуснення та смак попкорну. Виділено лінії  РБ 20, РК 1, РК 44, РК 6, які мають коефіцієнт збільшення об’єму зерна понад 40 та смак попкорну 5 балів.

Ключові слова: селекція, лінія, технологічні показники, коефіцієнт збільшення об’єму зерна, нерозлуснені зерна, тип розлуснення, кореляція

УДК 633.1: “324”:631.524.85                               https://doi.org/10.31867/2523-4544/0255

 Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 28–36             

А. В. Пірич, М. В. Федоренко, І. В. Федоренко, Є. А. Кузьменко, Р. М. Близнюк

Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, с. Центральне, Обухівський р-н, Київська обл., 08853, Україна

 Актуальність.Сучасні сорти тритикале озимого повинні бути не тільки високоврожайними та давати зерно високої якості, а й стійкими до несприятливих факторів середовища, тобто високоадаптованими. Тому, і надалі актуальним залишається створення сортів, що поєднують найвищий потенціал врожайності з генетичною резистентністю до лімітуючих чинників. Мета роботи передбачала виділити селекційні лінії тритикале озимого з високими адаптивними показниками для використання в селекційній практиці. Матеріали і методи. Дослідження проводили в Миронівському інституті пшениці імені В. М. Ремесла НААН України. За стандарт обрали сорт Амур. Досліджували 20 селекційних ліній. Облікова площа ділянки становила 10 м², повторність досліду – чотириразова. Використовували лабораторно-польовий та математично-статистичні методи. Результати.Метеорологічні умови 2019/20–2021/22 рр. виявились контрастними, що дало можливість оцінити та виділити селекційні лінії тритикале озимого за адаптивним потенціалом. Виявлено, що врожайність, яка фактично характеризує реакцію генотипів на зовнішні погодні умови вирощування, була найвищою у 2020/21 р. – 5,36 т/га і найнижчою у 2019/20 р. – 3,81 т/га. Встановлено, що кращою загальною адаптивною здатністю, порівняно із сортом-стандартом Амур, характеризувалися селекційні лінії – 22002 (= 4,97 т/га), 22008 ( = 4,88 т/га), 22016 (= 4,79 т/га), які увійшли до групи з найвищими показниками максимальної врожайності (ранги 1–3).Коефіцієнт варіації відзначався незначним (7,24–7,66 %) та середнім рівнем мінливості (12,54–16,65 %), що підтверджує досить високу і стабільну генотипову складову у формуванні продуктивності рослин.Розрахунки екологічної пластичності дозволили виявити лінії – 22015, 22004 (bі = 0,63), які неістотно знижували врожайність за лімітованих умов вирощування, що пояснюється їх високою стійкістю проти несприятливих чинників навколишнього середовища.За рівнем урожайності найвищі показники гомеостатичності та селекційної цінності проявили лінії – 22004, 22015, 22008. Висновки. За період проведення досліджень виділено селекційні лінії – 22004, 22015, 22008, 22002 з високим адаптивним потенціалом, які можуть слугувати вихідним матеріалом при створенні високопродуктивних сортів в умовах Лісостепу України.

Ключові слова: тритикале озиме, селекційні лінії, адаптивність, урожайність, метереологічні умови

УДК 633.11ˮ324:631ˮ.526.32                   https://doi.org/10.31867/2523-4544/0256

 Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 37–42 

О. О. Шевченко, В. В. Ващенко, Т. К. Лобко

Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25, м. Дніпро, 49000 Україна

 Актуальність. За останнє десятиріччя здійснено реалізацію селекційних програм провідних наукових установ по удосконаленню сортів пшениці м’якої озимої за врожайністю, масою зерна з колоса, ступенем пластичності, генотиповим ефектом. Це характеризує сорти за здатністю пристосовуватись до змін середовища. Наведені показники пластичності сортів доповнюють додатковою інформацією для вивчення за комплексом інших ознак і властивостей. Мета роботи. встановити ступінь пластичності, рівень стабільності, селекційної цінності сучасних сортів пшениці м’якої озимої провідних наукових установ. Матеріали і методи. Дослідження проводили дослідних полях кафедри селекції і насінництва ДДАЕУ впродовж 2020–2022 рр., вивчали 15 сортів пшениці м’якої озимої. Обліки і спостереження проводили згідно з методикою державного сортовипробування. Екологічну пластичність визначено за методикою ІР ім. В. Я. Юр’єва згідно з пакетом прикладних програм “OSGE” TliteSistemsgr. Результати. Представлені сорти за ознакою ˮмаса зерна головного колосуˮ мають суму рангів два, а сорти Подолянка, Годувальниця, Богдана, Перемога, Богиня – ранг три, що свідчить про їх високу пластичність, обумовлену стабільністю реалізації генетичного потенціалу і їх більшу пристосованість до умов вирощування в північній підзоні Степу України. З’ясовано рівень стабільності, пластичності і селекційної цінності сортів у різних умовах вегетаційних періодів. Пластичними є сорти Смуглянка, Подолянка, Перемога, Ігриста, Комерційна, Корисна і Єдність. Це надає можливість прогнозувати реалізацію ознаки в умовах достатнього вологозабезпечення в період вегетації рослин та незначного зниження за посухи. Висновки. Встановлено рівень стабільності, пластичності, рівень селекційної цінності 15 сортів різних різновидів пшениці м’якої озимої. В мінливих умовах середовища виявили можливість їх генотипового потенціалу урожайності та екологічної пластичності за роками, що обумовлено проявом високої стабільності генетичного ефекту ознаки. Підтверджено селекційну цінність сучасних сортів на адаптивність з метою їх використання в якості вихідного матеріалу та впровадження в виробництво для умов нестійкого та недостатнього зволоження.

Ключові слова: урожайність, маса зерна головного колосу, генотиповий ефект, стабільність, селекційна цінність

УДК 633.111«324»:631.527: 631.559: 581.15/292.485:477               https://doi.org/10.31867/2523-4544/0257

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 43–54

А. Л. Рисін, Г. Б. Вологдіна

Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, вул. Центральна, 68, с. Центральне, Обухівський район, Київська область, 08853, Україна

Актуальність. Основною задачею селекції пшениці озимої є підвищення продуктивності, тому актуальним напрямом досліджень є створення та впровадження в сільськогосподарське виробництво нових сортів пшениці озимої з високим потенціалом продуктивності, які добре адаптовані до мінливих умов вирощування. Зусилля селекціонерів спрямовані на створення сортів із вдалим поєднанням в одному генотипі високих параметрів усіх основних елементів продуктивності, що уможливить максимально підвищити врожайність зерна. Селекційна робота визначається багатьма факторами, серед яких першочерговим завданням є пошук і створення нових генетичних джерел з високими показниками продуктивності.Тому особливості реалізації потенціалу врожайності та дослідження механізмівформування елементів продуктивності за мінливих метеорологічних умов маютьважливе значення для встановлення норми реакції та добору найбільш стійкихпродуктивних генотипів і подальшого включення їх у селекційні програми. Мета. Виділити в умовах Лісостепу України кращі за елементами продуктивності сорти та селекційні лінії пшениці озимої для їх залучення в програми схрещувань.Методи. Візуальний – фенологічні спостереження; лабораторно-польовий – визначення біометричних показників; математично-статистичні – встановлення достовірності одержаних даних. Результати.Установлено, що максимальна реалізація потенціалу рослин пшениці озимої за елементами структури врожайності відбувалася за оптимальних умов вирощування – в роки з вищою вологозабезпеченістю та за сівби 5 жовтня. Суттєвий вплив на формування врожайності мали погодні умови року, генотип і невраховані фактори. Строки сівби істотно впливали тільки на прояв ознаки «висота рослин». Відмічено незначне (3,8 %÷5,5 %) варіювання за висотою рослин у всіх сортів і селекційних ліній. Виявлено різний рівень мінливості за ознаками: «кількість продуктивних стебел» від Cv=16,4 % (ІІ строк сівби в посушливому 2019/20 р.) до Cv=27,6 % (І строк сівби у сприятливому 2020/21 р.); «озерненість головного колоса» і «маса 1000 зерен» – Сv = 10,7÷17,6 % і Сv=8,8÷16,9 % відповідно.Незалежно від сортових особливостей довжина головного колоса мала незначну (Сv=5,6÷8,8 %) фенотипову мінливість з розмахом варіації 0,2–2,0 см. Визначено рівень мінливості ознак за кількістю колосків (Сv=5,7 %÷8,6%), масою зерна з колоса (Сv=13,1÷20,5 %) та з рослини (Сv=20,5÷36,3 %). Висновки. Сорти МІП Ассоль, Грація МИР, МІП Дніпрянка, МІП Ювілейна та селекційні лінії ЛЮТ 55198, ЛЮТ 37519 стабільно формували високий рівень елементів продуктивності незалежно від строків сівби та умов року вирощування, що свідчить про їх високу адаптивну здатність. Рекомендовано включати їх у програми схрещувань як цінні батьківські компоненти.

