Зернові культури.-2022.-Том 6.-№ 1

УДК 633.15:631.527.5(292.486)(1-17)(477)                https://doi.org/10.31867/2523-4544/0201

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 5–14

Ю. Ю. Купар, Б. В. Дзюбецький, В. Ю. Черчель, М. С. Ольховик

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14,

м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. Нині орієнтування на певні гетерозисні моделі дозволяє більш ефективно використовувати вихідний матеріал із робочої колекції. Інформація про переваги різних гетерозисних моделей в певних ареалах вирощування полегшує роботу пошуку вдалих комбінацій та при доборі перспективного вихідного матеріалу. Визначення проблеми. Ідентифікація найбільш перспективних гетерозисних моделей гібридів кукурудзи, отриманих за участі ліній різних генетичних плазм, які б характеризувалися високою врожайністю та низькою збиральною вологістю зерна порівняно з гібридами-стандартами, адаптованими до умов вирощування північного Степу. Мета. Визначити господарську цінність гібридів кукурудзи, створених за участі ліній різних зародкових плазм та найбільш перспективні гетерозисні моделі для кожної групи геноплазм, дослідити вплив умов вирощування рослин на господарсько-цінні  показники  гібридів залежно від  їх  генетичного походження. Матеріали і методи. Візуальний – фенологічні спостереження; лабораторно-польовий – визначення морфо-біологічних ознак рослин; вимірювально-ваговий – визначення врожайності та метричних ознак рослин; математично-статистичні – визначення достовірності результатів, показників варіабельності ознак, кореляційної залежності ознак; дисперсійний аналіз; комплексне оцінювання морфо-біологічних та господарсько-цінних характеристик інбредних ліній та гібридів за їх участі різних генетичних плазм. Результати. Установлено, що тесткроси, створені за моделлю Lancaster×Iodent, відзначились найбільшою стабільністю відносно врожайності зерна, проте у середньому за три роки досліджень найвищий її середній рівень (6,31 т/га) зафіксовано у тесткросів типу Змішана×Lancaster. Виділено тесткроси: ДК3044×ДК315, ДК3151×ДК4454, ДК3151×ДК3155 та ДК365×ДК6356 з врожайністю зерна 8,0; 7,59; 7,18; 7,17 т/га відповідно вищою порівняно з гібридами-стандартами. Найкраще співвідношення врожайності до вологості зерна (індекс урожайності R_H/M) відзначено у гібридних комбінацій Lancaster х Змішана. Висновки. Визначено кращі тесткроси за співвідношенням врожайності до вологості зерна ДК315×ДК3821 (Змішана×BSSS) – 0,51; ДК633/325×ДК365 (Змішана×Iodent) – 0,51, ДК365×ДК6356 (Iodent×Lancaster) – 0,51; ДК3044× ДК315 (Lancaster×Змішана) – 0,56, ДК3151×ДК3155 (BSSS×Змішана) – 0,55, ДК633/325×ДК3155 (Lancaster×Змішана), які використовуються як базові  при  селекції середньостиглих гібридів куку-рудзи, адаптованих до умов Степу України.

Ключові слова: кукурудза, гібрид, лінія, зародкова плазма, гетерозисна модель, тесткрос, урожайність та вологість зерна під час збирання.

УДК 633.11: 631.547                                        https://doi.org/10.31867/2523-4544/0202

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 15–23

Р. С. Вискуб, Г. А. Чугрій, О. Б. Бондарева

Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція НААН, вул. Захисників України, б.1,

м. Покровськ, Донецька область, 85307, Україна

Актуальність. Однією із умов стабільного підвищення врожаю пшениці м’якої озимої – є селекція, яка забезпечує високу пластичність рослин, стійкість до несприятливих факторів середовища. Визначення проблеми. Для підвищення продуктивності сільськогосподарських культур важливе місце займає створення нових, більш врожайних сортів, які будуть більш стійкими до  несприятливих погодних умов. Мета досліджень – створення вихідного матеріалу та високоврожайних сортів пшениці м’якої озимої в умовах недостатнього зволоження південно-східного Степу України. Матеріали і методи. Дослідження проводились згідно методики польової справи Б. О. Доспєхова «Методика полевого опыта». Дослідження  були проведені в період з 2017 по 2020 рр. на базі ДП «ДГ «Забойщик» ДДСДС НААН у с. Розлив Волноваського району Донецької області. Досліди проводились на полях селекційної сівозміни  Донецької державної сільськогосподарської  дослідної станції. Попередниками були чорний пар та кукурудза на зерно. Методи дослідження: гібридологічний, польові, лабораторні, математично-статистичні. Результати. За результатами досліджень встановлено, що із відібраних гібридних комбінацій у контрольному розсаднику для подальшого вивчення залишено 77 номерів, де виділені три номери гк 363, гк 353, гк 403, як ті, що мають максимальне перевищення стандарту –14,1–19,7 %. Визначено, що в малому конкурсному сортовипробуванні де вивчалось 42 номери, найкраще виділилось 15 гібридних комбінацій, які були більше за стандарт (сорт Донецька 48) на 0,03–1,57 т/га. Досліджено, що в конкурсному сортовипробуванні по чорному пару вивчали 21 зразок, по кукурудзі на силос – 25 зразків пшениці озимої. За врожайністю по пару кращими є гібридні комбінації гк 4, гк 863/2, гк 716/1, які на 0,41–0,51 т/га перевищили стандарт Донецьку 48, після кукурудзи на силос – гк 321, гк 363, гк 318, у яких прибавка до стандарту становила 0,39–0,47 т/га.

Згідно отриманих даних за врожайністю зерна в екологічному сортовипробуванні кращими були сорти Богиня, Попелюшка, Диво донецьке, Оберіг Миронівський, Юзовська, Ігриста, Перемога, Патріотка,  які  перевищили  сорт  стандарт  Донецьку  48  на  0,35–0,68 т/га. Висновки. Визначено, що створення нових високоврожайних сортів пшениці озимої м’якої призведе до збільшення продуктивності, так як вони більш адаптовані до умов вирощування зони південно-східного Степу України. Аналіз результатів дослідження демонструє значну перевагу, за всіма показниками, що вивчались, сортів степового екотипу, які в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах найкраще реалізують свій генетичний потенціал.

Ключові слова: селекція, пшениця озима, гібридизація, сорт, урожайність.

УДК 633.15: 631. 52                                    https://doi.org/10.31867/2523-4544/0203

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 24–30

Д. С. Купріченков

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14,

м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. Тривалість вегетаційного періоду є основною селекційною ознакою, яка зумовлює практичне використання вихідного матеріалу розлусної кукурудзи в певній агрокліматичній зоні, тому диференціація зразків за цією ознакою є важливою і актуальною. Визначення проблеми. Більшість методів для визначення величини ФАО ліній і гібридів кукурудзи звичайної (Zea Mays L.) базуються на використанні стандартів з відомою групою стиглості, тоді як для кукурудзи розлусної (Zea Mays L. everta Sturt.) таких стандартів не розроблено. Мета. Визначення індексу ФАО нових ліній розлусної кукурудзи за трьома показниками: кількістю листків на рослині, сумою ефективних температур за вегетаційний період та тривалістю вегетаційного періоду. Матеріали і методи. Вихідним матеріалом  були 46 ліній S₅ розлусної кукурудзи, створених в лабораторії селекції кукурудзи харчового напрямку використання ДУ Інститут зернових культур НААН. Досліди проводилися на Синельниківській селекційно-дослідній станції протягом 2020–2021 рр. Індекс ФАО ліній розлусної кукурудзи визначали за методикою Адрющенка А. В. і Кривицького К. М. Результати. Наведено результати визначення тривалості вегетаційного періоду за класифікацією ФАО нових ліній розлусної кукурудзи за трьома показниками: кількістю листків на рослині, сумою ефективних температур за вегетаційний період та кількості діб до повного визрівання. Висновки. Залежно від умов вирощування у ліній  S₅ розлусної кукурудзи відбувається варіювання значень показників, що визначають стиглість кукурудзи, отже, використання окремо лише одного з них не дає точних результати. Застосування запропонованої методики визначення величини ФАО за допомогою трьох показників надійно розподіляє вихідний матеріал за стиглістю. За результатами проведених досліджень нові лінії розлусної  кукурудзи було розділено на 3 групи.  Встановлено, що до середньоранньої групи стиглості (ФАО 240-250) належать 4 лінії S₅ – ІКР 2-1, ІКР 11-9, РВ 3 та РВ 1; до середньостиглої групи (ФАО 320-390) – 32 лінії S₅, серед яких РР 1, РР 11, РС 13, РБ 3, РК 43, РК 32, ІКР 11-3 та ін., а до середньопізньої групи стиглості з ФАО 400 – 410 – 10 лінії S₅, серед яких РВ 18, РВ 11, РП  61, РС 3, РВ 6 та ін. З метою отримання повноцінного харчового зерна розлусної кукурудзи пропонується використання ліній середньоранньої та середньостиглої груп стиглості для створення нових гібридів розлусної кукурудзи. Сформована робоча колекція на 80,4 % представлена зразками цих груп стиглості.                         

