Зернові культури.-2023.-Том 7.-№ 2

УДК 633.854.54:631.527    https://doi.org/10.31867/2523-4544/0280

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 217–226

Т. Г. Товстановська, О. І. Поляков

Інститут олійних культур НААН, вул. Інститутська, 1, сел. Сонячне, Запорізький район, Запорізька область, 69055, Україна

Актуальність. Дикі види льону є носіями селекційно-цінних ознак і можуть використовуватися в селекційних програмах для отримання міжвидових гібридів, стійких до абіотичних і біотичних факторів середовища, з більшим потенціалом врожайності, ніж внутрішньовидові, за рахунок великого галуження та кількості коробочок на стеблах. Мета. Поглиблене вивчення диких однорічних видів льону L. angustifolium і L. hispanicum за цінними селекційними ознаками, включення їх у схрещування зі зразками культурного льону для отримання міжвидових гібридів з підвищеним галуженням і високою насіннєвою продуктивністю. Матеріали і методи. Дослідження проводили у 2017–2018 рр. в Інституті олійних культур НААН. Матеріалом для досліджень були батьківські форми: дикі однорічні гомостильні види з n = 15 L. angustifolium і L. hispanicum, зразки культурного льону: Л 5 (Чехія), Л 6 (Індія), М 32/2 (Україна) та 12 міжвидових комбінацій. Батьківські форми досліджували за морфологічними та господарсько-цінними ознаками. Вміст олії в насінні визначали на лабораторному ЯМР-аналізаторі АМВ-1006, вміст жирних кислот в олії – методом газорідинної хроматографії на приладі «Селміхром-1». У міжвидових гібридів підраховували кількість та відсоток зав’язування коробочок та насіння в них. Результати. Вивчено однорічні гомостильні дикі види льону з n = 15 L. angustifolium і L. hispanicum за морфологічними, господарсько-цінними ознаками та біохімічними показниками в порівнянні зі зразками культурного льону. Проведено міжвидові схрещування та отримано гібридне насіння. Цінними для селекції льону ознаками диких видів є їх ранньостиглість (68–71 діб проти 76–89,5 діб у зразків культурного льону), велика кількість стебел на рослині (5,6–6,5 шт. проти 1,4–2,9 шт.), бічних пагонів (16,8–17,9 шт. проти 5,7–10,0 шт.), коробочок (48,9–61,2 шт. проти 15,5–29,2 шт.). Встановлено, що за вмістом ненасичених лінолевої і ліноленової кислот дикі види мали характерний для культурного льону склад (13,0–16,2 % та 57,2–58,6 % відповідно). У L. hispanicum встановлено підвищений рівень насиченої стеаринової кислоти (6,4 %) порівняно з іншими генотипами, у яких цей показник був у межах 1,7–3,8 %. Висновки. Виявлено зниження рівня зав’язуваності гібридних коробочок і насіння в них внаслідок впливу несприятливих погодних умов. Показано вищий відсоток зав’язування коробочок і насіння в них у схрещуваннях, де в якості материнської форми був культурний льон.

Ключові слова: льон культурний, L. angustifolium, L. hispanicum, погодні умови, морфологічна ознака, господарська ознака, міжвидове схрещування, гібрид, генотип, гібридне насіння, зав’язуваність насіння

УДК 633.15:631.527:575        https://doi.org/10.31867/2523-4544/0281

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 227–235

 Ю. О. Бібель

Інститут рослинництва імені В. Я. Юр’єва НААН, проспект Героїв Харкова, 142, м. Харків 61060, Україна

Актуальність. Для сільськогосподарського виробництва України надзвичайно актуальним є одержання стабільно високих врожаїв зерна кукурудзи. Для створення високоврожайних гібридів потрібно мати різноманітний вихідний матеріал, а саме самозапилені лінії, які відповідають основним вимогам селекціонерів: підвищена зернова та насіннєва продуктивність, високі донорські властивості, генетичний захист від абіотичних та біотичних чинників, добра пристосованість до погодних та агротехнічних умов. Мета роботи. Вивчення ліній кукурудзи різних груп стиглості, які мають значний розмах генотипової мінливості за міжфазними періодами, що вказує на можливість виділення ліній з швидким накопиченням сухих речовин у зерні кукурудзи і виділення зразків з швидкою вологовіддачею зерна. Методи. Досліди було проведено у відповідності з «Методичними рекомендаціями польового та лабораторного вивчення генетичних ресурсів кукурудзи». При оцінці вихідного матеріалу за інтенсивністю наливу зерна було визначено вплив морфобіологічних ознак (висота рослини та кількість листків над качаном, кількість міжвузлів на ніжці качана та ін.) на дану ознаку, її взаємозв'язок з господарськими ознаками, що визначають рівень продуктивності (довжина качана, кількість рядів, кількість зерен в ряду та ін.). Результати. Виділено лінії кукурудзи з інтенсивним наливом зерна та комплексом цінних господарських ознак.В лабораторних умовах проведено оцінку вмісту вологи у зерні термостатно-ваговим методом. Для порівняння результатів вміст вологи в зерні визначали польовим методом з використанням голчатого вологоміра для деревини АВД 6100. Висновки. Досліджено 100 самозапилених ліній кукурудзи різних за підвидовим складом, групою стиглості та географічним походженням. Лінії представленні з 11 країн світу. Установлено, що результати лабораторного термостатно-вагового та польового методів з використанням голчастого вологоміра АВД 6100 співпали (за коефіцієнтом детермінації) на 60 добу на 90 %, і дозволили використовувати голчастий вологомір для визначення вологості зерна кукурудзи в польових умовах, що значно прискорює селекційний процес.