Ключові слова:параметри продуктивності, ознака, варіювання, строк сівби, умови року

УДК 633.15:631.53.026/.027               https://doi.org/10.31867/2523-4544/0258

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 55–61                  

 М. Я. Кирпа, Д. В. Ковальов, Н. С. Філіпкова

Державна установа інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна

 Актуальність досліджень пов’язана із підготовкою високоякісного посівного матеріалу гібридів кукурудзи на основі врахування їх техніко-технологічних властивостей на стадіях збирання, обробки та зберігання. Метою роботи є вивчення і встановлення найбільш важливих фізичних показників, які характеризують техніко-технологічні властивості та впливають на якість посівного матеріалу гібридів кукурудзи. Матеріали та методи досліджень включають теоретично-практичні розрахунки з оглядом літературних джерел, проведення лабораторно-модельних дослідів і закладання польових досліджень, математично-статистичну оцінку отриманих даних. Досліди виконували згідно з стандартизованими методами ДСТУ і агротехнічними рекомендаціями, вихідним матеріалом були гібриди селекції ДУ ІЗК НААН України. Результати. Охарактеризовано найбільш важливі фізичні показники: форма, лінійний розмір, об’єм і геометричну поверхню насінини, її масу і питому масу, механічну стійкість гібридів кукурудзи та самозапилених ліній, встановлено відмінності між ними. Здійснено досліди із сепарування, сушіння та зберігання насіння, виявлено окремі фізичні показники, які особливим чином впливають на технологію цих процесів та формують якість посівного матеріалу. Висновки. На якість сухого насіння в процесі сепарування найбільшим чином впливає показник лінійного розміру насінини, зокрема, її ширина, залежно від якої виділяють фракції з найвищою схожістю і врожайністю (схід сит з круглими отворами діаметром 8 мм і більше). При сушінні впливає коефіцієнт, який характеризує відношення площі геометричної до об’єму насінини, за коефіцієнта більш ніж 1,0 (в дослідах 1,14–1,22) підвищується інтенсивність вологовіддачі і швидкість сушіння на 8,3–15,7 % порівняно із коефіцієнтом 1,0. При зберіганні, особливо тривалому, на якість і стійкість насіння впливає значення рівноважної вологості, яка має бути на рівні 12 % залежно від умов навколишнього середовища.

Ключові слова: насіння кукурудзи, збирання, сушіння, зберігання, фізичні показники, схожість, врожайність

УДК 633.15:631.527                  https://doi.org/10.31867/2523-4544/0259

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 62–67             

 Л. М. Свініцький

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Вернадського Володимира, 14, м. Дніпро, 49009, Україна  

Актуальність. Кукурудза – однодомна перехреснозапильна рослина з добре вираженою протерандрією, але, у деяких зразків кукурудзи відмічається стійка протерогінія. Суттєво виражені протерандрія і протерогінія можуть негативно впливати на якість запилення качанів і урожайність ліній при розмноженні. Синхронність цвітіння качана у жіночого і волоті – у чоловічого компонента має важливе значення при розмноженні стерильних аналогів самозапилених ліній та при отриманні насіння гібридів F1. Оскільки не співпадіння цвітіння може призвести до неякісного запилення, та утворення череззерниці з подальшою втратою урожайності насіння.Мета дослідження. Визначити мінливість періоду “сходи – цвітіння” жіночих і чоловічих суцвіть у батьківських компонентів гібридів кукурудзи під впливом абіотичних факторів. Матеріали і методи. Дослідження проводилися в ДУ Інститут зернових культур НААН України протягом 2018–2021 рр. У досліді використовували 15 батьківських компонентів гібридів кукурудзи: ДК216М стерильна, ДК216СВЗМ, ДК273МВ, ДК777М, ДК777ЗМСВ, ДК680МВЗС, ДК315М стерильна, ДК315СВЗМ, ДК239МВ, НТ 004 стерильна, НТ 004 закріплювач, ТТ005, ДК2064М, ДК2064СВЗМ, ДК633/325 МВ. Дата цвітіння суцвіть батьківських компонентів кукурудзи фіксувалась при цвітінні 50 % рослин на ділянці. Результати.Під час проведення досліджень агрометеорологічні умови за роками були досить контрастними, що дозволяє всебічно оцінити тривалість міжфазного періоду “сходи – цвітіння” жіночих і чоловічих суцвіть у батьківських компонентів гібридів кукурудзи. Виявлено, що батьківські компоненти мають різну чутливість до змін середовища; дихогамія цвітіння чоловічих та жіночих суцвіть у більшості генотипів кукурудзи носить ознаки протерандрії. В умовах прохолодної погоди з високою кількістю опадів у деяких зразків проявляється протерогінія. Висновки. Встановлено, що абіотичні фактори впливають на тривалість періоду “сходи – цвітіння” жіночих і чоловічих суцвіть батьківських компонентів гібридів кукурудзи, але варіювання ознаки “сходи – цвітіння” у кукурудзи в наших дослідах можна вважати слабким. Результати вказують на можливість ведення надійного насінництва в Степовій зоні України наступних гібридів кукурудзи: ДН Синевир, ДН Світязь, ДН Галатея, Моніка 350 МВ, ДН Веста.

Ключові слова:кукурудза, батьківські компоненти, період “сходи – цвітіння”, протерандрія, протерогінія

УДК 633.358”324”:581.192(477.74)                   https://doi.org/10.31867/2523-4544/0260

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 68–75            

С. І. Бурикіна, І. М. Когут, В. А. Руденко

Одеська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства НААН, вул. Маяцька дорога,24, смт. Хлібодарське, Одеська обл., 67667, Україна

Актуальність. Інтродукція у виробництво нових різновидів чи сортів сільськогосподарських  культур потребує вивчення їх хімічного складу, оскільки останній залежить від кліматичних умов регіону та технологій вирощування. Тому є доцільним вивчення особливостей формування макро- та мікроелементного складу нового різновиду гороху: гороху підзимової сівби (озимого) в погодно-кліматичних умовах Південного Степу. Мета– оцінка хімічного складу рослин гороху підзимової сівби та особливості розподілу макро- і мікроелементів за структурними частинами рослин і фазами їх розвитку в Південному Степу України. Матеріали і методи.Матеріалом були зразки гороху підзимової сівби, відібрані за фазами росту в стаціонарному і тимчасових дослідах та виробничих і апробаційних посівах агроформувань Одеської області; використовували: лабораторний метод – визначення азоту, фосфору, калію та мікроелементів; статистичний – виконання кореляційного, дисперсійного аналізу та статистичної оцінки результатів досліджень. Результати. Наведені результати досліджень хімічного складу рослин гороху підзимової сівби в умовах південно-степової зони України. Встановлено особливості акумуляції та розподілу макро- і мікроелементів листостебловою масою, зерном та корінням гороху озимого. Спостерігається тенденція до підвищення швидкості находження токсичних елементів до вегетативної маси рослин гороху та зниження – при переході із листостеблової маси до зерна. Висновки. Визначено середні значення вмісту азоту, фосфору, калію та мікроелементів в зерні та побічній продукції гороху підзимової сівби, в зоні південного Степу України. Мікроелементний склад листостеблової маси, зерна та коренів гороху озимого зазнає суттєвих змін. Відмічена більш висока варіабельність вмісту мікроелементів (12,7–70,7 %) на відміну від вмісту макроелементів (7,7–48,3 %). Визначено низьку протидію кореневих бар’єрів надходженню токсикантів Cd і Pb до наземних органів гороху підзимової сівби протягом всього періоду вегетації та високу інтенсивність протидії листостеблової маси поглинанню цих металів зерном.