Ключові слова: селекція, розлусна кукурудза, лінія, індекс стиглості ФАО, вегетаційний період, сума ефективних температур.

УДК:663.17:631.559:621.039.542.3                        https://doi.org/10.31867/2523-4544/0204

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 31–35

М. Г. Носов, О. В. Яланський

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14,

м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. Україна налічує до 5 млн га земель, виведених з сільськогосподарських сівозмін, які з успіхом можуть бути використані для біоенергетики. Ці ґрунти потребують рекуль-тивації. В тій чи іншій мірі вони представлені, як звичайними ґрунтами – забрудненими важкими металами, так і практично повністю деградованими глиноземами з високою засоленістю. Визначення проблеми. Завданням при освоєнні таких земель буде не тільки отримання біомаси для біоенергетичної галузі, а й відновлення родючості, поліпшення екологічного стану техногенного регіону, збільшення робочих місць. При належному використанні, враховуючи всі вищезазначені аспекти, ґрунти можуть поступово повертатися у сільськогосподарську сівозміну. Мета. Робота полягає у вивченні та підборі вихідного матеріалу для створення високоврожайних гібридів цукрового та віникового сорго для біоенергетичного напрямку використання з подальшим виробництвом твердого палива. Матеріали та методи.Висвітлено результати сортовипробування цукрового сорго на Синельниківській селекційно-дослідній станції (СДС), де вивчалось 59 зразків, які мали врожайність зеленої маси у межах 23–79 т/га.  Результати. Перевищення над стандартом  гібридом Ананас становило 52–183 %. Виділено перспективні гібридні комбінації які показали найбільшу врожайність зеленої маси: F₁(Низькоросле 93с х Карликове 45) – 79,7 т/га  та F₁(Дн71с х Карликове 45) – 73,6 т/га. Врожайність зразків F₁(Раннє776с х Карликове 45) та F₁(Єфремівське біле 2с х Карликове 45) була дещо меншою, і становила 67,4 і 67,0 т/га відповідно. За врожайністю зерна волотей виділилися F₁(Низькоросле 93с х Карликове 45) – 12,7т/га та F₁(А158 х Карликове 45) – 9,0 т/га. За врожайністю сухої речовини зеленої маси виділились F₁(Єфремівське біле 2с х Карликове 45) – 34,8 т/га  F₁(Низькоросле 93с х Карликове 45) – 33,5 т/га. Найбільшим вмістом цукрів відрізнялися F₁(Низькоросле 93с х Красень) – 17,3 %, F₁(Раннє 776с х Красень) – 16,5 % та F₁(Єфремівське біле 2с х Карликове 45) – 16,4 %. Перевищення над стандартом становило 18 %. Висновки. Отже високопродуктивні гібриди цукрового сорго – це найбільш економічний і енергетично доцільний із заходів для забезпечення сировиною галузь біоенергетики. Виділений гібрид біоенергетичного напрямку використання F1(Низькоросле 93с х Карликове 45), який вигідно відрізняється від стандарту продуктивністю та технологічністю. Також з’ясована цінність сорту Карликове 45, як запилювача при створені гібридів для твердого біопалива

Ключові слова: сорго цукрове, біоенергетика, тверде паливо, фертильні лінії, врожайність, зелена маса.

УДК: 633.11.1:631.527:631.524.85:631.523:664.6/7:57.085.2                    https://doi.org/10.31867/2523-4544/0205

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 36–47

М. А. Литвиненко, Є. А. Голуб, Я. С. Фанін

Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства і сортовивчення,

вул. Овідіопільська дорога, 3, м. Одеса, 65036, Україна

Актуальність теми.  Селекційне удосконалення пшениці м’якої озимої стає все складнішим, тому  винятково актуальним є створення та ідентифікація нових  генетичних джерел цінних ознак та створення генетичного різноманіття, оцінки та добору бажаних генотипів. Постановка проблеми. Одним з таких джерел нового оригінального генетичного матеріалу можуть слугувати інтродукції чужорідних транслокацій у сучасний генофонд пшениці м’якої озимої.  Проте ефекти цих транслокацій проявляються  різною мірою залежно від генетичного середовища гібридів та агрокліматичних умов добору генотипів. Мета дослідження – визначення генетичних ефектів пшенично-житніх транслокацій (ПЖТ) 1AL.1RS і 1ВL.1RS порівняно на урожайність рекомбінантних ліній та елементи продуктивності рослин у зв’язку з їх посухо-жаростійкістю. Встановити ефективність використання кожної з ПЖТ для створення більш досконалих за цими ознаками сортів пшениці м’якої озимої в умовах грунтово-повітряних посух  в  степовій  зоні  України.  Матеріали  і  методи. Польові експерименти селекційного процесу здійснювались на полях інституту в період 2010–2020 рр. зі щорічним розміщенням на попереднику чорний пар із забезпеченням оптимального агрофону для проведення селекційної роботи. Метеорологічні умови за роки проведення досліджень дещо відрізнялись між собою, що враховувалось при аналізі експериментальних даних. В цілому були типові для степової зони – посушливими. Дослідження виконувались  частково (112 ліній, 9,2 %) у відділі генетичних основ селекції СГІ – НЦ НС (Рибалка О. І.), решта 1093 лінії (90,8 %) – в Інституті захисту рослин НААН (Козуб Н. А., Созінов І. О.). Матеріал конкурсних сортовипробувань перевірено за наявністю транслокацій і їх стану за допомогою ДНК маркерів у відділі загальної і молекулярної генетики СГІ – НЦ НС (Файт В. І.). Математичну обробку та аналіз результатів досліджень здійснювали при використанні методик за Б. О. Доспєховим  (1985),  П. Ф. Рокіцьким (1973). Результати досліджень.  Встановлено, що генетичні ефекти найбільш розповсюджених в світовій селекційній практиці пшенично-житніх транслокацій 1АL.1RS  та 1ВL.1RS  значною мірою модифікуються особливостями їх взаємодії в генетичних середовищах та залежно від агрокліматичних умов вирощування інтрогресивних генотипів. Виявлено позитивний вплив ПЖТ 1АL.1RS на підвищення врожайності, загальної і продуктивної кущистості та елементів продуктивності колоса, що проявляється  значною мірою на фоні одночасного позитивного ефекту транслокації  на посухо-жаростійкість рослин. В результаті повного циклу селекційного процесу на матеріалі з ПЖТ 1АL.1RS створена  серія  сортів пшениці м’якої озимої Житниця одеська, Октава одеська, Ліга одеська, Дума одеська, Версія одеська, які за даними станційного і державного сортовипробування забезпечили зростання урожайності на 10–15 % до стандартів. Ці сорти занесені до Державного Реєстру сортів рослин України  та Молдови. Висновки. Використання ПЖТ 1АL.1RS  є перспективним напрямом в подальшому селекційному нарощуванні генетичного рівня урожайності  в СГІ – НЦ НС, як один із чергових етапів удосконалення сортів пшениці м’якої озимої для посушливих умов Півдня України. Використання в селекції пшениці в цьому регіоні ПЖТ 1ВL.1RS є менш перспективним прийомом, але не виключає можливості отримання позитивного результату при сприятливому комбінуванні з високо адаптованими місцевими сортами.

Ключові слова: пшениця м’яка озима, рекомбінантні лінії, врожайність, пшенично-житні транслокації 1AL.1RS і  1ВL.1RS.

УДК 631.527.633.14                                         https://doi.org/10.31867/2523-4544/0206                                                                                                                                         

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 48–56

З. О. Мазур 

Верхняцька  дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур і  цукрових буряків НААН, вул. Шкільна, 1, смт. Верхнячка, Христинівський район, Черкаська область, 20022, Україна

Актуальність. Отримання високої і стабільної врожайності, особливо в несприятливих і екстремальних умовах, великою мірою залежить від адаптивних властивостей і рівня опірності рослинних організмів несприятливим чинникам середовища. Визнання проблеми. Розв’язання виробничої частини проблеми стабілізації урожайності та виробництво зерна жита озимого в Україні можливе лише при впровадженні сучасних вітчизняних сортів з високим рівнем адаптивних властивостей. Мета. Визначити адаптивний потенціал кращих гібридів, що були створені при використанні цитоплазматичної чоловічої стерильності (ЦЧС), у системі екологічного сортовипробування. Матеріал і методи. Вихідним матеріалом для проведення досліджень використані сорти, гібриди і лінії жита озимого з рецесивним контролем довжини стебла, донори самофертильності та ЦЧС з колекції,  які  вирощуються на Верхняцькій дослідно-селекційній станції  Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України.