Ключові слова:кукурудза, лінія, урожайність, продуктивність, накопичення сухої речовини, швидка вологовіддача

УДК 633.13:631.527         https://doi.org/10.31867/2523-4544/0282

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 236–241

Л. П. Нечепоренко

Верхняцька дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України, вул. Шкільна, 1, смт. Верхнячка, Уманський район, Черкаська область, 20022, Україна

Актуальність. При створенні нових сортів вівса посівного (Avenasativa L.). продуктивність є основним показником цінності вихідного селекційного матеріалу. Тому, актуальним залишається вирішення проблеми підвищення продуктивності, яка залежить від генетичного потенціалу сорту, його пластичності і стійкості до грибкових хвороб. Мета дослідження. Відібрати перспективні лінії вівса та охарактеризувати створений новий сорт вівса, що забезпечить приріст урожаю, високу якість зерна, стійкість до посухи та ураження хворобами.Методи: польовий, лабораторний, аналітичний та статистичний. Результати. Отримано лінії вівса стійкі до ураження летючою сажкою та корон-частою іржею як на провокаційному, так і на інфекційному фонах. Лінія 585-7 вівса посівного істотно перевищувала середній груповий стандарт за врожайністю, висотою рослин – на 13 см, коротшим вегетаційним періодом – на 15 діб, стійкістю до ураження летючою сажкою – на 0,5 бала, вилягання та засухи на –1,0–0,5 бала, низькою плівчастістю – 23,1 %, масою 1000 зерен – 33,2 г та вмістом білка – до 13,6 %.Висновки. Створено лінії вівса посівного за висотою рослин, довжиною волоті, масою 1000 зерен, натурою зерна, плівчастістю, стійкістю до грибкових хвороб, високими продуктивністю та якістю. Сорт вівса посівного «Далеч» мав середню врожайність 5,50 т/га у зоні Лісостепу та 4,27 у  Поліссі, що, відповідно, перевищував на 1,53 та 0,64 т/га, усереднену врожайність сортів, які пройшли Державну реєстрацію за 5 попередніх років в усіх зонах. Стійкий до ураження летючою сажкою та корончастою іржею, занесений до Реєстру сортів рослин України і придатний до поширення в зонах Лісостепу та Полісся з 2022 р.

Ключові слова: овес посівний, продуктивність, адаптивність, стійкість, сорт Далеч

УДК 633.15:631.526.322:581.14(477.63)              https://doi.org/10.31867/2523-4544/0283

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 242–250

Н. В. Пазюк

Науково-виробниче фермерське господарство «КОМПАНІЯ МАЇС», вул. Центральна, 50, с. Зайцеве, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 52514, Україна

Актуальність. Зародкова плазма кукурудзи BSSS широко використовується в більшості селекційних програм провідних компаній, проте визначається недостатньою різноманітністю скоростиглих ліній. Актуальність роботи полягає у визначенні основних селекційних ознак самозапилених ліній кукурудзи гетерозисної групи BSSS, адаптованих до умов Північного Степу України.  Метою наших досліджень була оцінка нових самозапилених ліній плазми BSSSв умовах північного Степу України. Матеріали і методи. За вихідний матеріал взято 25 самозапилених ліній кукурудзи генетичної плазмиBSSS. Методи: Візуальний – фенологічні спостереження; лабораторно-польовий – визначення морфо-біологічних ознак рослин; вимірювально-ваговий – визначення врожайності та метричних ознак рослин; математично-статистичні – розрахунок достовірності результатів,      показників варіабельності ознак, кореляційної залежності ознак; дисперсійний аналіз; комплексне оцінювання морфо-біологічних та господарсько-цінних характеристик інбредних ліній. Результати. Проведена оцінка 25 самозапилених ліній кукурудзи зародкової плазми BSSS за наступними ознаками: тривалість періоду «сходи – цвітіння 50 % волотей» і «сходи – цвітіння 50 % качанів», «висота рослин» і «висота кріплення качана», «врожайність зерна». Висновки. Виділено самозапилені лінії кукурудзи, які за два роки досліджень за різних агротехнічних умов мали більш стабільні селекційні ознаки: СДМ15, СДМ2А, СДМ96 і МС2439, і СДМ84-35, які представляють цінність при створенні посухостійких гібридів.