Ключові слова: горох, підзимова сівба, мікроелементи, азот, фосфор, калій, вміст

УДК 631.5:633.15                     https://doi.org/10.31867/2523-4544/0261

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 76–84                 

М. І. Дудка, О. П. Якунін

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. В умовах глобального потепління і зміни клімату актуальним є обґрунтування, розробка і впровадження у виробництво агротехнічних заходів послаблення негативних явищ посухи, жари і дефіциту ґрунтової вологи. У вирішенні цих проблем важливим є пошук шляхів оптимізації умов вирощування кукурудзи (ZeamaysL.), використання адаптивних властивостей і агроценотичної стійкості рослин нових гібридів до несприятливих стрес-факторів довкілля за раціонального використання вегетаційного періоду та агрокліматичних ресурсів ґрунтово-екологічних зон. У комплексі зональних агротехнічних заходів важливе місце займають способи сівби і густота стояння рослин та інші технологічні фактори.Рослини кукурудзи мають значну біологічну пластичність за їх взаємодії з умовами навколишнього середовища.Екологічні зміни, зумовлені кількісним і просторовим розміщенням рослин кукурудзи в посіві певною мірою впливають на процеси їх життєзабезпечення. Межі можливої мінливості розміру і конфігурації індивідуальної площі живлення обмежені, перш за все, вимогами самих рослин до  екологічних факторів довкілля, необхідністю створення для них в посіві найбільш сприятливих екологічних умов, які забезпечують нормальний їх ріст, розвиток та високу продуктивність. Мета роботи полягала у виявленні особливостей росту, розвитку рослин, формування врожайності зерна кукурудзи залежно від способу сівби та густоти стояння рослин в північному Степу.Матеріали і методи.Дослідження проводили в дослідному господарстві «Дніпро» ДУ ІЗК НААН. Ґрунтовий покрив – чорнозем звичайний малогумусний повнопрофільний. Середньоранній гібрид кукурудзи ДН Стяг висівали з шириною міжрядь 30, 45 та 70 см за густоти стояння рослин 40, 50, 60 і 70 тис. шт./га, фон удобрення – N₆₀P₄₅K₄₅. Результати. Способи сівби і густота стояння рослин на площі впливали на елементи структури врожаю і врожайність зерна кукурудзи. Найвищу середню за 2019–2021 рр. урожайність (11,13 т/га) за фактором А (спосіб сівби) було одержано за сівби кукурудзи з міжряддям 30 см. Збільшення ширини міжрядь до 45 та 70 см зумовлювало зниження зернової продуктивності гібрида кукурудзи ДН Стяг на 0,21 та 0,75 т/га (тобто на 1,9 та 6,7 %) відповідно. Вищу середню урожайність зерна (11,03 і 10,95 т/га) за фактором В (густота стояння) було одержано за густоти стояння рослин кукурудзи відповідно 60 і 50 тис. шт./га.Висновки. Звужені міжряддя при вирощуванні кукурудзи в умовах дефіциту ресурсного забезпечення можуть мати перспективи впровадження за певного вичерпання інших можливостей підвищення рівня реалізації потенціалу продуктивності гібридів.

Ключові слова: кукурудза, спосіб сівби, густота стояння рослин, біометричні показники рослин, індивідуальна продуктивність рослин, елементи структури врожаю, врожайність зерна

УДК 633.16"324":631.53.04.048.338.432             https://doi.org/10.31867/2523-4544/0262

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 85–90               

Н. О. Завалипіч, А. В. Черенков, О. О. Педаш, А. О. Кулик

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. У сучасних умовах прибуткове ведення сільськогосподарського виробництва не можливе без всебічного аналізу доцільності кожного агротехнічного заходу технологій вирощування польових культур, у тому числі й ячменю озимого (Hordeum vulgare L.). У ринкових умовах основним критерієм вибору технології вирощування тієї чиіншої культури є економічна ефективність. Тому конкурентоспроможною буде татехнологія, яка забезпечить найбільшу рентабельність та прибуток. Мета роботи. Виявлення впливу агротехнічних заходів на рівень економічної ефективності вирощування ячменю озимого. Матеріали досліджень. Закладку і проведення польових дослідів здійснювали у відповідності до загальноприйнятої методики дослідної справи. В дослідах висівали сорт ячменю озимого – Дев’ятий вал (Dev'iatyi val), по попереднику – соняшник. Сівбу проводили в 4 строки: 20, 30 вересня та 10, 20жовтня з нормами висіву 4,5; 5,0; 5,5; 6,0 млн шт. схожих насінин/га.Результати.У середньому за роки проведення досліджень (2017–2019 рр.), найкращі економічні результати при вирощуванні ячменю озимого були отримані за сівби 30 вересня з найвищою врожайністю зерна 5,28–5,52 т/га, з рівнем рентабельності – 71,6–82,6 %. За сівби 20 жовтня по всіх варіантах досліду отримали найнижчу окупність витрат при вирощуванні ячменю озимого після соняшника, і рівень рентабельності змінювався в межах 16,1–21,7 % залежно від норми висіву насіння.Максимальний прибуток (9321–10562 грн/га) одержали за сівби 30 вересня, що на 7375–7958 грн/га більше порівняно з варіантами за сівби 20 жовтня. Висновки. Встановлено, що економічні показники, в роки досліджень, визначалися урожайністю зерна ячменю озимого залежно від технологічних заходів його вирощування в умовах Північного Степу України. За результатами досліджень з визначення економічної ефективності вирощування ячменю озимого після соняшника залежно від строків сівби та норм висіву насіння було встановлено,що більш рентабельним був варіант досліду, де одержували максимальний рівень зернової продуктивності культури – сівба 30 вересня. Сівба за цього строку з нормою висіву 5,0 млн. шт/га. забезпечувала максимальний рівень рентабельності (82,6 %), а чистий дохід становив –10562 грн/га.

Ключові слова: ячмінь озимий, строки сівби, норми висіву, урожайність, економічна ефективність

УДК 633.11              https://doi.org/10.31867/2523-4544/0263

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 91–97                

Л. С. Квасніцька, Г. П. Войтова

Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН, с. Самчики, Хмельницький р-н, Хмельницька обл., 31182, Україна

Актуальність. В екологізованих системах землеробства підвищенню урожайності та поліпшенню показників якості зерна пшениці озимої сприяє застосування біопрепаратів. Серед них – деструктори рослинних решток, які пришвидшують повернення поживних речовин з побічної продукції у ґрунт та біологічні препарати поліфункціональної дії з проявом удобрювальних, рістрегулюючих і захисних властивостей. Мета. Визначення впливу застосування біодеструктора рослинних решток та біопрепарату поліфункціональної дії за різних фонів удобрення на формування показників індивідуальної продуктивності рослин, урожайності та якості зерна пшениці озимої в умовах Правобережного Лісостепу.Методи.Польовий метод – для вивчення взаємодії досліджуваних факторів на ріст і розвиток рослин та урожайність пшениці озимої; кількісно-ваговий метод – визначення структури врожаю; математично-статистичний – аналіз і встановлення достовірності отриманих результатів. Результати.Встановлено, що застосування біодеструктора рослинних решток і біопрепарату поліфункціональної дії мало вплив на формування врожаю пшениці озимої та забезпечило на фоні без добрив збільшення кількості продуктивних стебел на 4–9 %, маси зерна з колоса – на 3–7 %, урожайності – на 8–17 %. За рахунок внесення N₉₀Р₆₀К₆₀ на мінеральному фоні відбулося зростання кількості продуктивних стебел – на 10 %, маси зерна колоса – на 14 %, урожайності – на 31 % порівняно з фоном без застосування добрив. Використання біопрепаратів на даному фоні забезпечило додатковий приріст урожайності в межах 9–15 %, що супроводжувалось збільшенням кількості продуктивних стебел та маси зерна з колоса на 3–6 % і 5–8 % відповідно. Найвищу врожайність пшениці озимої забезпечило поєднання біодеструктора рослинних решток Органік-баланс з обробкою насіння і посівів біопрепаратом поліфункціональної дії Органік-баланс на фоні без добрив – 5,27 т/га та мінеральному фоні – 6,79 т/га – як наслідок щільного продуктивного стеблостою рослин і найбільшої маси зерна колосу. Висновки.В умовах Правобережного Лісостепу на фоні без добрив та мінеральному фоні з N₉₀Р₆₀К₆₀ максимальну урожайність зерна пшениці озимої, за вирощування після соняшнику, отримано від поєднання технологічних елементів, що включали застосування біодеструктора рослинних решток та біопрепарату поліфункціональної дії для обробки насіння і посівів. Зазначені екологічно-безпечні елементи можуть бути використані для вдосконалення технології вирощування пшениці озимої.