Планування, організація і проведення досліджень виконували за загальноприйнятими методиками. Ступінь реакції генотипів на мінливість умов середовища і селекційну цінність гібридів характеризували за допомогою коефіцієнта екологічної пластичності b₁.Результати.Вивчено вплив кліматичних умов на урожайність жита озимого та надана оцінка екологічної пластичності та стабільності гібридів жита озимого. Результати вивчення дали змогу рекомендувати для вирощування гібриди жита озимого, які мають стабільну врожайність незалежно від погодних умов з коефіцієнтом регресії не нижче 1,0 і мінімальним середнім відхиленням від лінії регресії. Висновки. Апробацію гібридів проводили впродовж 2015–2019 рр. у 8 обласних Державних центрах експертизи сортів рослин України. По результатам Державної науково-технічної експертизи гібрид Вальс занесено до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні з 2020 р. і рекомендовано вирощувати в зоні Лісостепу України.

Ключові слова: жито озиме, гібрид, середовище вирощування, екологічна пластичність, врожайність.

УДК 633.15:631.526.024/.563.1                 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0207

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 57–63

М. Я. Кирпа, Н. С. Філіпкова

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського 14,

м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. Створення та підтримання запасів насіння є обов’язковою умовою ведення насінництва гібридів кукурудзи, що проводиться з метою постачання посівного матеріалу для сівби у випадку різних непередбачуваних обставин (неврожаю, стихійного лиха тощо). Запаси створюються у вигляді страхових, резервних, селекційних фондів залежно від напряму використання та терміну зберігання. Впродовж зберігання насіння може знижувати схожість, тому його необхідно замінювати на свіжозібране, але підготовлене для тривалого зберігання. Визначення проблеми. Підготовка насіння для тривалого зберігання включає технологію післязбиральної обробки, спрямовану на формування довговічності гібридів кукурудзи. У зв’язку з цим науково-практичною проблемою є визначення та оптимізація техніко-технологічних процесів з підготовки насіння, стійкого при зберіганні. Мета роботи. Дослідити особливості формування довговічності гібридів кукурудзи, встановити способи і фактори післязбиральної обробки, які забезпечують тривале зберігання та високу якість насіння. Матеріали і методи. В дослідах використовували насіння гібридів кукурудзи селекції ДУ ІЗК НААН, які збирали за різної вологості і спрямовували на оброблення з метою подальшого тривалого зберігання. Післязбиральна обробка включала різні способи сушіння у разі підвищеної збиральної вологості, сепарування у режимах пофракційного ситового та гравітаційного сортування, хімічну обробку (протруєння). Зберігання проводили за різної вологості насіння (7–8, 9–11, 12–14 %), пакування (папір, тканина, поліетилен), у протруєному і непротруєному стані протягом 3–4 років. У процесі зберігання визначали схожість лабораторну за різними методами, польову та дружність появи сходів. Результати. Встановлено особливості впливу процесів і факторів збирання та післязбиральної  обробки на  формування  довговічності  і  якості насіння гібридів кукурудзи. До основних факторів і процесів належали: вологість збиральна; спосіб і температурний режим сушіння; ситове і гравітаційне сепарування з виділенням фракцій насіння різної крупності; хімічна обробка залежно від часу виконання. Виявлено, що показник лабораторної схожості насіння, визначеної холодним тестом, характеризує господарчу придатність гібридів кукурудзи для тривалого зберігання.

Висновки. Для отримання високоякісного, здатного до тривалого зберігання насіння рекомендується: сушіння качанів проводити за відношенням вологості до температури, а саме 31–36 % до 36­–40 ^оС, 19–30 % до 40–44 ^оС; сепарування  здійснювати в режимах ситового калібрування і гравітаційного сортування з відбором двох фракцій за крупністю насінини, а саме умовно крупної і середньої; хімічну обробку-протруєння запасів виконувати безпосередньо перед сівбою зі збереженням насіння у непротруєному стані. У разі тривалого зберігання необробленого насіння його захист від шкодочинних об’єктів пропонується здійснювати за суміщенням абіотичних факторів – низької вологості насіння, охолодження, обмеження доступу кисню.  Найбільш  практичним і економічно вигідним для гібридів кукурудзи є герметичне пакування насіння з вологістю 9–11 %, це гарантує тривалість збереження посівного матеріалу до 3–5 років.  Придатність насіння до тривалого зберігання рекомендуємо встановлювати за показниками схожості, визначеної методом холодного пророщування (холодний тест).          

Ключові слова:  насіння кукурудзи, схожість, фактори і процеси післязбиральної обробки, тривале зберігання.

УДК 633.15:631.527.5.562:338.432                    https://doi.org/10.31867/2523-4544/0208

Д. В. Ковальов, Е. М. Федоренко

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14,

м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. Насіння кукурудзи в процесі збирання та післязбиральної обробки представляє собою суміш, яка складається з окремих насінин різної якості, розміру, маси. Тому насіння сепарують, тобто суміш поділяють на окремі, до певної міри однорідні, фракції. Число фракцій може бути різним  залежно від  вирівняності суміші та способів сепарування.Мета роботи. Метою дослідження було встановити закономірності пофракційного сепарування насіння гібридів кукурудзи, розробити способи їх очищення-сортування в технологіях післязбиральної обробки, розрахувати економічну ефективність нового двостадійного способу сепарування. Матеріали та методи. В дослідах використовувались гібриди кукурудзи селекції ДУ Інституту зернових культур НААН,які сепарували на решетах з круглими та продовгуватими отворами. Спосіб сепарування був наступним: перший – зерно сепаратор  у режимі сходу і проходу насіння на сепарувальному ситі розподіляє суміш на дві групи посівного матеріалу; другий – зерносепаратор (один або два) розподіляє кожну групу на задану кількість посівних фракцій. Сепарувальне сито на першій стадії  мало  отвори  діаметром  8–9 мм, або довгасті з шириною 5,5–6 мм і довжиною 20 мм. На другій стадії сепарувальні сита  в більшості випадків мали отвори діаметром 5–8 мм, або ж довгасті 3,75–4,50 мм. Результати. Встановлено особливості сепарування насіння досліджуваних гібридів за різними ознаками і способами. По-перше, фракції насіння, виділені за ознакою «ширина насінини», характеризувались вищими показниками польової схожості, порівняно з насінням, виділеним за ознакою «товщина насінини». По-друге, сепарування за ознакою «товщина насінини» є ефективним лише з метою підвищення однорідності насіння. Двостадійний спосіб випробувано у дослідному господарстві ТОВ «Агрофірма «АРТ Золотий колос» (Дніпропетровська обл.)у процесі сепарування насіння гібридів кукурудзи врожаю 2018–2020 рр. В результаті фракційного сепарування за новим способом отримано кондиційне насіння гібридів із схожістю 95–96 %, силою росту 85–90 % при повній відсутності будь-якого травмування насінини. Висновки. У технологіях післязбиральної обробки та передпосівної підготовкирекомендується застосовувати двостадійний спосіб сепарування, який полягає у розділенні суміші насіння на дві посівні групи з наступним виділенням з них потрібного числа фракцій. Сепарування здійснюється на плоских ситах з типорозміром отворів залежно від форми насінини.

За рахунок двостадійного сепарування збільшувалась продуктивність зерносепараторів  на 20 %, зменшувалась питома витрата електроенергії на 8 %. Загальний економічний ефект складався у вигляді економії енерговитрат обсягом 1,8 грн на кожній тонні насіння. Також від сівби насінням високої якості чистий прибуток становив 6233 грн з 1 га.

Ключові слова: кукурудза, гібриди, сепарування, польова схожість, економічна ефективність.

УДК 633.854.78 : 631. 81                   https://doi.org/10.31867/2523-4544/0209 

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 69–81

О. І. Цилюрик, М. Ю. Румбах, О. О. Іжболдін, О. В. Бондаренко, Н. Л. Ноздріна, Я. В. Остапчук

Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25,

м. Дніпро, 49000, Україна

Актуальність. Для нівелювання негативних факторів (надмірне техногенне навантаження, погіршення водного, поживного режимів та гумусного стану ґрунту) і удосконалення системи живлення рослин соняшнику необхідно більш ширше використовувати, окрім мінеральних та органічних добрив, мікродобрива, регулятори росту рослин. Визначення проблеми. Завдяки регуляторним механізмам стимуляторів підсилюється розвиток листкової поверхні, активуються основні функції, важливі для життєдіяльності рослин соняшнику: мембранні процеси, поділ клітин, дихання та живлення, діяльність ферментних систем, фотосинтез, створюється розгалужена коренева система з посиленою поглинальною здатністю. Мета. Вивчення впливу різних за напрямком дії рістрегулюючих речовин на морфогенез, ріст і розвиток та продуктивність рослин соняшнику різних груп стиглості в умовах північного Степу України. Матеріали і методи. Закладку і проведення польових дослідів здійснювали у відповідності з загальноприйнятою методикою дослідної справи. Експериментальна частина роботи виконувалась впродовж 2018–2020 рр. на науково-дослідному полі Національного наукового центру Дніпровського державного аграрно-економічного університету в стаціонарному досліді кафедри рослинництва у п’ятипільній сівозміні чистий пар – пшениця озима – кукурудза – ячмінь – соняшник. Обприскування рослин соняшнику  стимуляторами  росту  рослин  Вимпел К-2 (0,7 л/га), Архітект (0,5 л/га) та Церон (0,5 л/га) проводили у фазі 6–8 пар листків. Результати. Застосування стимуляторів росту сприяло зменшенню висоти рослин соняшнику, але збільшенню таких показників, як площа листкової поверхні, вміст хлорофілу в листках, діаметр кошика та кількість насінин у ньому, маса 1000 насінин, рівень врожайності та якість насіння. Висновки. Формування максимальної площі листкової поверхні соняшнику відмічалось при застосуванні стимулятора росту Церон (0,5 л/га) – до 70,9–78,1 тис. м²/га, або на 5,5–10,2 % більше за контроль. Тут же рослини соняшнику формували найбільший діаметр кошика – 23–26 см (на 11,5–30,4 % більше за контроль) та максимальну кількість насінин у ньому – 863–925,3 шт., що перевищувало контроль на 3,4–5,6 %. Найбільша маса 1000 насінин була характерна для середньораннього гібриду Sumico HTS – 54,0–60,0 г , а найменша – для середньопізнього Subaro HTS – 51–55 г. Застосування стимуляторів росту рослин на соняшнику сприяло зростанню рівня врожайності культури в 1,05–1,17 раза. Найбільшу прибавку зерна по всіх гібридах забезпечував препарат Церон (0,5 л/га) – 0,22–0,27 т/га, або 13,5–14,8 %. Застосування рістрегулюючих препаратів Церон (0,5 л/га) та Архітект (0,5 л/га), сприяло зростанню олійності на 3–8 та 4–6 процентних пункти відповідно.

Ключові слова: соняшник, гібриди, регулятори росту, площа листкової поверхні, хлорофіл, урожайність, якість насіння.

УДК 633.11«324»:631.559                   https://doi.org/10.31867/2523-4544/0210

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 82–90

І. І. Гасанова¹, Н. Л. Ноздріна², М. В. Єрашова¹, О. О. Педаш¹

¹Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14,

 м. Дніпро, 49009, Україна

²Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25,

 м. Дніпро, 49000, Україна

Актуальність. Одержання стабільної врожайності пшениці озимої в умовах кліматичних змін та з впровадженням у виробництво нових інтенсивних сортів, є ключовим завданням аграрного сектору економіки України. Зазначимо, що на сьогоднішній день більшість механізмів формування підвищеної продуктивності рослин цієї культури наразі до кінця не вивчені і потребують додаткових досліджень. Визначення проблеми. Продуктивність пшениці озимої значною мірою залежить від сорту та впливу факторів зовнішнього середовища і тісно пов’язана з усіма процесами росту і розвитку рослин. Для подальшого збільшення врожайності необхідне наукове обґрунтування оптимального розвитку основних її структурних елементів. Мета. Виявлення впливу погодних умов та сортових особливостей на формування елементів структури врожаю пшениці м’якої озимої в північному Степу. Матеріали і методи. Дослідження проводили по чорному пару (на фоні N_0-30 P₆₀K₃₀) та після ячменю ярого (на фоні N₆₀P₆₀K₃₀) на полях дослідного господарства «Дніпро» ДУ Інститут зернових культур НААН згідно з загальноприйнятими рекомендаціями. Результати. Найбільш критичні умови для формування густоти продуктивного стеблостою пшениці озимої, як одного з основних елементів структури врожаю, склалися у 2011/12 вегетаційному році. Кількість продуктивних стебел після ячменю ярого становила залежно від сорту 166–215 шт./м², а по чорному пару – 249–416 шт., рівень біологічної врожайності  відповідно до попередника змінювався у межах 194–264 та 369–478 г/м². Максимальна  врожайність у роки досліджень формувалася по чорному пару: в 2012–2014 рр. – у сортів Литанівка і Заможність (664 та 658 г/м²), а в 2016–2018 рр. – у сорту Пилипівка (766 г/м²). Висновки. Значний вплив на стан посівів озимини мають гідротермічні фактори впродовж вегетації рослин. Посушливі умови восени та у весняно-літній період призводять до суттєвого зменшення густоти продуктивного стеблостою, а відтак, і біологічної врожайності, особливо після непарових попередників. Виявлені певні сортові закономірності у формуванні таких елементів структури врожаю, як довжина колоса, кількість продуктивних колосків і зерен в колосі, маса 1000 зерен.  

Ключові слова: пшениця озима, сорт, попередник, густота продуктивного стеблостою, маса зерна з колосу, маса 1000 зерен, біологічна врожайність.

УДК 633.1:631.8                    https://doi.org/10.31867/2523-4544/0211

 Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 91–99

 М. М. Солодушко

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14,

м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. Зростаючі потреби сучасного аграрного виробництва визначають необхід-ність пошуку нових шляхів і способів підвищення продуктивності сільськогосподарських культур, а тому питання дослідження та використання біостимуляторів росту рослин у вигляді рідких органо-мінеральних добрив є надзвичайно актуальними, хоча належним чином ще детально не вивченими. Визначення проблеми. Недостатнє залучення у виробничий процес речовин, які володіють стимулюючим ефектом на рослини, полягає у відсутності детального дослідження біологічних препаратів з надзвичайно низькими витратами та порівняно значним ефектом від їх застосування. Мета. Визначення рівня врожайності пшениці озимої залежно від застосування органо-мінеральних добрив РГФК-1 та РГФК-3. Матеріали і методи. Дослідження проводили на посівах пшениці озимої сорту Славна, яка висівалася після соняшника та гороху в оптимальні строки. Грунт дослідної ділянки – чорнозем звичайний середньоглибокий малогумусний повнопрофільний. Площа елементарної облікової ділянки – 50 м², повторність – 3-разова. Результати та висновки. Встановлено, що найбільш високі середні значення врожайності  при вирощуванні пшениці озимої після соняшнику (4,06 т/га) отримано за умови  внесення препарату РГФК-3 у фазі колосіння рослин сумісно з обробкою посівів фунгіцидом Абакус, а також при застосуванні препарату РГФК-3 в кінці фази весняного кущіння рослин та з подальшою обробкою посівів  на час появи у рослин прапорцевого листка. В обох варіантах це давало змогу отримати приріст врожайності зерна порівняно з контролем на 0,33 т/га. Позитивний ефект від застосування рідких органо-мінеральних добрив було одержано при вирощуванні пшениці озимої після гороху, а також при обробці цими речовинами насіннєвого матеріалу.

Ключові слова: пшениця озима, органо-мінеральні добрива, стимулятори росту рослин, попередники, урожайність.

УДК 633.15; 631.82; 631.816             https://doi.org/10.31867/2523-4544/0212 

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 100–107

М. Б. Грабовський,  К. В. Павліченко,  Л. А. Козак,  Л. М. Качан

Білоцерківський національний аграрний університет, пл. Соборна, 8/1, м. Біла Церква,

Київська область,  09117,  Україна

Актуальність. На сьогоднішній день для агропромислового комплексу та відновлювальної енергетики важливим є підвищення продуктивності кукурудзи на зерно та силос. Правильний підбір гібридів кукурудзи та енергетична оцінка технології їх вирощування є необхідним для біогазового виробництва. Визначення проблеми. Одним зі шляхів підвищення ефективності енерговикористання в рослинництві, в тому числі для біоенергетичних цілей, є оптимізація технологічних прийомів та збільшення виходу продукції з одиниці площі. Енергетичний аналіз дозволяє зробити порівняння енерговитрат на вирощування культури та вмісту енергії в одержаному врожаї. Метою досліджень було визначення впливу макро- і мікродобрив на енергетичну ефективність вирощування гібридів кукурудзи для виробництва біогазу. Матеріали і методи. Дослідження проводили в 2019–2021 рр. в СТОВ «Птахоплемзавод Коробівський» Андрушівського району Житомирської області. В трьох-факторному досліді вивчали: гібриди кукурудзи: Амарос, Богатир, КВС 381, Каріфолс; Макродобрива, кг/га д. р.: без добрив, N₉₀Р₆₀К₆₀, N₁₂₀Р₉₀К₉₀; мікродобрива: без застосування, обробка насіння YaraVita Teprosyn NP+Zn (5 л/т) і обприскування кукурудзи у фазі 3–5 листків YaraVita Maize Boost (4 л/га), обробка насіння YaraTera Tenso Cocktail (0,15 кг/т) і обприскування кукурудзи у фазі 3–5 листків YaraVita Kombiphos (3 л/га). Результати. Встановлено, що вихід біогазу  у середньоранніх гібридів кукурудзи Амарос і Богатир становив 9062,0–13716,3 м³/га, а у середньостиглих КВС 381 і Каріфолс11635,3–15589,5 м³/га, що вище на 9,8–36,5 %. При застосуванні макродобрив і мікродобрив вихід біогазу був вищим на 15,2–30,9 %  і  1,8–3,6 %, порівняно з варіантами без їх використання. Не спостерігалось суттєвої різниці за виходом біогазу між другим і третім варіантами з мікродобривами. Відмічено зменшення коефіцієнту енергетичної ефективності (Ке), у всіх досліджуваних гібридів кукурудзи, при внесені N₉₀Р₆₀К₆₀ і N₁₂₀Р₉₀К₉₀. Висновки. Найбільший вихід біогазу та енергії з нього 15589,5 м³/га і 333,6 ГДж/га отримано у середньостиглого гібрида Каріфолс при застосуванні передпосівної обробки насіння YaraTera Tenso Cocktail (0,15 кг/т) і обприскування кукурудзи у фазі 3–5 листків YaraVita Kombiphos (3 л/га) на фоні N₁₂₀Р₉₀К₉₀. З енергетичної точки зору більш ефективним, для виробництва біогазу, є вирощування гібридів кукурудзи Амарос, Богатир, КВС 381 і Каріфолс з передпосівною обробки насіння YaraTera Tenso Cocktail (0,15 кг/т) і обприскування кукурудзи у фазі 3–5 листків YaraVita  Kombiphos (3 л/га) без внесення макродобрив, що забезпечує одержання найвищого показника енергетичного коефіцієнту у межах 7,7–9,3.