Ключові слова: кукурудза, самозапилені лінії, генетична плазма BSSS, тривалість періоду «сходи – цвітіння», врожайність зерна

УДК 633:11:575.222.2:631.527.3       https://doi.org/10.31867/2523-4544/0284

 Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 251–257

А. В. Пірич, М. В. Федоренко, Л. В. Іванцова, Р. М. Близнюк

Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН України Київська обл., 08853

 Актуальність.Урожайність сільськогосподарських культур – це складна ознака, вивчення якої потрібно проводити безпосередньо за елементами її структури. Розрахунок ефективності добору у наступному поколінні є необхідним етапом у сучасній селекції.Мета. Визначити вплив батьківських форм на прояв цінних господарських ознак у гібридів F₁ та розрахувати ефективність добору у наступному поколінні. Матеріали і методи. Польові дослідження проводили у Миронівському інституті пшениці імені В. М. Ремесла НААН (МІП). Матеріалом для досліджень були 14 гібридних комбінацій F₁, створених від схрещування ліній з відомими генами стійкості до стеблової іржі (33H₁-12, 37Н₁-11, 35Н2-18, DHG 146-54, 35Н₂-3, 41Н₂-4-2, 37Н₁-9), які надані ДУ «Інститут харчової біотехнології та геноміки НААН України» і комерційних сортів пшениці ярої Дубравка (оригінатор МІП) та Трізо (оригінатор DSV). Для визначення рівня прояву елементів продуктивності колоса проводили структурний аналіз гібридів F₁ та вихідного матеріалу. Визначали вплив батьківських форм на прояв кількісних ознак у гібридів F₁ і коефіцієнти успадковуваності у широкому (H²) і вузькому розумінні (h²). За стандарт використовували сорт Елегія миронівська. Результати. Дисперсійний аналіз комбінаційної здатності виявив значну перевагу у варіюванні ефектів загальної комбінаційної здатності (ЗКЗ). Середній квадрат для специфічної комбінаційної здатності (СКЗ) поступався загальній комбінаційній здатності, але був достовірним. Встановлено, що вплив на прояв ознак «кількість зерен з колоса» та «маса зерна з колоса» мала взаємодія батьківських форм (частка впливу 0,46 та 0,56 відповідно). На прояв ознаки «довжина колоса» у гібридів F₁ мала вплив материнська форма – 36 %, вплив взаємодії материнських та батьківських генотипів становив 44 % всієї варіації за довжиною колоса. На прояв «кількості колосків у колосі» найвищий вплив мала взаємодія батьківських компонентів схрещування – 69 %. У гібридних комбінаціях відмічено високе значення коефіцієнта успадковуваності у широкому розумінні (0,80–0,95), значення коефіцієнта успадковуваності у вузькому розумінні становило від 0,15 до 0,45. Висновки. Враховуючи значну різницю між двома коефіцієнтами можна зробити висновок, що генотипова мінливість досліджуваних ознак зумовлена в більшості випадків неадитивними (домінантними) ефектами генів. У наступних поколіннях ефективним буде добір за довжиною колоса та кількістю зерен з колоса.

Ключові слова: пшениця яра, гібриди, комбінаційна здатність, коефіцієнт успадковуваності, прогноз, добір

УДК 635.655:631.527               https://doi.org/10.31867/2523-4544/0285

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 258–269

З. О. Мазур ¹, М. О. Корнєєва², С. Д. Орлов²,

¹Верхняцька дослідно-селекційнастанція, смт. Верхнячка Уманського району Черкаськоїобласті, 20022, Україна

²Інститутбіоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України, вул. Клінічна,25. м. Київ, 03110, Україна