Ключові слова:пшениця озима, фон удобрення, біодеструктор рослинних решток, біопрепарат поліфункціональної дії, урожайність, якість зерна

УДК 631.5:633.853.494                   https://doi.org/10.31867/2523-4544/0264 

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 98–105                  

О. В. Курач, Л. Я. Лукащук, О. Ю. Злотенко, С. П. Гень

Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН України, c. Шубків, Рівненського р-ну, Рівненської обл., вул. Рівненська, 5, м. Рівне, 35325, Україна

Актуальність. Суттєва зміна кон’юнктури ринку, порушення структури посівних площ в Україні зумовлює проведення досліджень з пошуку оптимальних і економічно вигідних систем удобрення та догляду за посівами для сучасних сортів і гібридів ріпаку озимого.Завдяки внесенню сіркових добрив, аміачної селітри в ранньовесняне підживлення і позакореневого підживлення стимуляторами росту, мікродобривами покращується ріст і розвиток рослин, показники структури врожаю та зростає продуктивність ріпаку озимого. Мета роботи. Розроблення інноваційних агротехнічних заходів, які передбачають використання комплексних добрив, мікродобрив, стимуляторів росту, для реалізації потенціалу високої врожайність ріпаку озимого в умовах Західного Полісся. Матеріали і методи. Дослідження проводились в Інституті сільського господарства Західного Полісся на чорноземі типовому слабогумусованому легкосуглинковому. Використовувались загальнонаукові методи і аналізи для порівняння досліджуваних факторів; польовий – ефективність добрив; візуальний і вимірювально-ваговий; лабораторний; порівняльно-розрахунковий; статистичний. Результати. Встановлено, що на посівах ріпаку озимого найкращий ступінь перезимівлі 85,5–88,8 % і 83,0–86,0 % було відмічено за удобрення N₃₅Р₉₀К₁₂₀ + N₈₅S₄₀ + N₃₀ і N₃₅S₆₀К₉₀ + N₈₅, щодо N₃₅Р₆₀К₉₀ + N₈₅, де ці показники були в межах 77,3–77,7 %. Найвище виживання рослин за вегетаційний період 98,4–98,6 %, спостерігалось за внесення N₃₅Р₉₀К₁₂₀ + N₈₅S₄₀ + N₃₀ сумісно із позакореневим підживленням у фазу розетки і початок бутонізації Гулівер стимул + Авангард Кремній Біо (1,0 + 1,0 л/га) і Гулівер стимул + Авангард Р фосфор + калій (1,0 + 0,6 л/га). Найбільша кількість стручків на одній рослині – 121,5–124,0 шт., кількість насінин в стручку – 24,1–24,7 шт., маса 1000 насінин – 4,54–4,56 грам відзначалась за удобрення N₃₅Р₉₀К₁₂₀ + N₈₅S₄₀ + N₃₀ із дворазовим  позакореневим підживленням Гулівер стимул + Авангард Кремній Біо (1,0 + 1,0 л/га) і Гулівер стимул + Авангард Р фосфор + калій (1,0 + 0,6 л/га). Максимальний урожай в 4,45 т/га було одержано за дози добрив N₃₅Р₉₀К₁₂₀ + N₈₅S₄₀ + N₃₀ і позакореневого підживлення Гулівер стимул + Авангард Р фосфор + калій (1,0 + 0,6 л/га). Висновки. Ефективним заходом для підвищення врожайності ріпаку озимого до 4,45 т/га за різних систем удобрення є ранньовесняне внесення сульфату амонію N₃₅S₄₀ і аміачної селітри N_50-85  кг/га, приріст від удобрення змінювався в межах 5,1–15 %. За дворазового позакореневого підживлення стимулятором росту і мікродобривами у фазу весняної розетки і початку бутонізації рослин збільшення врожайності становило від 2,8 до 16,5 %.

Ключові слова: ріпак озимий, система удобрення, позакореневе підживлення, продуктивність

УДК 633.174:631.5           https://doi.org/10.31867/2523-4544/0265

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 106–112

Л. А. Правдива

Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН, вул. Клінічна, 25, м. Київ, 03141,

Актуальність. Останнім часом все більше уваги приділяється пошуку енергетичних ресурсів, які отримують із відновлюваних джерел енергії, а саме за рахунок рослинної сировини. Актуальності набувають дослідження з вивчення впливу елементів технології вирощування, зокрема, норм висіву на формування продуктивності посівів сорго звичайного двокольорового та соризу, необхідної для виробництва біопалива. У східній частині Лісостепу України продуктивність цих культур значною мірою залежить від сорту, зовнішніх умов та оптимальних елементів технології вирощування. Оптимізація норм висіву насіння є одним із шляхів підвищення урожайності зерна та біомаси, виходу біопалива та енергії з нього. Метою досліджень було визначення впливу норм висіву насіння на енергетичну продуктивність сорго звичайного двокольорового та соризу в умовах східної частини Лісостепу України.Матеріали і методи. Дослідження проводили в 2016–2020 рр. на Іванівській дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН – це зона нестійкого зволоження східної частини Лісостепу України. Схема досліду включала: сорти (фактор А): Дніпровський 39 (сорго звичайне двокольорове) та Самаран 6 (сориз), і норми висіву (фактор В): 1) 150 тис. шт./га; 2) 200 тис. шт./га; 250 тис. шт./га. Результати. Встановлено, що з різною нормою висіву змінювалась урожайність зерна та біомаси сорго і соризу, відповідно, змінювався і розрахунковий вихід біоетанолу із зерна, вихід твердого палива із надземної маси та загальний вихід енергії. Максимальна урожайність зерна та біомаси отримана за норми висіву насіння 200 тис. шт./га і становила 6,8 та 39,2 т/га у сорго звичайного двокольорового сорту Дніпровський 39 і 5,9 та 36,1 т/га у соризу сорту Самаран 6. Висновки. Найбільший вихід біоетанолу (2,24 т/га) та енергії з нього (56,04 ГДж/га) отримано у сорту Дніпровський 39 та 1,95 т/га і 48,63 ГДж/га – відповідно у сорту Самаран 6. Найвищий вихід твердого палива та енергії з нього отримано у сорго 9,06 т/га і 147,6 ГДж/га, а також у соризу – 8,34 т/га та 135,93 ГДж/га відповідно. З енергетичної точки зору більш ефективним, для виробництва біопалива та енергії з нього є вирощування сорго звичайного двокольорового з нормою висіву 200 тис. шт./га.

Ключові слова: сорт, урожайність, зерно, біомаса, біоетанол, тверде паливо, енергія

УДК 633.34:631.147:631.92                   https://doi.org/10.31867/2523-4544/0266

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 113–122                 

М. Б. Грабовський, Ю. В. Федорук, Т. О. Грабовська, М. В. Лозінський, Л. А. Козак

Білоцерківський національний аграрний університет, пл. Соборна, 8/1, м. Біла Церква, Київська обл., Україна, 09117

Актуальність. Однією з альтернатив інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є впровадження нових екологічних технологій, які спрямовані на реалізацію природного потенціалу агрофітоценозів і ґрунтуються на ефективному використанні їх біологічних можливостей. Зміни клімату та розповсюдження екологізації в сільському господарстві створюють передумови для добору сортів сої різних груп стиглості та вивчення їх потенціалу продуктивності і якісних показників зерна за різних технологій вирощування. Мета роботи. Оцінка сортів сої за урожайністю та якісними показниками зерна за традиційної та органічної технологіями вирощування. Методи. Польовий, лабораторний, математичний, статистичний аналіз. Результати. Встановлено, що врожайність зерна у середньоранньостиглих сортів сої (Еверест, ЕС Професор і ДХ530) становила за традиційної технології 2,88 т/га, за органічної – 2,24 т/га, а у середньостиглих сортів (Вінздор, ЕС Палладор і Емперор) – 3,25 і 2,44 т/га, що на 0,38 і 0,20 т/га більше порівняно з середньо-раньостиглими сортами. Різниця у врожайності зерна між традиційною і органічною технологіями становила у середньоранньостиглих сортів 0,63 т/га, а у середньостиглих – 0,81 т/га. В середньому за два роки досліджень вміст протеїну в зерні сої становив 39,8–42,5 %, жиру – 20,1–21,7 %, вологість – 11,7–13,9 %. За рахунок вищої урожайності зерна сої за традиційної технології вихід протеїну був у межах 1,11–1,42 т/га, а жиру – 0,57–0,72 т/га, що на 21,0–24,7 і 21,5–25,6 % більше ніж за органічного вирощування. Між врожайністю зерна та вмістом протеїну встановлений вище середнього рівень взаємозв’язку – r=0,69 і 0,78 за традиційного і органічного вирощування, а між урожайністю та вмістом жиру залежність мала високий рівень (r =0,97 і 0,95). Висновки. Якісні показники (вміст протеїну і жиру) та вологість зерна сої залежали від сортових особливостей та погодних умов року і не змінювалися під впливом технології вирощування. Сорт сої Емперор мав максимальні показники урожайності зерна (3,35 і 2,47 т/га), вихід протеїну (1,42 і 1,05 т/га) і жиру (0,72 і 0,54 т/га), відповідно за традиційної та органічної технологій вирощування. Тому даний сорт можна рекомендувати для вирощування за обох технологій.