Ключові слова: вихід біогазу, передпосівна обробка насіння, вихід енергії, витрати енергії, коефіцієнт енергетичної ефективності

УДК 633.34:381.8                                     https://doi.org/10.31867/2523-4544/0213

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 108–115

О. С. Власюк,  Л. С. Квасніцька

Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН, вул. Самчики, 1, с. Самчики, Хмельницький район, Хмельницька область, 31182, Україна

Актуальність. У світі назріла потреба біологізації землеробства, зумовлена не тільки екологічними та соціальними, а й економічними проблемами. Тому актуальним є пошук і впровадження ефективних енергоощадних та екологічно безпечних елементів технологій вирощування культур, зокрема застосування фізіологічно-активних препаратів – стимуляторів росту рослин та мікро-елементів. Визначення проблеми. Ефективність дії стимуляторів, макро- та мікроелементів залежить від доз, форм, строків і способів внесення й багатьох факторів навколишнього середовища й потребує економічного та екологічного обґрунтування, адаптування до ґрунтово-кліматичних умов конкретної еколого-географічної зони. Мета. Визначити оптимальні варіанти мінерального удобрення сортів сої у поєднанні з позакореневим підживленням та обробкою насіння і посівів біологічно-активними препаратами, що сприяють підвищенню продуктивності на 15–20 % та біологізації вирощування культури. Методи. Польовий метод – для вивчення взаємодії досліджуваних чинників на ріст і розвиток рослин та урожайність сої; кількісно-ваговий метод –визначення структури врожаю; лабораторний –визначення вологості ґрунту, математично-статистичний –аналізівстановлення достовірності отриманих результатів. Результати. Пред-ставлені результати досліджень впливу макро- та мікродобрив, обробки насіння та посівів сої стимуляторами Вимпел та мікродобривами Оракул за різних фонів живлення на показники продук-тивності, енергетичної оцінки і витрат вологи на формування врожаю. Визначено, що застосування досліджуваних способів обробки насіння та позакореневого підживлення забезпечило зростання урожайності насіння сої сорту Діадема Поділля на 0,09–0,67 т/га, а сорту Самородок – на  0,12–0,65 т/га залежно від рівня мінерального живлення. При цьому, при внесенні N₁₀P₂₆K₂₆ приріст урожайності насіння сої до контролю (без добрив) у сорту Діадема Поділля склав 0,45–0,88 т/га та у сорту Самородок – 0,36–0,46 т/га, а при внесенні N₂₀P₅₂K₅₂ відповідно 0,78–0,85 і 0,64–0,71 т/га.Серед усіх досліджуваних варіантів найвищу урожайність насіння  сої  сорту  Діадема  Поділля  (2,93 т/га) та сорту Самородок (2,80 т/га) отримали при поєднанні передпосівної обробки насіння Вимпел-К, Оракул насіння, Оракул колофермин молібдену з обробкою посівів у фазі 2–3 справжніх листки Вимпел та у фазі початку бутонізації препаратами Вимпел, Оракул мультикомплекс, Оракул колофермин молібдену, Оракул колофермин бору за рівня мінерального живлення N₂₀P₅₂K₅₂. Приріст до абсолютного контролю склав 0,79 та 0,85 т/га або 30,8 і 43,6 % відповідно при найменших витратах вологи на формування врожаю. У цьому ж варіанті обробки насіння та позакореневого підживлення найбільше зростання коефіцієнта енергетичної ефективності (до 2,10 ум. од. – у сорту Самородок та до 2,27 – у сорту Діадема Поділля), проте за рівня мінерального живлення N₁₀P₂₆K₂₆. Застосування мінеральних добрив сприяло зменшенню витрат вологи на формування 1 т насіння сої сорту Самородок на 27–36 %, а сорту Діадема Поділля – на 22–31 % порівняно до контролю. Найменші витрати вологи відмічено при внесенні мінеральних добрив у нормі N₂₀P₅₂K₅₂ та комплексної обробки насіння і двох позакореневих підживлень, які склали  для  сорту  Самородок 2452 м³, для сорту Діадема Поділля – 2443 м³, що, відповідно, на 52 та 46 % менше порівняно до контролю. Висновки. Застосування стимуляторів Вимпел та мікродобрив Оракул сприяє підвищенню урожайності сої, зменшенню витрат вологи на одиницю врожаю та збільшенню коефіцієнта енергетичної ефективності.

Ключові слова: соя, урожайність, біологічно активні препарати, мінеральні добрива, мікроелементи, енергетична ефективність, водоспоживання.

УДК 631.62:633.14.11                         https://doi.org/10.31867/2523-4544/0214

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 116–123

О. І. Савчук¹, А. О. Мельничук², О. В. Дребот³

^1-2Інститут сільського господарства Полісся НААН, шосе Київське, 131,

 м. Житомир, 10007, Україна

³Поліський національний університет, Старий Бульвар, 7, м. Житомир, 10008, Україна

Актуальність. Наразі наукових досліджень по удосконаленню технологій вирощування тритикале на осушуваних ґрунтах в умовах змін клімату немає, тому пошук напрямків підвищення ефективності виробництва цієї сільськогосподарської культури за таких умов є необхідним і актуальним завданням. Визначення проблеми. В умовах Полісся України культура тритикале може забезпечити вирішення проблеми нарощування виробництва зерна, зважаючи на високі адаптивні властивості до умов вирощування та генетичний потенціал урожайності і якості продукції. Мета досліджень – вивчити особливості формування врожайності та якості зерна тритикале озимого за різних рівнів органо-мінерального живлення та визначити найбільш економічно обґрунтовану систему удобрення на осушуваному дерново-підзолистому ґрунті в умовах дефіциту вологи. Матеріали та методи. Організовано стаціонарний дослід, використано лабораторний метод досліджень щодо визначення якості зерна, обробку експериментальних даних виконано – за допомогою комп’ютерної програми MicrosoftOfficeExcel. Результати. Дослідженнями, які були проведені впродовж 2016–2020 рр., встановлено, що в дерново-підзолистому осушеному ґрунті в період формування та наливу зерна тритикале запаси продуктивної вологи в 0–100-сантиметровому  шарі зменшувалися до критичного рівня – 60–80 мм (за 130–200 мм – у період відновлення вегетації). В умовах низького вологозабезпечення ґрунту отримано 2,62 т/га зерна за біологічної системи удобрення (побічна продукція пелюшко-вівсяної сумішки), що становить 14,9 % приросту до абсолютного контролю. На фоні побічної продукції попередника, внесення рекомендованої для зони норми мінеральних добрив N₆₀P₆₀K₆₀ збільшило врожайність зерна до 3,65 т/га. Найвища врожайність тритикале  (4,14 т/га) встановлена при використанні підвищеної (інтенсивної) норми мінеральних добрив N₉₀P₉₀K₉₀  з роздільним внесенням азоту в три етапи (N₃₀ – при посіві, N₃₀  – вихід у трубку, N₃₀  – налив зерна) в поєднанні з побічною продукцією. Відмічено, що якісні показники зерна тритикале озимого  деякою мірою залежали від системи удобрення. Маса 1000 зерен становила 46,5–50,2 г, максимальні значення – на підвищеному агрофоні. Показник натури зерна знаходився в межах 674–682 г/л, різниця між варіантами не істотна. Вміст білку на удобрених фонах становив 11,8–12,7 %,  за підвищеної норми N₉₀P₉₀K₉₀ – 13,1 %, що на 1,2 % більше контрольного варіанту. Висновки. Визначено, що найвищий рівень рентабельності вирощування тритикале озимого становив при біологічній системі удобрення з використанням побічної продукції – 144 %. Хоча при використанні підвищеної системи удобрення N₉₀P₉₀K₉₀  у поєднанні з побічною продукцією отримано найвищу врожайність зерна (4,14 т/га) та вміст у ньому білку (13,1 %), рентабельність вирощування тритикале знизилась до 77 %. Тобто, мінеральні добрива підвищують урожайність та покращують якісні показники зерна, одночасно знижуючи рентабельність вирощування культури.