Актуальність. За результатами дослідження фенотипових параметрів прояву кількісних морфологічних ознак, які асоціативно впливають на продуктивність рослин жита озимого, зроблено теоретичні прогнози щодо ефективності їхнього селекційного покращення. Мета досліджень. З'ясувати рівень фенотипового прояву, мінливість та тип фенотипового домінування морфогенетичних ознак жита озимого у простих стерильних гібридів як материнського компонента та виділити кращі селекційні зразки. Матеріал і методи. Досліджено шість чоловічо-стерильних (ЦЧС), шість самофертильних ліній закріплювачів стерильності (ЗС) жита озимого з генетично детермінованою (hl) короткостебловістю (крім лінії ЗС 4). Вивчення проводили за кількісними морфогенетичнимиознакамивикористовуючи методики Державного випробування сортів рослин на придатність до поширення в Україні. Рівень фенотипового прояву ознак простих стерильних гібридів (ПСГ) за відношенням до батьківських форм оцінювали у відсотках до пилкостерильної (ЦЧС лінії) і неспорідненого закріплювача стерильності (ЗС), та оцінкою домінантності hp вирахованою за формулою Г. М. Бейла і Р. Е. Аткінса. Результати. Коефіцієнт варіації висоти рослин у 54,5 % гібридних комбінацій збільшувався, порівняно з батьківськими формами, у переважної більшості ЦЧС ліній і ЗС ця ознака класифікована як маломінлива – 63,6 % простих стерильних гібридів успадковували висоту за проміжним типом та від'ємного домінування і депресії, що впливає на короткостебловість рослин і посилює стабільність до вилягання. Число продуктивних пагонів – ознака середньо- і високомінлива (залежно від генотипу), у 72,7 % комбінацій виявлено депресію (hp коливалося від -1,1 до -5,2). Довжина колоса, як ознака, характеризувалася низькою мінливістю, а 45,4 % ПСГ успадковували ознаку за проміжним типом та гетерозисом. За кількістю квіток у колосі простих стерильних гібридів проявили гетерозис за цією ознакою 36,3 % комбінацій. Щільність колоса була відносно стабільною ознакою за варіацією фенотипових значень, а 45,4 % простих стерильних гібридів успадковували ознаку за проміжним типом і гетерозисом. За ознакою фертильності 54,5 % гібридних комбінацій проявили гетерозис (ступінь фенотипового домінування hp був у межах 1,0–17,0). Висновки. Прояв гетерозису і позитивного домінування у простих стерильних гібридів за відношенням до батьківських форм розширює комбінативну мінливість кількісних ознак, це дозволяє більш ефективно проводити добори кращих пар як компонентів схрещування. У багатьох випадках усувається інбредна депресія пилко-стерильної форми, внаслідок чого прогнозується збільшення кількості гетерозисних комбінацій у кінцевих гібридів жита озимого.

Ключові слова: жито озиме, пилкостерильні лінії, закріплювачі стерильності, гетерозис

УДК 633.111.1”321”:631.522/.524       https://doi.org/10.31867/2523-4544/0286

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 270–277

М. В. Федоренко, І. В. Федоренко, Є. А. Кузьменко, Р. М. Близнюк

Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, с. Центральне, Обухівський р-н, Київська обл., 08853, Україна

 Актуальність.Важливим напрямком селекційної роботи з пшеницею м’якою ярою є збільшення рівня урожайності, головним фактором якої є підвищення продуктивності колоса, що завжди є актуальнимнапрямом досліджень. Мета. Виявити особливості прояву мінливості елементів структури продуктивності колекційних зразків пшениці м’якої ярої та залучити їх в селекційні програми в якості вихідного матеріалу. Матеріали і методи. Дослідження проводили протягом 2020–2022 рр. у Миронівському інституті пшениці імені В. М. Ремесла НААН України. За стандарт використовували сорт Елегія миронівська. Матеріалом для досліджень слугували 105 зразків пшениці м’якої ярої. Використовували лабораторно-польові та математично-статистичні методи. Результати.Встановлено, що формування ознаки «довжина колоса» обумовлено генотипом та метеорологічними умовами року. За роки досліджень кількість зерен з колоса відзначилась середнім рівнем мінливості (Сv = 12,2–14,1 %) та змінювалась в межах від 33,6±1,6 до 48,9±1,9 шт. Слід відзначити, що середнє значення ознаки «маса зерна з колоса» знаходилося на рівні: у 2020 р. – 1,6±0,08 г, 2021 р. – 1,5±0,07 г, 2022 р. – 1,9±0,1 г. Коефіцієнт варіації мав середній рівень мінливості (13,8–14,7 %). Встановлено, щомаса зерна з колоса більшою мірою залежала від умов року вирощування, аніж від генотипових особливостей. За роки досліджень маса 1000 зерен залежно від генотипів варіювала від 29,7±0,7 г  у зразка Степная 50 (Kазахстан) до 43,2±1,4 г – МІП Олександра (Україна). За нормою реакції генотипи дещо різнилися між собою. Найвищий розмах варіювання відмічено у 2021 р. (11,7г), а найменший –2020 р. (6,9 г). Виявлено, що маса 1000 зерен варіювала залежно від умов року вирощування та генотипу. Висновки. Практичний інтерес для селекційної роботи становлять зразки за комплексом ознак: МІП Олександра, МІП Світлана, Божена, МІП Соломія, Оксамит миронівський (Україна), Ламис, Амина (Kазахстан), Matthus, Melissos, Quintus (Німеччина), Alicia (Чехія), BAV 92/SERI (Mексика), Tianmin 198 (Китайська народна республіка), Licamero (Франція), що рекомендовані як батьківські компоненти для схрещувань. Визначення коефіцієнтів кореляції фенотипових елементів продуктивності дало змогу виявити, що на рівень врожайності різною мірою впливають елементи структури колоса, це дозволило виділити генотипи для залучення в селекційні програми в якості вихідного матеріалу.