Ключові слова: соя, продуктивність, вміст протеїну, вміст жиру, вологість зерна

УДК 633.111.5                              https://doi.org/10.31867/2523-4544/0267

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 123–128     

О. О. Вінюков, О. М. Бутенко

Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція НААН, вул. Захисників України, 1, м. Покровськ, Донецька область, 85307, Україна

Актуальність. Популярність серед споживачів пшениці туранської пов’язана з тим, що її зерно має більше корисних властивостей ніж традиційні види. Розповсюдження цих пшениць стримує відсутність чітких агротехнологічних прийомів її вирощування, які б дозволили рослинам максимально сформувати генетично запрограмовану продуктивність. Мета. Встановити вплив запропонованих елементів технології вирощування на формування рослинами пшениці туранської біометричних показників в умовах східної частини Північного Степу України. Матеріали і методи. Дослідження проводились згідно методики польової справи Б. О. Доспєхова «Методика полевого опыта». Дослідження були проведені у 2021–2022 рр. у польовій сівозміні Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН.Попередник – соняшник. Для сівби використовували сорт пшениці туранської Сармат. Методи дослідження: польовий, лабораторний, математично-статистичний. Результати. Використання мінеральних добрив при вирощуванні пшениці туранської сприяє формуванню рослинами кращих біометричних показників протягом вегетації порівняно з контрольним варіантом. Так, габітус рослин у фазі повної стиглості перевищує контрольний варіант на 22 см. Кількість вузлових коренів на одній рослині збільшується на 0,7 шт., а коефіцієнт продуктивного кущіння – на 0,1. За використання менших норм висіву (2,0 та 3,0 млн. шт./га) рослини формують кращі біометричні показники незалежно від фонів живлення. Найбільшу кількість продуктивних пагонів рослини пшениці туранської формували за фону живлення N₃₀P₃₀. Залежно від норми висіву коефіцієнт продуктивного кущіння варіював від 1,4 до 1,2. Висновки. Збільшення або зменшення норми висіву істотно не впливає на фізіологічну здатність культури формувати щільний продуктивний стеблостій. Сформувати господарсько-ефективний щільний продуктивний стеблостій на одиниці площі можна шляхом збільшення норми висіву, за якого кількість продуктивних стебел на рослині буде знижуватись, але загальна кількість продуктивних стебел на 1 м² підвищиться, що дозволить підвищити врожайність посіву.

Ключові слова: пшениця туранська, норма висіву, фон живлення, коефіцієнт кущіння, кількість вузлових коренів, висота рослин, коефіцієнт продуктивного кущіння, кількість стебел

УДК 633.11: 577.11                    https://doi.org/10.31867/2523-4544/0268

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 129–137             

Я. С. Фанін, М. А. Литвиненко

Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення, Овідіопольська дорога3, м. Одеса, 65036, Україна

Актуальність.Одним з основних показників, з яким пов’язана товарна цінність зерна пшениці, її хлібопекарські, а також технологічні властивості, є масова частка білка.Результати наукових досліджень та практика сільськогосподарського виробництва свідчать про те, що за останні 80–90 років у південних областях України вміст білка в зерні пшениці озимої понизився з 17–18 % до 10–12 %, а в несприятливі, за погодними умовами, роки кількість білка в зерні може зменшуватися навіть до 8,0–9,5 %. Однією із проблем сьогодення України є питання покращення якості зерна пшениці. Україна посідає високе місце на світовому ринку зернових: частка в експорті пшениці складає в середньому 5 %. Мета роботи. Оцінка сучасних сортів озимої м’якої пшениці за врожайністю і біохімічними показниками якості зерна. Методи. Польові дослідження вели згідно з методикою польового досліду Б. А. Доспєхова. Агротехніка вирощування пшениці озимої – загальноприйнята для степової зони України. Облік врожайності проводився за методикою державного сортовипробування сільськогосподарських культур. Вміст білка в зерні визначали методами інфрачервоної спектрометрії та К’єльдаля, рівень седиментації білків – методом SDS-30. Результати. При порівнянні отриманих даних за врожайністю у колекції встановлено, що у сучасних вітчизняних сортів та сортів закордонної селекції за умов оптимального вегетаційного періоду врожайність була більшою в середньому на 103‒107 %, ніж у сортів ранніх етапів селекції. Лідерами за врожайністю є сорти Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення. На реалізацію потенціалу врожайності закордонних сортів значно впливає їх недостатня пристосованість до погодних умов. Паралельно з ростом врожайності внаслідок впливу негативної кореляції між урожайністю та якістю зерна, з кожним етапом селекції, в тому числі і у сучасних сортів, відбувається зниження білковості зерна на 0,5–1,5 %. Встановлено, що за рівнем седиментації сорти селекції СГІ-НЦНС переважають сорти ранніх етапів селекції. Велике різноманіття за рівнем седиментації має група сортів української селекції. У сортів іноземної селекції відмічено доволі низькі показники седиментації. Реалізація генетичного потенціалу врожайності та якості зерна досліджуваних сортів залежала від погодних умов та доз мінеральних добрив. Висновки. Значний успіх селекції на збільшення врожайності в українських і закордонних сортів через негативну кореляцію між цим показником і якістю зерна супроводжувався зменшенням рівня білковості на кожному етапі селекції на 0,5–1,5 %. У порівнянні з сортами ранніх етапів селекції показник седиментації SDS-30 був найбільший тільки у сортів СГІ-НЦНС, тоді як вітчизняні сорти інших наукових установ дещо поступалися сортам ранніх етапів селекції. Група закордонних сортів відрізнялася найменшим рівнем седиментації. Крім генетичного фактору, великий вплив на формування врожайності і якості зерна мають такі чинники, як погодні умови року і дози мінерального живлення.

Ключові слова: врожайність пшениці, адаптивність пшениці, білковість зерна, седиментація, добрива, біохімічні показники

УДК 633.14.«324»:631.5:581.132.2 (251.1) (1-17)                       https://doi.org/10.31867/2523-4544/0269

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 138–145             

М. М. Солодушко, Ю. В. Безсусідня

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Вернадського Володимира, 14,
м. Дніпро, 49009, Україна 

Актуальність. Визначення впливу технологічних прийомів вирощування на фотосинтетичну діяльність та рівень зернової продуктивності  жита озимого є актуальним. Оскільки проведення цих досліджень дозволяє у більш повній мірі розкрити біологічний потенціал рослин, визначити оптимальні технологічні параметри за яких суттєво підвищується врожайність жита озимого при його вирощуванні в зоні Північного Степу України. Мета проведених досліджень полягала у вивченні особливостей фотосинтетичної діяльності рослин сучасних сортів жита озимого залежно від попередників на фоні різних строків сівби та рівня мінерального живлення в ґрунтово-кліматичних умовах Північного Степу. Матеріали і методи. Дослідження проводилися впродовж 2018–2021 рр. на базі дослідного господарства «Дніпро» ДУ Інститут зернових культур НААН України. Кількість факторів у досліді – чотири. Сорти жита озимого Пам’ять Худоєрка та Стоір висівалися після соняшнику та ячменю ярого у ранній (5–10 вересня), оптимальний (20–25 вересня) та пізній (5–10 жовтня) строки. Результати. Жито озиме, розміщене після ячменю ярого, мало більшу за розмірами площу листків, листковий індекс та вищі значення фотосинтетичного потенціалу, порівняно з варіантами досліду, де ця зернова культура висівалася після соняшнику. При вирощуванні після обох попередників максимальні значення цих показників відмічали у рослин різних сортів за сівби 20–25 вересня за внесення N₄₅ по мерзлоталому ґрунті. В середньому за роки досліджень, у фазі колосіння площа листкової поверхні рослин у сорту Пам’ять Худоєрка, який вирощувався після стерньового попередника на зазначених ділянках становила 50,4 тис.м²/га, у сорту Стоір – 52,9 тис.м²/га, після соняшнику – 46,6 та
48,5 тис.м²/га відповідно. Найвищі показники фотосинтетичного потенціалу посіву також відмічалися на зазначених варіантах і становили у сортів Пам’ять Худоєрка та Стоір, які вирощувалися після ячменю ярого – 2,59 та 2,76 млн м²-днів/га, а після соняшнику – 2,40 та 2,52 млн м²-днів/га відповідно. За результатами досліджень встановлено, що сівба жита озимого після ячменю ярого і соняшнику в найбільш оптимальні строки, а саме 20–25 вересня, та застосування азоту ранньою весною із розрахунку 45 кг/га д. р., забезпечували формування найвищої врожайності у сорту Стоір, яка складала відповідно до попередника 6,47 і 5,03 т/га. Висновок. Таким чином, за результатами проведених досліджень встановлено, що максимальну площу листкової поверхні (52,9 тис.м²/га), листковий індекс (5,3) та фотосинтетичний потенціал (2,76 млн м²-днів/га) формував сорт Стоір за сівби 20–25 вересня після ячменю ярого та проведення підживлення рослин азотом ранньою весною по мерзлоталому ґрунті із розрахунку 45 кг/га д.р. До речі, за таких умов було одер-жано і максимальний рівень врожайності у сорту Стоір, який за вирощування після ячменю ярого та соняшнику склав 6,47 та 5,03 т/га відповідно.