 Ключові слова: тритикале, система удобрення, меліоровані землі, вологозабезпечення, продуктивність, якість зерна, економічна ефективність.

УДК 631.164.22/ 631.95. 631/635      https://doi.org/10.31867/2523-4544/0215         

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 124–132

О. П. Ткачук

Вінницький національний аграрний університет, вул. Сонячна, 3, м. Вінниця, 21008, Україна

Актуальність. Сучасні технології вирощування пшениці озимої в умовах економічної кризи повинні ґрунтуватися на принципах  фінансової  доцільності,  енергозбереження та  екологічної безпечності. Визначення проблеми. Зміна напрямів тваринництва призвели до диференціації кормових культур, які використовуються як попередники пшениці озимої. Поряд з традиційним її попередником – конюшиною лучною, вирощуються інші види бобових багаторічних трав. Проте результатів еколого-економічної та біоенергетичної доцільності використання нетрадиційних бобових багаторічних трав, як попередників пшениці озимої практично немає, що визначає проблему та необхідність проведення досліджень і розрахунків. Мета. Дослідити показники еколого-економічної та біоенергетичної ефективності вирощування пшениці озимої після шести видів бобових багаторічних трав як попередників: конюшини лучної, люцерни посівної, еспарцету піщаного, буркуну білого, лядвенцю рогатого, козлятнику східного, а також після попередника (контроль)  кукурудзи на силос.

Матеріали і методи. Проводили польові дослідження з наступним розрахунком економічної ефективності вирощування пшениці озимої на основі технологічних карт та затрат на вирощування,  а  також визначення  енергетичної  ефективності  досліджуваних  технологій  за  методиками О. К. Медведовського, П. І. Іваненка та ВАСГНІЛ. Результати. Урожайність зерна пшениці озимої при  її вирощуванні після кукурудзи на силос була найбільша і складала 6,52 т/га з урахуванням застосування високих норм мінеральних добрив і пестицидів. В той час як при  вирощуванні озимини після бобових багаторічних трав  хімічні препарати застосовувались у значно меншій кількості. Відповідно урожайність зерна пшениці озимої при вирощуванні після бобових багаторічних трав була на 11,1–38,2 % нижчою, ніж після кукурудзи на силос. Фактично вона становила 4,03–5,80 т/га. Найвища урожайність спостерігалась після попередника конюшини лучної, а найнижча – після лядвенцю рогатого. Найвищий рівень рентабельності – 90,7 %, забезпечує вирощування пшениці озимої  після попередника конюшини лучної. Вирощування пшениці озимої після попередників конюшини лучної, буркуну білого, еспарцету піщаного та козлятнику східного за обмеженого застосування пестицидів і мінеральних добрив дозволяє отримати рівень рентабельності на 5,7–46,8 % вищий, ніж при вирощуванні пшениці озимої після попередника кукурудзи на силос з використанням високих норм мінеральних добрив та пестицидів. У той же час попередники пшениці озимої лядвенець рогатий та люцерна посівна не мали економічних переваг порівняно з кукурудзою на силос.  Висновки. Найбільш рентабельною та найменш енергетично затратною є технологія вирощування пшениці озимої після попередника конюшини лучної, що дозволяє отримати найвищий енергетичний коефіцієнт – 4,96.

Ключові слова: економічна оцінка, біоенергетична оцінка, технологія вирощування, пшениця озима, попередники.     

УДК 633.14.«324»:631.811.1/(477) (251.1) (1-17)        https://doi.org/10.31867/2523-4544/0216

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 133–139

Ю. В. Безсусідня

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Вернадського Володимира, 14,

м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. Визначення комплексного впливу попередників, строків сівби та мінерального живлення на рівень зернової продуктивності сучасних сортів жита озимого є актуальним, оскільки дозволяє більш повною мірою розкрити біологічний потенціал рослин та суттєво підвищити врожайність жита озимого в зоні Степу України. Визначення проблеми.  Жито озиме є важливою і цінною культурою.  Проте останніми роками на фоні суттєвих кліматичних змін у зоні Степу досліджень по оптимізації технологічних прийомів його вирощування практично не проводилося. В зв’язку з цим, визначення комплексного впливу попередників, строків сівби та добрив на формування урожайності сучасних сортів жита озимого, що передбачає найповніше використання біологічного потенціалу рослин, є актуальною проблемою в рослинництві та має як практичне, так і теоретичне значення. Мета наших досліджень полягала у вивченні особливостей формування зернової  продуктивності різних сортів жита озимого залежно від попередників, строків сівби та рівня мінерального  живлення в ґрунтово-кліматичних умовах північного Степу. Матеріали і методи. Дослідження проводили впродовж 2019–2021 рр. на базі дослідного господарства «Дніпро» Державної установи Інститут зернових культур НААН України. Дослідження проводили в польовому чотирьохфакторному досліді. Сорти жита озимого Стоір та Пам’ять Худоєрка висівали різні у строки сівби: ранній (5–10 вересня), оптимальний (20–25 вересня) та пізній (5–10 жовтня), по попередниках ячмінь ярий та соняшник, на фоні різного рівня мінерального живлення. Результати. За роки наших досліджень погодні умови, порівняно з багаторічними середніми даними, характеризувались високою мінливістю. У період з вересня по липень у 2018/2019 вегетаційному році (в. р.) сума опадів становила 107,7 % середньої багаторічної норми, у 2019/2020 в. р. – 90,5 %, у 2020/2021 в. р. – 123,3 % відповідно. Однак, розподіл опадів за місяцями і періодами року був досить нерівномірним. Формування урожаю жита озимого відбувається в результаті комплексної взаємодії елементів продуктивності. В проведених дослідженнях чітко простежувалась мінливість у формуванні кількості продуктивних стебел на одиниці площі та маси зерна з колосу у рослин різних сортів жита озимого під впливом погодних умов, попередників, строків сівби та рівня мінерального живлення. Так, максимальну кількість продуктивних стебел (520 шт./м²) відмічали на посівах озимини після ячменю ярого у варіанті, де проводилося азотне підживлення рослин сорту Стоір при сівбі 20–25 вересня. Порівняно з цим строком сівби у рослин даного сорту, що висівалися дещо раніше, а саме 5–10 вересня, кількість продуктивних стебел знижувалась на 2,7 %, за сівби в більш пізні строки  – 5–10 жовтня – на 11,9 %. Аналогічну тенденцію спостерігали також на ділянках, де жито озиме вирощувалося після соняшника. За результатами досліджень встановлено, що підживлення рослин азотом (N₄₅) ранньою весною по мерзлоталому ґрунті порівняно з ділянками, де добрива не вносилися, сприяло збільшенню приросту врожайності зерна жита озимого при  вирощуванні  після ячменю ярого на 0,11–1,05 т/га, після соняшнику – на 1,15–1,43 т/га. Висновки. Встановлено, що максимальну кількість продуктивних стебел на одиниці площі (520 шт./м²) формували рослини жита озимого сорту Стоір при сівбі 20–25 вересня після ячменю ярого у варіанті, де проводилося азотне підживлення. Найбільшу масу зерна з колоса рослини сортів Стоір та Пам’ять Худоєрка також формували у цих варіантах  досліду – 1,25 та 1,23 г відповідно.  Серед сортів максимальною зерновою продуктивністю вирізнявся сорт Стоір при проведенні його сівби в період з 20 по 25 вересня. При цьому, в  середньому за роки досліджень, найбільшу врожайність відмічали у варіантах з проведенням азотного підживлення рослин по мерзлоталому ґрунті: на посівах після ячменю ярого – 6,47 т/га, після соняшника – 5,03 т/га. Сорт Пам’ять Худоєрка найвищий рівень врожайності також забезпечував у зазначених варіантах досліду – 6,17 та 4,72 т/га відповідно.

Ключові слова: жито озиме, сорти, добрива, підживлення посівів, урожайність.