Ключові слова: пшениця м’яка яра, колекційні зразки, елементи структури продуктивності, урожайність, коефіцієнти кореляції

УДК 633/635, 631.95: 633.1              https://doi.org/10.31867/2523-4544/0287

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 278–284

О. Б. Бондарева, О. О. Вінюков, Л. І. Коноваленко, Г. А. Чугрій

Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція НААН, вул. Захисників України, 1, м. Покровськ, Донецька область, 85307, Україна

Актуальність. В умовах всезростаючого техногенного пресингу на навколишнє середовище велике практичне значення для АПК має вивчення впливу абіотичних факторів на транслокацію   важких металів в системі ґрунт – рослина.В південно-східному промисловому регіоні екологічна безпека рослинницької продукції значною мірою залежить від нагромадження в рослинах важких металів, транслокація яких значною мірою залежить як від властивостей ґрунту, так і кліматичних чинників. Мета. Дослідити вплив агрокліматичних умов на вміст рухомих форм важких металів у ґрунті та їх транслокацію в зерно ячменю ярого в умовах східної частини Північного Степу України. Матеріали і методи. Дослідження були проведені у 2018–2022 рр. у польовій сівозміні Донецької ДСДС НААНна сорті ячменю ярого Степовик.Методи дослідження: польовий, лабораторний, математично-статистичний. Результати. Для цинку відмічене найбільше зростання вмісту кислоторозчинної форми при збільшенні вологості ґрунту. В посушливих умовах (2020 р.) вміст кислоторозчинного цинку склав 45,3 мг/кг, в умовах надмірного зволоження 2022 р. він зріс на 8,5 мг/кг або на 18,8 %. Вміст усіх досліджених важких металів в зерні ячменю ярого при зростанні вологості грунту не перевищував гранично допустиму концентрацію (ГДК). При збільшенні вологозабезпеченості спостерігалась тенденція щодо збільшення вмісту міді (на 8,2–9,9 %). Накопичення цинку в зерні ячменю ярого збільшилось з 24,2 мг/кг до 28,9 мг/кг або на 19,4 % в надмірно вологий 2022 р. проти показника в посушливий 2020 р. Вміст свинцю за цих умов зріс на 0,09 мг/кг або 37,5 %. Вміст кадмію зріс на 0,02 мг/кг, що становить 40 %.Висновки.Зміни гідрометеорологічних умов впливають на вміст рухомих форм важких металів у ґрунті і на їх транслокацію в зерно ячменю ярого. Це викликає необхідність в умовах надмірного зволоження та реального техногенного навантаження застосовувати заходи щодо зменшення екологічних ризиків забруднення рослинної продукції важкими металами.

Ключові слова: ячмінь ярий, агрокліматичні умови, грунт, зерно, вміст важких металів

УДК 633.16.631.816.3               https://doi.org/10.31867/2523-4544/0288

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 285–292

В. Д. Паламарчук

Вінницький національний аграрний університет, м. Вінниця, вул. Сонячна, 3, Україна, 21008