Ключові слова:жито озиме, сорт, попередник, строк сівби, фотосинтетична діяльність рослин, площа листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал посівів, урожайність

УДК 633.15: 631.81.095.337: 631.816.35                  https://doi.org/10.31867/2523-4544/0270

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 146–152               

 В. Г. Молдован, Ж. А. Молдован

Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського
господарства Поділля НААН, с. Самчики, Хмельницький район, Хмельницька область, 31182, Україна

Актуальність.Для оптимального розвитку кукурудза потребує не лише макроелементів – азоту, фосфору та калію, але й мікроелементів – Cu, Mo, Mn, Co, Zn, B та ін. Ефективність мікродобрив у технологіях вирощування кукурудзи досить висока незалежно від способу їх використання (допосівна обробка насіння або листкове підживлення).Серед мікроелементів, які відіграють особливе значення в життєдіяльності рослин, вартує уваги цинк, адже його дефіцит призводить до сповільнення росту через скорочення міжвузлів, зниження озерненості качанів або їх незав’язуваності.Метою досліджень було вивченняефективності використання цинку у вигляді висококонцентрованого рідкого добрива для позакореневого підживлення кукурудзита його впливу на ріст і розвиток рослин, формування площі листкової поверхні, показників індивідуальної продуктивності, урожайності зерна кукурудзи в умовах Західного Лісостепу.Матеріали і методи. У двофакторному досліді вивчали гібриди кукурудзи ранньостиглий ДН Атон та середньоранній ДН Астра;висококонцентроване рідке цинкове добриво Хімік Цинк, яке використовувалося для обприскування посівів у фази 5–6 та 8–9 листків. Результати. Встановлено, щолінійні розміри рослин визначаються генетичними особливостями гібридів та істотно залежать від їх групи стиглості й мінерального живлення. Зокрема, висота рослин кукурудзи у фазі цвітіння волоті становила на контролі у ранньостиглого гібрида ДН Атон 200,0 см і у середньораннього гібрида ДН Астра – 210,7 см, тоді як за дворазового підживлення цинком, збільшувалася до 225,1 та 238,3 см, відповідно. Площа листкової поверхні збільшувалася також у ранньостиглого гібрида ДН Атон з 31,57 до 34,67 тис. м²/га, у середньораннього гібрида ДН Астра – з 33,59 до 36,99 тис. м²/га. Варіювання кількості продуктивних качанів і показників структури врожаю за варіантами досліду, безумовно, впливало й на формування урожайності зерна, яка за застосування цинку для позакореневого підживлення кукурудзи у фази 5–6 та 8–9 листків, збільшувалася у ранньостиглого гібрида ДН Атон на 0,72 т/га (8,2 %) та у середньораннього гібрида ДН Астра – на 0,78 т/га (8,6 %) порівняно з контролем.Висновки. Позакореневе підживлення кукурудзи у фази 5–6 та 8–9 листківвисококонцентрованим рідким цинковим добривом Хімік Цинк позитивно впливає на ріст і розвиток рослин, формування площі листкової поверхні й фотосинтетичного потенціалу, зумовлює збільшення кількості продуктивних качанів на 100 рослинах, покращує показники елементів структури врожаю, що забезпечує підвищення урожайності зерна.

Ключові слова: кукурудза, гібрид, фаза розвитку, підживлення, площа листкової поверхні, індивідуальна продуктивність, урожайність

УДК 631.816.11:633.11            https://doi.org/10.31867/2523-4544/0271

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 153–161             

С. І. Попов, Р. А. Гутянський, Н. В. Кузьменко, С. В. Авраменко

Інститут рослинництва імені В. Я. Юр’єва НААН, пр. Героїв Харкова, 142, м. Харків, 61060, Україна

Актуальність.Проблема ефективного використання поживних речовин органічних і мінеральних добрив залежно від насичення ними ґрунту має особливо важливе значення для агроформувань, які запроваджують інтенсивні технології. На цей час, у більшості господарств має місце значна різниця між необхідною та фактичною дозою внесення добрив, що, в свою чергу, викликає високу вірогідність недобору прогнозованих урожаїв. У зв'язку з цим, питання оптимізації раціонального використання добрив при вирощуванні пшениці озимої стають першочерговими. Оцінюючи стан вивчення даної проблеми, важливо дослідити, як гній, повне мінеральне удобрення й азотне підживлення посівів впливають на родючість ґрунту та рівень урожайності зерна залежно від місця розміщення культури в сівозміні. Мета досліджень. Встановити вплив тривалого застосування різних систем удобрення на родючість ґрунту та закономірності формування врожайності сучасних сортів пшениці озимої. Методи. Польовий, вимірювально-ваговий та статистичний. Результати. Встановлено, що за 30 років досліджень у варіантах основного внесення N₃₀P₃₀K₃₀ та N₆₀P₆₀K₆₀на фоні гною вміст у ґрунті обмінного калію (16,4–17,9 мг/100 г ґрунту) та рухомого фосфору (18,9–20,2 мг) відповідав високому й дуже високому рівню, а легкогідролізованого азоту (16,3–17,6 мг) – низькому та середньому. У середньому за 2004–2021 рр., на органічному фоні та за додаткового внесення N₃₀P₃₀K₃₀ надбавки зерна після чорного пару становили 0,38 і 0,66 т/га, а після гороху – 0,52 і 1,07 т/га відповідно. Азотне підживлення посівів у дозах N₂₀, N₄₀ та N₆₀ на фоні без добрив після чорного пару забезпечило приріст урожаю зерна 12,0–16,6 %, а на фоні гною + N₃₀P₃₀K₃₀ – 28,6–36,4 %. Після попередника горох на зерно за фонами живлення приріст зерна склав 9,1–19,9 % і 37,6–47,7 % відповідно. Найвищу окупність азотних добрив зерном одержано за підживлення посівів на неудобреному фоні – від 15,3 до 34,5 кг зерна на 1 кг азоту. На фоні гною + N₃₀P₃₀K₃₀ окупність 1 кг NPK зерном залежно від попередника склала 8,3–9,2 кг. Висновки. Дотримання сівозміни протягом 1991–2001 рр. на фоні систематичного органо-мінерального удобрення зумовило збереження та підвищення родючості ґрунту. Після чорного пару високу врожайність пшениці озимої можливо отримати за рахунок дотримання науково обґрунтованої сівозміни, а після гороху – за використання органо-мінеральної системи удобрення.

Ключові слова: сівозміна, родючість ґрунту, фон живлення, азотне підживлення, урожайність, ефективність, окупність

УДК 631.95:631.8/821.1:633.15/633.34:631.445.21           https://doi.org/10.31867/2523-4544/0272

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 162–169     

В. М. Польовий, Л. А. Ященко, Г. Ф. Ровна, Б. В. Гук

Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН, вул. Рівненська, 5, с. Шубків, Рівненська обл., 35325, Україна

Актуальність досліджень пов’язана з необхідністю пошуку шляхів накопичення органічного вуглецю та відтворення родючості ґрунту, підвищення продуктивності культур на дерново-підзолистому ґрунті Західного Полісся. Мета.Дослідити цикл діоксиду вуглецю у ланці кукурудза –соя за різних доз удобрення на фоні хімічної меліорації та заорювання побічної продукції, встановити інтенсивність емісії СО₂ і баланс органічного вуглецю дерново-підзолистому ґрунту. Матеріали і методи. Стаціонарний польовий дослід, порівняльно-розрахунковий – для визначення акумульованого рослинами і емітованого СО₂, аналітичний та розрахунковий методи – для визначення балансу органічного вуглецю. Результати. Встановлено, що у разі внесення рекомендованої і розрахованої за  нормативним методом дози добрив на фоні доломітового і вапнякового борошна емісія СО₂ від мінералізації органічної речовини становила 5,01–5,45 т/га, що вище за контроль (без добрив)на 23,4–34,2 %. Емісія СО₂ в атмосферу від мінералізації рослинної маси залежно від удобрення і хімічної меліорації знаходилась в межах 18,6–24,7 т/га і перевищувала в 1,2–2,0 рази контроль (без добрив) і фон СаMg(СО₃)₂ 1,0 Н_г, що пов’язано з покращеним режимом ґрунту, більшою масою побічної продукції і нагромадженням СО₂ рослинами. Найвища кількість СО₂ акумульована кукурудзою 64,8–65,0 т/га і соєю – 15,0–15,8 т/га за розрахункової дози добрив за нормативним методом сумісно з мікродобривами на фоні доломітового борошна. Застосування розрахункових доз добрив на фоні СаMg(СО₃)₂ 1,0 Н_г під сільськогосподарські культури забезпечило перевагу утворення органічного вуглецю в ґрунті, що й формувало додатній баланс 0,12 і 0,15 т/га. У варіанті без добрив і хімічної меліорації на 1 т виходу зернових одиниць у ланці кукурудза-соя відношення загальної емісії СО₂ в атмосферу становило 4,65 і 4,62 од., тоді як за внесення розрахункової дози добрив за нормативним методом на фоні 1,0 Н_г СаMg(СО₃)₂ відповідно знизилось до 3,78 і 3,89 од. Висновки.Заорювання рослинної маси в ґрунт за підвищення продуктивності кукурудзи і сої на дерново-підзолистому зв’язнопіщаному ґрунті із застосуванням розрахункових доз добрив нормативним методом на фоні 1,0 Н_г CaMg(CO₃)₂ є ефективним заходом у боротьбі з деградацією ґрунту, оскільки забезпечує включення у колообіг додаткової кількості органічного вуглецю, який спрямований на його закріплення за рахунок формування бездефіцитного балансу 0,12 і 0,15 т/га.