УДК 633.11«324»:631.5          https://doi.org/10.31867/2523-4544/0217

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 140–147 

Я. В. Астахова

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14,

м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. З впровадженням у виробництво нових інтенсивних сортів пшениці озимої з різними біологічними особливостями та суттєвих кліматичних змін все більшої актуальностінабуваютьдослідження, які спрямовані на визначення оптимальних умов формування високопродуктивних посівів. Визначення проблеми. Ріст і розвиток рослин в природних умовах залежить від комплексу зовнішніх факторів. Сприятливе поєднання цих факторів посилює ростові процеси, а в разі їх нестачі або надлишку відмічається послаблення розвитку рослин. Разом з цим, на розвиток кореневої системи озимих зернових культур,  надземної вегетативної маси значно впливають попередники і строки сівби. До того ж, у кожного з сортів спостерігається різна реакція на ці чинники. Мета. Вивчення в умовах північного Степу особливостей росту та розвитку рослин різних сортів пшениці м’якої і твердої озимої залежно від строку сівби та попередника. Матеріали і методи. Впродовж 2016–2019 рр. висівали сорти пшениці м’якої озимої Ластівка одеська і Голубка одеська та сорт твердої Бурштин. Польові дослідження проведено за загальноприйнятими методиками. Результати. З’ясовано, що при сівбі 7 вересня рослини пшениці озимої мали більшу висоту, кількість пагонів, вузлових коренів, листків та надземну вегетативну масу. В умовах 2017 р. на час припинення осінньої  вегетації рослини пізнього строку сівби (7 жовтня) не розкущилися.  На  час  відновлення весняної вегетації спостерігали зменшення площі листкової поверхні та маси рослин на посівах раннього строку сівби. Висновки. Серед агротехнічних прийомів вирощування пшениці озимої найбільший вплив на формування біометричних показників рослин чинять строки сівби. Внаслідок переростання при ранній сівбі відбувалося зменшення за зимовий період площі листкової поверхні та маси рослин. При всіх строках сівби на час відновлення весняної вегетації спостерігалося збільшення кількості пагонів та вузлових коренів. Кращий ріст та розвиток мали  рослини по чорному пару порівняно зі стерньовим попередником. У сортів пшениці м’якої озимої Ластівка одеська та Голубка одеська висота, площа листкової поверхні та маса 100 абсолютно сухих рослин переважали аналогічні показники пшениці твердої Бурштин.  

Ключові слова: пшениця озима, строк сівби, сорт, попередник, біометричні показники, площа листкової поверхні.

УДК 633.15:631.165:330.131.5                    https://doi.org/10.31867/2523-4544/0218

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 148–159

І. С. Волощук, О. П. Волощук, В. В. Глива, М.О. Пащак

Інститут сільського господарства Карпатського регіону НААН, вул. Грушевського, 5, с. Оброшине, Львівський район Львівська область, 81115, Україна

Актуальність. Забезпечення населення продовольством та валютними доходами держави залежить від ефективного функціонування галузі зерновиробництва. Вагоме місце у нарощуванні обсягів зернових культур займає кукурудза, зерно якої  має стабільний попит як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Визначення проблеми. Відсутність селекційних програм з цієї культури у зоні західного Лісостепу зумовлює закупівлю гібридів та насіннєвого матеріалу в установах-оригінаторах зон центрального Лісостепу та Степу.  Підбір високопродуктивних гібридів залежить від їх біологічних особливостей ефективно використовувати ґрунтово-кліматичні умови та позитивно реагували на технологію вирощування. Мета наших досліджень полягала в комплексній економічній оцінці гібридів кукурудзи залежно від реалізації їх  генетичного потенціалу в ґрунтово-кліматичних умовах західного Лісостепу та їх реакції на систему основного і позакореневого живлення рослин. Матеріали і методи. Дослідження проводили впродовж 2019–2021 рр. на полях сівозміни відділу насінництва та насіннєзнавства Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН. Результати.  Найвищу  середню  врожайність  зерна  гібриди  кукурудзи  забезпечили  у  2019 р. – 7,49 т/га (ранньостигла група) та 7,62 т/га (середньорання), а найнижчу – у 2020 р., відповідно 7,07 та 7,22 т/га. Більш урожайними серед гібридів ранньостиглої групи були ДН Меотида – 7,68 т/га та середньоранньої – Оржиця 237 МВ – 7,67 т/га. Діапазон мінливості врожайності зерна по роках у гібридів ранньостиглої групи раннього дозрівання (ФАО 150–199) був на рівні 0,32–0,52 т/га, середньоранньої (ФАО 200–299) – 0,22–0,35 т/га. На сірих лісових поверхнево-оглеєних ґрунтах досліджуваного регіону з важкодоступними формами поживних речовин ефективною була передпосівна обробка насіння хелатними формами мікродобрив. Використання їх у передпосівній обробці насіння сприяло  підвищенню врожайності зерна на 0,21–0,43 т/га. Висновки. Зростанню економічних показників господарств різних організаційно правових форм зони західного Лісостепу сприяє розширення ареалу простих лінійних гібридів кукурудзи вітчизняної селекції. При вирощуванні екологічно-пластичних гібридів кукурудзи різних груп стиглості (Почаївський 190 МВ, ДН Меотида, ДН Хортиця, Оржиця 237 МВ) рентабельність виробництва зерна є високою (107,2–132,1 %). Передпосівна обробка насіння хелатними формами мікродобрив: оракул насіння (1,0 л/т), брексіл Комбі (0,5 кг/т) і в валагро ЄДТА мікс 5 (0,2 кг/т) сприяла зростанню рівня рентабельності на 2,7–9,2 відсоткові пункти; при внесенні мікродобрива оракул мультикомплекс (1,5 л/га) у фази: ВВСН 16–18 (6–8 листків) та ВВСН 59 (повна поява волоті) показник рентабельності перевищував контроль (без позакореневого підживлення) на 37,1–38,2 відсоткові пункти. Збільшення норми внесення мінеральних добрив до N₁₅₀P₉₀K₉₀ порівняно з N₁₂₀P₉₀K₉₀ забезпечувало вищу рентабельність виробництва зерна кукурудзи ранньостиглих гібридів (ФАО 150–199 з густотою стояння рослин 75 тис. схожих насінин/га) на 24,6–27,7 відсоткові пункти, середньоранніх (ФАО 200–299 з густотою стояння – 80 тис. шт./га) – на 17,4–20,7 відсоткові пункти.

Ключові слова: кукурудза, урожайність, мікродобрива, мінеральні добрива, рентабельність.

УДК 631.95:631.8/821.1:633.11/633.16(447.81)              https://doi.org/10.31867/2523-4544/0219

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 160–168

В. М. Польовий, Г. Ф. Ровна,  Л. А. Ященко, Б. В. Гук

Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН, вул. Рівненська, 5, с. Шубків,

 Рівненський район, Рівненська область, 35325, Україна

Актуальність. Близько 15 % обсягу емісії парникових газів при зміні клімату припадає на сільськогосподарське виробництво. Порушення балансу органічного вуглецю спричиняє зниження екологічної стійкості та продуктивності агроекосистем і родючості ґрунту. Зменшення інтенсивності виділення оксиду карбону з ґрунту при раціональному землекористуванні може слугувати оптимізації його органічної речовини. Визначення проблеми. Питання впливу різних доз хімічних меліорантів і мінерального удобрення культур сівозміни західного Полісся на обсяги емісії СО₂ із дерново-підзолистого ґрунту є мало вивченим і потребує аналізування. Мета. Дослідити особливості емісії діоксиду вуглецю з дерново-підзолистого ґрунту при вирощуванні пшениці озимої та ячменю ярого при різних дозах меліорантів і удобрення. Матеріали і методи. Польовий дослід, агрохімічний і статистичний методи. Результати. Меліорація 0,5 і 1,0 дозами вапнякових матеріалів, визначеними за гідролітичною кислотністю (Нг) ґрунту, в загальному призводить до зменшення викидів СО₂ в атмосферу щодо фону мінерального удобрення. Рівень продукування вуглекислого газу у посівах ячменю ярого у варіанті N₉₀P₉₀К₉₀ становив 89,8–68,3–63,5 мг СО₂ /кг ґрунту, тоді як при сумісному внесенні з 1,0 дозою (Hг) доломітового борошна знаходився в межах 83,1–59,8–63,6 мг СО₂/кг ґрунту протягом вегетаційного періоду залежно від фази розвитку культури. Відзначено, що інтенсивність нагромадження СО₂ у приземному шарі також залежала від вологості і температури ґрунту. Так, у полі пшениці озимої емісія діоксиду карбону була найвищою за 1,5 дози (Hг) на фоні N₁₂₀P₆₀K₉₀ і становила 77,7 мг СО₂/кг ґрунту у фазі виходу в трубку при температурі повітря 13,2 ℃, з підвищенням температури повітря до 22,0 ℃ у фазі колосіння цей показник зріс у 1,2 раза, тоді як у фазі повної стиглості при температурі повітря 20,4 ℃ знизився в 1,3 раза. При внесенні 1,0 дози (Нг) доломітового борошна відзначено зниження продукування вуглекислого газу порівняно з 1,5 дозою (Нг) на рівні 18,2 мг СО₂/кг ґрунту у фазі повної стиглості пшениці, що пов’язано з інтенсивністю окисно-відновних процесів, які відбуваються у ґрунті при внесенні різних доз вапнякових матеріалів. Висновки. У короткоротаційній сівозміні проведення вапнування мало позитивну дію на формування додатного балансу органічного вуглецю в дерново-підзолистому ґрунті при інтенсивному мінеральному удобренні культур. Зокрема, у варіантах внесення 1,0 і 1,5 дози (Нг) доломітового борошна на фоні мінеральної системи удобрення N₁₂₀P₆₀K₉₀  у посівах пшениці озимої баланс органічного вуглецю становив 0,35–0,28 т/га, N₉₀P₉₀К₉₀, у посівах ячменю ярого відповідно 0,10–0,16 т/га.