Актуальність. Система удобрення впливає на характеристику формування морфологічної системи рослин та можливості утворення, та накопичення органічної речовини і адаптивності рослин щодо стресових чинників умов вирощування. Метою досліджень буловстановлення впливу азотного підживлення рослин на формування морфологічних особливостей та елементів продуктивності у сортів ячменю ярого. Методи. Польовий, лабораторний, лабораторно-польовий. Дослідження проводились протягом 2021–2022 рр. на базі ТОВ «Органік-Д» с. Сутиски Вінницької області, Україна. Результати. Підживлення азотними добривами дозою N₆₀ забезпечує збільшення висоти рослин у сорту Лофант на 13,6 см, Гетьман – на 14,1 см, Вакула – на 9,5 та Геліос – на 10,1 см, довжини колоса: N₃₅ – у сорту Лофант на 0,7 см, Гетьман – на 0,4 см, Вакула – на 0,7 см та Геліос – на 0,7 см; N₄₅ – на 1,2 см, 0,4 см, 1,0 та 0,9 см, відповідно, порівняно з контролем. Найвищі значення кількості продуктивних пагонів отримано, в середньому за два роки досліджень, у варіанті з внесенням N₆₀  у сортів Лофант – 407,3 шт./м², Гетьман – 493 шт./м², Вакула – 437,2 шт./м² та Геліос – 431,8 шт./м². Найбільша урожайність зерна сортів ячменю озимого одержана із підживленням на сірих лісових ґрунтах N₆₀: Лофант – 3,85 т/га, Гетьман – 4,78 т/га, Вакула – 4,62 т/га та Геліос – 4,84 т/га, це пояснюється, перш за все, створенням умов для швидкого відростання пагонів, коренів і формуванням оптимальної густоти стеблостою та найбільшої продуктивності рослин. Висновки. Найкращі показники висоти рослин, довжини колоса, кількості продуктивних пагонів та урожайності зерна у середньостиглих сортів ячменю ярого Лофант (70,5 см, 9,4 см, 407,3 шт./м², 3,85 т/га), Гетьман (72,9 см, 8,8 см, 493,0 шт./м², 4,78 т/га), Вакула (69,7 см, 9,2 см, 437,2 шт./м², 4,62 т/га) та Геліос (67,3 см, 9,3 см, 431,8 шт./м², 4,84 т/га) відповідно формувалися за проведення підживлення азотними добривами у фазу кущіння рослин дозою N₆₀ д.р./га.

Ключові слова: ячмінь, підживлення, висота рослин, азот, зерно, кущистість, довжина колоса, продуктивність

УДК 633.11:631.559.2            https://doi.org/10.31867/2523-4544/0289

 Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 293–299

С. В. Почколіна, І. М. Когут, Л. А. Сергєєв, О. Т. Мельник

Одеська державна с.-г. дослідна станція Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства. НААН,вул. Маяцька дорога, 24, смт Хлібодарське, Одеський район, Одеська область, 67667, Україна

Актуальність. У зв’язку зі змінами клімату вивчення особливостей росту та розвитку різних сортів пшениці озимої залежно від строків сівби представляють науковий і практичний інтерес. На жаль, в умовах півдня України ці питання вивчені недостатньо, відрізняються наявністю дискутивних моментів, а висновки окремих фахівців з них мають велику розбіжність.Чисельні наукові досліди та практика підтверджують, що в південному регіоні нашої країни проблема урожайності зерна та його якості стоїть дуже гостро і потребує більш детального вивчення. Мета. Випробувати та адаптувати до умов регіону інноваційні технології виробництва зерна пшениці озимої нових сортів для забезпечення генетично-потенційного рівня їх урожайності і якості зерна. Матеріали і методи. Основний метод – польовий, який доповнювався аналітичними дослідженнями, вимірами, підрахунками і спостереженнями відповідно до загальноприйнятих методик та методичних рекомендацій у землеробстві і рослинництві. У досліді вивчалися десять сортів пшениці озимої. Сівба проводилася у три строки: 25 вересня, 5 і 15 жовтня. Результати.Встановлено, що вищі урожаї одержано за сівби 5 жовтня у всіх сортів пшениці озимої, які вивчалися. За цього строку урожайність, в середньому за два роки (2021–2022 рр.), була вище на   10,9 % порівняно зі строком сівби 25 вересня, на 11,1 % – у порівнянні зі строком сівби 15 жовтня. У 2023 р. порівняно з сівбою 25 вересня урожайність зерна пшениці озимої була вища на 10,2 % при сівбі 5 жовтня і вища на 8,3 % за сівби 15 жовтня. Найвищий врожай, у середньому за 2 роки, сформували за сівби 5 жовтня такі сорти: Довіра одеська (4,03 т/га), Сториця (3,90 т/га), Палітра (3,80 т/га), Житниця одеська (3,68 т/га). Мінімальний врожай отримали у сорту Ветеран (3,24 т/га).У 2023 р. за сівби 5 жовтня найбільший урожай отримали такі сорти: Катруся одеська (5,16 т/га), Покровська (4,48 т/га), Господарка одеська (4,28 т/га), Удача одеська (4,08 т/га). Висновки. Сівбу пшениці озимої доцільно проводити в оптимальні строки, а саме на початку жовтня (5.10). При цьому будуть отримані найкращі результати за урожаєм, прибутком та рівнем рентабельності.