Ключові слова: емісія, органічний вуглець, продуктивність, удобрення, меліорація, рослинна маса

УДК 633.111.1/631.582          https://doi.org/10.31867/2523-4544/0273 

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 170–177              

О. П. Ткачук

Вінницький національний аграрний університет, вул. Сонячна, 3, м. Вінниця, 21008, Україна

Актуальність. Пшениця озима є провідною зерновою і продовольчою культурою України, яка часто вирощується без врахування її вимог до попередників. Особливого поширення вона набула у короткоротаційних сівозмінах. Саме у таких сівозмінах виникає ряд проблем щодо одержання високої і стабільної урожайності пшениці озимої після нетрадиційних попередників. Мета.Визначити урожайність пшениці озимої за її вирощування після нетрадиційних попередників спеціалізованої кормової короткоротаційної сівозміни для малих фермерських господарств. Матеріали та методи.Польові дослідження проводилися впродовж 2018–2021 рр. в умовах Вінницької області на чорноземах вилугуваних середньосуглинкових з вмістом гумусу 4,2 %. Пшеницю озиму висівали після трьох попередників: кормових буряків, гарбузів та картоплі. Результати. Під посів пшениці озимої найдовший період від збирання попередника до сівби забезпечила картопля – 49 діб. Після збирання гарбузів до сівби пшениці озимої залишалось 16 діб. Найменше часу від збирання урожаю до сівби залишалося після попередника кормові буряки – 6 діб. Густота стояння рослин пшениці озимої після попередника картопля була на 12,0 % більша, ніж після попередника гарбузи та на 17,7 % більша, ніж після попередника кормових буряків. На період весняного відростання найбільша густота стояння рослин пшениці озимої спостерігалась після попередника картопля, що було на 11,9 % більше, ніж після попередника гарбузи та на 18,4 % більше, ніж після попередника кормові буряки. Найбільше продуктивних стебел на кінець вегетації сформували рослини пшениці озимої після попередника картопля – 773 шт./м². Після кормових буряків продуктивних стебел було на 7,8 % менше, а після попередника гарбузи – їх було на 42,2 % менше, ніж після картоплі. Висновки. Фактична урожайність зерна пшениці озимої, вирощеної після картоплі була найвища і становила 7,63 т/га. Після кормових буряків урожайність пшениці озимої була на 11,3 % нижча, ніж після картоплі і становила 6,77 т/га. Урожайність пшениці озимої після попередника гарбузи була на 40,6 % нижча, ніж після картоплі та на 33,1 % нижча – ніж після кормових буряків.

Ключові слова: пшениця озима, урожайність, попередники, кормові буряки, гарбузи, картопля

УДК 631.51:631.432.631.417.2       https://doi.org/10.31867/2523-4544/0274

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 178–183     

М. Г. Фурманець¹, Ю. С.Фурманець¹, І. Ю. Фурманець²

¹Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН, вул. Рівненська, 5, с. Шубків, Рівненський район, Рівненська область, 35325, Україна

²Львівський національний університет ім. Івана Франка вул. Університецька,1, м. Львів, 79000, Україна

Актуальність. Сучасні системи землеробства неоднозначно впливають на показники гумусного стану ґрунтів.Відновлення й збереження родючості темно-сірого опідзоленого ґрунту та підвищення вмісту органічної речовини в агросистемі є актуальним. Мета.Встановити зміни гумусного стану темно-сірого опідзоленого ґрунту за різних систем його обробітку та удобрення з використанням побічної продукції культур сівозміни під соняшником. Матеріали і методи.Довгостроковий стаціонарний дослід. Системи обробітку ґрунту (оранка на глибину 25–27 см, дискування на – 15–17 см, дискування на – 10–12 см). Оранку під соняшник проводили плугом ПЛН-3-35, дискування – АГ-2,4–20. Системи удобрення: 1) без побічної продукції; 2) побічна продукція; 3) побічна продукція + N₁₀ (аміачна селітра) на 1 т побічної продукції. Вміст гумусу в ґрунті визначали за методом І. В.Тюріна, груповий склад гумусу — за М. М. Кононовою і Н. П. Бєльчіковою. Результати. Встановлено, що за вирощування соняшнику найвищі показники вмісту гумусу в 0–20 см шарі ґрунту були у варіанті з дискуванням на 15–17 см за використання побічної продукції – 2,09 %. Застосування на темно-сірому опідзоленому ґрунті дискування на 15–17 см та в системі удобрення побічної продукції + N₁₀ сприяє гумусонагромадженню і супроводжується характерними змінами: в груповому складі гумусу зростає загальний вміст гумінових кислот і підвищується вміст негідролізованого залишку. Найбільшими показниками вмісту гумінових кислот відзначалися ділянки на яких використовували безполицеві обробітки ґрунту за різних систем удобрення – 0,29–0,34 %. Варіант з різноглибинною оранкою відзначався найнижчим вмістом цієї важливої фракції гумусу 0,23–0,25 %. Найвищі показники співвідношення С_ГК : С_ФК були у варіантах дискування на глибину 15–17 см та на 10–12 см за використання побічної продукції + N₁₀ становили, відповідно 1,26 та 1,27. Висновки. Застосування безполицевого обробітку ґрунту, дискування глибиною 15–17 см та системи удобрення з побічною продукцією + N₁₀ сприяють відтворенню родючості темно-сірого опідзоленого ґрунту та поліпшенню його гумусного стану. В умовах Західного Полісся України за вирощування соняшнику доцільно проводити дискування на глибину 15–17 см із використанням в системі удобрення побічної продукції + N₁₀ на 1 т побічної продукції.

Ключові слова: гумус, темно-сірий опідзолений ґрунт, система удобрення, гумінові кислоти, фульвокислоти

УДК 631.81:633.11«324»:631.5             https://doi.org/10.31867/2523-4544/0275

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 184–189               

Н. О. Ювчик

Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН, вул. Рівненська, 5, с. Шубків, Рівненський район, Рівненська область, 35325, Україна

Актуальність. Важливою умовою формування високих врожаїв сільськогосподарських культур є збільшення продуктивності їх фотосинтезу, тобто кількості синтезованої органічної речовини на одиницю площі листкової поверхні за добу. Накопичення органічної речовини залежить від величини листкової поверхні, яка визначається біометричними параметрами рослин і значною мірою залежить від режиму їх живлення, а також від тривалості активної діяльності листків. Мета. Полягала у виявленні впливу оптимізації мінерального живлення та хімічної меліорації на формування площі листкової поверхні, фотосинтетичного потенціалу, чистої продуктивності фотосинтезу в основні фази розвитку пшениці озимої за вирощування на дерново-підзолистому ґрунті в умовах Західного Полісся. Методи. Польовий дослід, розрахунковий і статистичний методи. Результати. Встановлено, що на дерново-підзолистому ґрунті мінеральні добрива та хімічні меліоранти позитивно впливали на фотосинтетичну діяльність рослин пшениці озимої. Так, за внесення доломітового борошна в дозі 1,0 Нг та різних варіантів удобрення площа листкової поверхні рослин порівняно з контролем (без добрив) зросла з 1,5 тис.м²/га до 4,12–6,99 тис. м²/га у фазу кущіння, з 4,07 тис. м²/га до 14,16–21,34 тис. м²/га – у фазу виходу в трубку та з 2,59 тис. м²/га до 5,33–9,49 тис. м²/га – у фазу колосіння, відповідно. Відзначено, що за роки досліджень внесення мінеральних добрив на фоні вапнування підвищувало величину показника фотосинтетичного потенціалу, порівняно із неудобреним, в 2,6–3,5 рази, а чиста продуктивність фотосинтезу зростала на 15,4–21,3 % порівняно з контролем. Висновки. Найбільші площа листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал, чиста продуктивність фотосинтезу у фази кущіння, виходу в трубку та колосіння сформувалися за внесення N₁₅₀Р₅₀К₁₂₅+ S₄₀ + мікродобриво (двічі).  Максимальні показники фотосинтетичної діяльності рослин пшениці озимої відзначені у фазі виходу в трубку.