Ключові слова: пшениця озима, ячмінь ярий, меліорація, удобрення, діоксид карбону, баланс.

УДК 631.582                                          https://doi.org/10.31867/2523-4544/0220

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 169–176

Ю. В. Мащенко, І. М. Семеняка, М. І. Черячукін, О. М. Григор’єва

Інститут сільського господарства Степу НААН, вул. Центральна 2, с. Созонівка,

Кропивницький район, Кіровоградська область, 27602, Україна

Актуальність. Ведення землеробства в умовах недостатнього зволоження правобережного Степу України пов’язане з погодними ризиками, недотриманням відповідної структури посівних площ та систем удобрення, що ускладнює отримання високих і стабільних урожаїв сільськогосподарських культур. Розвиток систем землеробства є головною передумовою підвищення як рівнів урожаю, так і конкурентоспроможності сільського господарства країни в цілому. Тому, метою досліджень було передбачено встановити вплив систем удобрення на зміну родючості чорноземів звичайних та продуктивність сільськогосподарських культур у короткоротаційних біологізованих сівозмінах.Методи. Польовий, лабораторний, статистичний. Результати. Встановлено, що найвищу продуктивність культури як зерно-паро-просапної, так і зерно-просапної сівозмін формували у варіантах, які найбільше удобрювалися. Порівняння продуктивності сівозмін за різних систем удобрення свідчать, що зерно-паро-просапна сівозміна є більш продуктивнішою, ніж зерно-просапна на 8,3 т/га або на 5,6 %. Застосування мікробних препаратів на фоні мінеральної та органо-мінеральної систем удобрення сприяло підвищенню продуктивності обох сівозмін у середньому на 6,4–7,8 %. Досліджувані норми добрив також сприяли підвищенню вмісту рухомого фосфору та обмінного калію у всіх варіантах обох сівозмін, але були недостатніми для підтримання вмісту азоту і гумусу на вихідному рівні. Найменший ступінь «згорання» гумусу в обох сівозмінах відзначено у варіанті із застосуванням органо-мінеральної системи удобрення у зерно-паро-просапній сівозміні – 0,50 %, що менше, ніж за мінеральної системи удобрення та контролю на 0,06 %, а у зерно-просапній сівозміні ці показники склали відповідно 0,46; 0,11 та 0,06 %. Висновки. Зерно-паро-просапна сівозміна забезпечила прибуток на рівні (в середньому) 9114,4 грн/га, що більше порівняно до зерно-просапної сівозміни на 1039 грн/га, або 11,4 %. Переваги органо-мінеральної системи удобрення зумовленні застосуванням в якості органічних добрив рослинних решток попередника, які позитивно впливають на синтез органічної речовини в ґрунті, продуктивність та економічну ефективність.

Ключові слова: сівозміни, добрива, урожайність, продуктивність, родючість ґрунту, економічна ефективність

УДК 004:631.147                                  https://doi.org/10.31867/2523-4544/0221

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 177–185

 О. В. Лебідь

Вінницький національний аграрний університет, вул. Сонячна 3, м. Вінниця, 21008, Україна

Актуальність. Стаття присвячена питанням використання інформаційних технологій (ІТ) у органічному виробництві. Розглянуто сучасний стан ринку органічної сільськогосподарської продукції та особливості становлення галузі. Відображено основні умови та фактори, що впливають на розвиток ринку органічної продукції. Представлені основні вимоги до органічного виробництва та сертифікації готової продукції. Виявлено причини стримування розвитку органічного сільського господарства. Ця форма господарювання розглядається як надзвичайно сприятлива для сталого соціально-економічного та екологічного розвитку, оскільки відрізняється низьким рівнем собівартості та високою економічною ефективністю. Мета. Розкрити значення теоретичних та  практичних аспектів впровадження інформаційних технологій в органічне сільське господарство. Матеріали та методи дослідження. В ході проведення досліджень використовувались загальні та специфічні наукові методи: економічний, статистичний, графічний, метод порівняння і групування, економіко-статистичний, методи аналізу та синтезу, метод узагальнення результатів дослідження і т. д. Крім загальних методів використовувались методи теорії пізнання, які допомогли розглянути та охарактеризувати сутність, значення та особливості процесу застосування інформаційних технологій в контексті розвитку органічного сільського господарства, а також дослідити наукові підходи щодо ефективності органічного виробництва в умовах діджиталізації. Результати досліджень. Дослідження дозволило оцінити вплив інформаційних технологій на стан розвитку органічного сільського господарства і ринку збуту органічної продукції в Україні. Для організації виробництва органічної сільськогосподарської продукції необхідно забезпечити ефективне правове регулювання розвитку цього виду сільськогосподарської діяльності. Досліджено питання формування, впровадження та застосування інформаційних технологій у  виробництво органічної продукції, управління ризиками зниження органічного статусу продукції. Відображено основні вимоги до сільськогосподарських підприємств та виробленої органічної продукції галузі. Розглянуто особливості  впровадження  інформаційних технологій, їх переваги та можливості використання. Наведено виробничо-економічні показники з виробництва органічної продукції. Висновки. Як показує практика, що 2/3 приросту виробництва органічної продукції пов’язано з впровадженням у виробництво новітніх прогресивних інформаційних технологій. Нині інноваційний потенціал агропромислового комплексу України використовується в межах 4–5 %,  порівняно в США – 50 %.

Ключові слова: інформаційні технології, органічне виробництво, інновації, економіка, аграрний сектор, виробництво, продукція.

УДК: 631.816:631.582               https://doi.org/10.31867/2523-4544/0222

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 186–193 

В. В. Іваніна, К. Л. Пашинська

Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН, вул. Клінічна, 25, м. Київ, 03141, Україна

Актуальність. Останніми роками істотно зросли посівні площі сорго зернового у зоні Лісостепу. Це нова ґрунтово-екологічна ніша для цієї культури, де питання удобрення потребують поглибленого вивчення, а тому є актуальними. Формування врівноваженого балансу елементів живлення у ґрунті є основою ефективної та екологічно стабільної системи удобрення, яка забезпечує сталі основи вирощування сорго зернового. Метою досліджень було вивчити особливості використання елементів живлення рослинами сорго зернового при застосуванні мінеральної та альтернативної органо-мінеральної  систем  удобрення  на  чорноземі вилугуваному та сформувати парадигму екологічно збалансованого та економічно ефективного застосування добрив. Матеріали і методи. Тимчасовий польовий, аналітичний та розрахунковийметоди досліджень використовували в процесі визначення виносу та балансу елементів живлення. Результати. Наведено дані досліджень щодо впливу систем удобрення на врожайність зерна, винос та баланс елементів живлення в посівах сор-го зернового. Встановлено, що сорго зернове з біологічним урожаєм виносить велику кількість елементів живлення, які нерівномірно розподіляються у його складових. З врожаєм зерна сорго зернове виносить переважно азот, з врожаєм стеблової маси – переважно калій та значну кількість азоту. Для забезпечення сталих засад вирощування цієї культури та формування врівноваженого балансу елементів живлення у ґрунті важливо залишати на полі нетоварну частину врожаю. Обґрунтовано, що альтернативна органо-мінеральна система удобрення здатна формувати врівноважений баланс елементів живлення у ґрунті та забезпечити високу врожайність зерна при вирощуванні сорго зернового на чорноземі вилугуваному в умовах достатнього зволоження Лісостепу України. Висновки. Рослини сорго зернового на контролі без добрив виносили з врожаєм зерна (6,09 т/га) азоту – 105 кг/га, фосфору – 24, калію – 27, стеблами (26,1 т/га) – відповідно 58, 12 та 140 кг/га. Найбільш продуктивною та екологічно стабільною з врожайністю зерна понад 8,5 т/га визначено систему удобрення, яка передбачала залишати нетоварну частину врожаю сорго зернового на полі та вносити з осені під оранку 4 т/га соломи + N₁₂₀P₁₂₀K₁₂₀. При таких умовах формувався практично бездефіцитний баланс азоту (-4 кг/га) і накопичувались значні запаси фосфору і калію у ґрунті – відповідно 94 та 134 кг/га. При залишанні нетоварної частини врожаю сорго зернового на полі раціональним за альтернативної  органо-мінеральної системи удобрення є внесення з осені під орану лише азотних  та  фосфорних добрив – 4 т/га соломи + N₁₂₀Р_30. Така система удобрення формуватиме врівноважений баланс елементів живлення у ґрунті, істотно зменшить витрати на удобреннята сприятиме накопиченню органічної речовини.

Ключові слова: сорго зернове, елементи живлення, система удобрення, винос та баланс.