Ключові слова: строки сівби, пшениця озима, перспективні сорти, урожайність

УДК 631.527.5:633.15:581.13:631.8:581.144.4                  https://doi.org/10.31867/2523-4544/0290

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 300–306

М. В. Степаненко

Білоцерківський національний аграрний університет, площа Соборна, 8/1, м. Біла Церква, 09117, Україна

Актуальність. Для отримання максимального рівня продуктивності кукурудзи важливо оптимізувати швидкість формування асиміляційного апарату та сприяти максимальній тривалості активності і площі листової поверхні. Регулювання площі листкової поверхні посіву кукурудзи за  рахунок оптимізації живлення рослин буде сприяти покращенню накопичення органічної речовини за рахунок фотосинтетичної активності рослин.Метою досліджень було визначення впливу забезпеченості рослин кукурудзи макро- і мікроелементами на формування площі листкової поверхні середньопізнього гібрида кукурудзи СИ Зефір (ФАО 430) у різних фазах розвитку в умовах Лісостепу правобережному. Методи. В дослідженнях застосовувались польові, лабораторні та лабораторно-польові методи. Дослідження проводили в польових умовах Білоцерківського національного аграрного університету впродовж 2021–2022 рр. Результати. Встановлено, що площа листкової поверхні кукурудзи може змінюватися залежно від фаз росту і розвитку, оскільки відбувається наростання кількості листків і відмирання 5–7 листків у процесі онтогенезу. Встановлено негативну динаміку зменшення площі листкової поверхні від фази молочної стиглості до фази повної стиглості зерна, що більшою мірою пов’язано із відмиранням частини листків. Формування загальної площі листкової поверхні гібрида кукурудзи СИ Зефір істотно залежало від кліматичних умов року та забезпеченості рослин мікро- та макроелементами. Висновки. Найкращі показники площі листкової поверхні, як у фазах молочної стиглості (41,24 тис. м²/га) так і повної стиглості зерна (38,38 тис. м²/га) відмічено у 2021 р., який виявився краще забезпеченим температурними показниками та вологою в порівнянні із 2022 р. Внесення азотних добрив N₄₀ перед сівбою у поєднанні із мікродобривом Вуксал Р Мах забезпечило найвищу площу листкової поверхні гібрида кукурудзи СИ Зефір у фазах молочної стиглості – 41,35 тис. м²/га та повної стиглості зерна – 37,60 тис. м²/га. Поліпшення умов живлення за рахунок внесення азотних добрив у поєднанні із мікродобривом Вуксал Р Мах сприяє оптимізації забезпечення рослин елементами живлення, що, в кінцевому результаті, стимулює утворення листкової поверхні яка зростає на 3,70 тис. м²/га та 2,85 тис. м²/га, порівняно із контрольним варіантом (без внесення добрив), відповідно у фазах молочної та повної стиглості зерна.  

Ключові слова: кукурудза, площа листкової поверхні, фотосинтетична поверхня, удобрення

УДК 633.34:631.5:631.8                https://doi.org/10.31867/2523-4544/0291

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 307–313

А. В. Лемешик, Н. В. Новицька

Національний університет біоресурсів і природокористування України, вул. Героїв Оборони, 15, м. Київ, Україна, 03041

Актуальність. Густота стояння рослин є одним із важливих чинників формування продуктивності сої, оскільки найпродуктивніші посіви формуються за оптимальної кількості рослин на одиниці площі та раціонального використання фактичних ресурсів навколишнього середовища окремо кожною рослиною і агрофітоценозом взагалі. Оптимальне розміщення рослин площею знижує конкуренцію рослин сої і забезпечує рівномірний доступ культури до поживних елементів у ґрунті, тому як зрідженість посіву, так і його загущеність суттєво впливають на недобір врожаю.Мета досліджень. Вивчити вплив ширини міжряддя і норми висіву насінняна виживання рослин ранньостиглих сортів сої Вишиванка та Жаклін. Методи. Дослідження проводили в 2021–2022 рр. у наукових лабораторіях та стаціонарній сівозміні кафедри рослинництва на полях ВП «Агрономічна дослідна станція» Національного університету біоресурсів і природокористування України (с. Пшеничне Васильківського району Київської області), в північно-східній частині Правобережного Лісостепу. Фенологічні спостереження та оцінку стану посівів робили за методикою Ф.М. Куперман. Відмічали основні фази росту і розвитку рослин: сходи, бутонізація, цвітіння, дозрівання. За початок фази приймали наявність контрольованої ознаки не менш чим у 10 %, за повну – у 75 % рослин. Густоту стояння рослин обліковували за Методикою державного сортовипробовування сільськогосподарських культур у фазі повних сходів та перед збиранням. Результати.Встановлено, що при зміні площі живлення спостерігається різна тенденція стосовно виживання рослин, відтак найбільші втрати (10,3–13,2 %) рослин на період збирання спостерігалися за сівби сої широкорядним способом (45 см) з нормою висіву насіння 750 тис. шт/га. Найменші втрати – 3,4–5,3 % відмічені за широкорядного способу сівби з нормою висіву насіння 450 тис. шт/га. Посіви сої звичайним рядковим способом з міжряддям 15 см та різною нормою висіву не відмічались особливими зрідженнями на період дозрівання, відсоток загибелі не перевищував 5–7 %. Кращий розвиток рослини відбувається за оптимальної площі живлення з рівномірним розподілом рослин на масиві поля. Висновки. На чорноземах типових малогумусних Лісостепу України ранньостиглі сорти сої рекомендовано висівати звичайним рядковим способом сівби, з нормою висіву 450 тис. шт/га, що забезпечить рівномірне розміщення рослин, оптимальну площу їх живлення та виживання впродовж вегетації.