Ключові слова: пшениця озима, удобрення, меліорація, площа листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал, чиста продуктивність фотосинтезу

УДК 631.581.1: 631.582.5               https://doi.org/10.31867/2523-4544/0276

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 190–196                

Л. А.  Сергєєв, І. М. Когут, О. Т. Мельник,  С. В.  Почколіна

Одеська державна с.-г. дослідна станція Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства НААН, вул. Маяцька дор., 24, смт. Хлібодарське, Одеський район, Одеська область, 67667, Україна

Актуальність. В сучасних умовах ведення сільського господарства спостерігається тенденція до спрощення обробітку ґрунту, порушення сівозмін, звуження спеціалізації більшості аграрних підприємств і роль попередника і систем обробітку ґрунту, як одних з найменш затратних способів у оптимізації вирощування озимини, буде тільки зростати. Тому, розробка і дослідження різних схем основного обробітку ґрунту на тлі короткоротаційної сівозміни й надалі залишатимуться актуальними питаннями і завжди будуть мати науковий та практичний інтерес. Мета. Розробка екологічно-безпечних технологій конкурентоспроможного виробництва високоякісної продукції рослинництва в Причорноморському Степу. Матеріали і методи. Основний метод – польовий, який доповнювався аналітичними дослідженнями, вимірами, підрахунками і спостереженнями відповідно до загальноприйнятих методик та методичних рекомендацій у землеробстві і рослинництві. У досліді вивчалися система сівозмін і система основного обробітку ґрунту.Результати. Досліджено вплив різних систем основного обробітку ґрунту на урожайність пшениці озимої у короткоротаційній сівозміні. Встановлено, що в умовах південного Степу України безполицева система основного обробітку ґрунту створила найкращі умови для формування урожаю пшениці озимої у 1-й,2-й та 4-й культурах. Найвищу урожайність отримали на всіх варіантах досліду після попередників: чорного пару і пару сидерального з викою озимою. Висновки. За всіма варіантами досліду найкращі результати за урожайністю спостерігалися після чорного пару і сидерального з викою озимою в 1-й і 4-й культурах.  У 2-й культурі перевага була за сидеральним паром з викою озимою, і становила 4,9 % порівняно з чорним паром. На пшениці озимій позитивний вплив на формування урожайності проявився за безполицевого обробітку.

Ключові слова: сівозміна, попередники, системи основного обробітку ґрунту, урожайність, пшениця озима

УДК 631.51.631.813            https://doi.org/10.31867/2523-4544/0277

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 197–204                

В. П. Кирилюк

Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН, вул. Самчики 1, с. Самчики, Хмельницький район, Хмельницька область, 31182, Україна 

Актуальність. Вивчення довготривалого застосування різних систем основного обробітку ґрунту дозволить виявити, а отже, і передбачити можливу появу на виробництві того чи іншого ефекту від їх застосування. Мета роботи. Дослідити вплив тривалого застосування різних систем основного обробітку ґрунту на забур’яненість полів. Матеріали і методи. Дослідження проводили у десятипільній сівозміні стаціонарного досліду в 1989–2000 рр., п’ятипільній – у 2001–2008 рр., чотирипільній – у 2009–2016 рр., чотирипільній – у 2017–2022 рр. на Хмельницькій державній сільськогосподарській дослідній станції Інституту кормів та сільського господарства Поділля. У першому (1989–2000 рр.) та другому (2001–2008 рр.) періодах вивчали сім систем основного обробітку ґрунту, які передбачали: 1) полицева – полицевий обробіток під усі культури; 2) чизельна – чизельний обробіток під усі культури; 3) комбінована 1 – поверхневий дисковий обробіток під озимі після однорічних культур, полицевий під буряки цукрові, чизельний під усі інші культури; 4) комбінована 2 – поверхневий дисковий обробіток під озимі після однорічних культур, чизельний під буряки цукрові, полицевий під усі інші культури; 5) плоскорізна – плоскорізний обробіток під усі культури; 6) пара-плужна – параплужний обробіток під усі культури; 7) поверхнева – поверхневий дисковий під усі культури. На третьому (2009–2016 рр.) та четвертому (2017–2022 рр.) періодах вивчали п’ять систем: 1) полицева – полицевий обробіток під усі культури; 2) чизельна – чизельний обробіток під усі культури; 3) плоскорізна – плоскорізний обробіток під усі культури; 4) дискова – дисковий обробіток під усі культури; 5) мінімальна – мілкий дисковий обробіток під усі культури, а з 2020 року – диференційована, яка включає полицеві та безполицеві обробітки у сівозміні. Технологія вирощування культур – загальноприйнята для зони за виключенням досліджуваних варіантів систем основного обробітку ґрунту. Результати. Викладено результати досліджень впливу тривалого застосування різних систем основного обробітку ґрунту на кількісно-видовий склад бур’янового компонента агроценозів. Виявлено, що найсприятливіший для усіх сільськогосподарських культур фітосанітарний стан складався за полицевої системи, що мала найменшу забур’яненість, найближчою до неї була чизельна система. За усіх безполицевих систем кількість бур’янів була вищою за полицеву на 38–110 %, їх вегетативна повітряно-суха маса збільшувалася на 15–47 %, кількість видів зростала на 6–31 %. Висновки. У результаті тривалого застосування різних систем основного обробітку ґрунту виявлено, що найсприятливіший для усіх агроценозів фітосанітарний стан складався за полицевої системи, де виявлено найменшу кількість та масу бур’янів, найближчою до неї була чизельна систем. Взагалі, за безполицевих систем кількість бур’янів була вищою за полицеву на 38–110 %, їх вегетативна повітряно-суха маса зростала на 15–47 %, кількість видів збільшувалася на 12–29 %. Впродовж 33 років відбувалося очищення агроценозу поля від бур’янів за усіх систем основного обробітку ґрунту зі зменшенням кількості бур’янів на 53–71 %, їх вегетативної повітряно-сухої маси – на 52–70 %, кількості видів – на 33–58 % з одночасним утворенням невеликої групи стійких видів, що присутні в
агроценозах постійно за усіх систем.

Ключові слова: полицева, чизельна, плоскорізна, дискова, бур’яни

УДК  631.41                     https://doi.org/10.31867/2523-4544/0278

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 205–211             

С. М. Крамарьов, Л. П. Бандура

Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25,  м. Дніпро, 49027, Україна

Актуальність обумовлена необхідністю вирішення проблеми втрати ґрунтом гумусу і погіршення агрофізичних властивостей ґрунту, зменшення впливу агрофізичної деградації ґрунтів, відновлення і збереження родючості. Мета. Порівняння агрофізчних показників та вмісту гумусу в ґрунті цілини та орних земель і розробка наукових рекомендацій щодо формування сприятливих агрофізичних властивостей і режимів чорноземних ґрунтів з метою призупинення розвитку в них деградаційних процесів і збереження родючості. Матеріали та методи. Дослідження чорнозему звичайного проводили в цілинному ґрунті та у ґрунті дослідних ділянок Ерастівської дослідної станції ДУ Інститут зернових культур НААН України впродовж 2010–2016 рр. Досліджувались: вміст загального гумусу; структурно-агрегатний склад ґрунту;коефіцієнт структурності ґрунту; щільність складення ґрунту; водостійкість агрономічно-цінних структурних агрегатів. Зразки ґрунту відбирали у травні при рівноважній щільності після механічних обробітків. Відбір  проводили з ґрунтового профілю через кожні 5 см, на глибину 0–200 см в чотирикратній повторності згідно з ДСТУ 4287. Результати. Встановлено, що внаслідок довготривалої експлуатації чорнозему звичайного відбувається погіршення агрофізичних властивостей (структурно-агрегатний стан, щільність, водостійкість) та зменшення вмісту гумусу і потужності гумусного горизонту порівняно з цілиною. Висновки.Порівняння властивостей чорнозему звичайного орних земель з цілиною свідчить про їх суттєву деградацію. Із значною втратою гумусу і руйнуванням структури зростає щільність, частково втрачається здатність протистояти деградації. Для збереження та сталого використання орних чорноземів слід впроваджувати удосконалену систему землеробства, основними складовими якої є науково обґрунтовані сівозміни, новітні ґрунтозахисні технології, необхідний обсяг внесення органічних і мінеральних добрив з метою підвищення вмісту гумусу.

Ключові слова: чорнозем звичайний, деградація ґрунту, вміст гумусу, структурно-агрегатний стан, щільність, водостійкість