Ключові слова: соя, сорт, норма висіву, ширина міжряддя, спосіб сівби, густота стояння,  виживання рослин

УДК 633.11:632.937:632.4                 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0292

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 314–321

О. А. Заїма, О. Л. Дергачов, А. А. Сіроштан, В. П. Кавунець, Т. В. Шевченко

Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, Україна

Актуальність.Урожайність пшениці формується внаслідок реалізації генетичних особливостей сорту у взаємодії з ґрунтово-кліматичними умовами й технологією вирощування. Рівень урожайності залежить і змінюється залежно від попередника, рівня мінерального живлення і впливу погодних умов року вирощування. Тому вивчення впливу попередників і строків сівби на зерно пшениці озимої залишається важливимзавданням.Мета. Дослідити вплив попередників і строків сівби на урожайність та якість насіння пшениці м'якої озимої.Матеріали і методи. У дослідженнях вивчали п’ять попередників: соя, соняшник, кукурудза/МВС, сидеральний пар (гірчиця біла), гірчиця/
насіння, а також три строки сівби: 25 вересня, 5 і 15 жовтня. Досліджували сорти пшениці м'якої озимої: Подолянка, МІП Фортуна, МІП Роксолана, МІП Ювілейна, МІП Феєрія, МІП Відзнака, МІП Ніка, МІП Дарунок, МІП Аеліта. Норма висіву – 5 млн. шт насінин на 1 га. Сівба, фенологічні спостереження та облік урожайності загальноприйняті для випробування сортів пшениці.
Результати.Урожайність сортів пшениці озимої у середньому за 2021 та 2022 роки по досліду становила 6,09 т/га з максимумом після попередника сидеральний пар – 6,72 т/га і мінімумом після попередника соняшник – 5,50 т/га. Зміщення строку сівби з 25 вересня до 15 жовтня знижувало середню врожайність сортів. Лише, після попередника гірчиця вищу урожайність (6,13 т/га) отримано за сівби 5 жовтня. Енергія проростання насіння по сортах була найвища після попередника сидеральний пар і становила 96–97 %. Залежно від строку сівби енергія проростання змінювалась на 1–3 %. Лабораторна схожість сортів була на рівні 96–97 %. Висновки. Встановлено, що найбільшу урожайність забезпечують попередники сидеральний пар та соя, оптимальним строком сівби є третя декада вересня. Більший рівень врожайності після всіх попередників відмічено у сортів МІП Аеліта, МІП Відзнака і МІП Феєрія. Виявлено, що досліджувані сорти формували максимальні масу 1000 зерен і масу 1000 кондиційних насінин, а отже і вихід насіння після попередників сидеральний пар (гірчиця біла) і гірчиця на насіння. Попередник кукурудза сприяв більшим показникам енергії проростання та лабораторної схожості. Зміщення строків сівби до пізніших призводило до зменшення виходу кондиційного насіння, решта показників майже не залежала від цього фактору.

Ключові слова: сорт, попередні культури, рівень урожайності, строки посіву, посівні якості насіння

УДК 635.652/654:631.558.3             https://doi.org/10.31867/2523-4544/0293

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 322–327

 О. О. Парфенюк, С. Г. Труш, Л. О. Баланюк

Дослідна станція тютюнництва Національного наукового центру «Інститут землеробства НААН»,
вул. Інтернаціональна,4, м. Умань, Черкаська обл., 20300, Україна

Актуальність.Для ефективного використання біологічного потенціалу сортів квасолі в умовах Лісостепу важливе значення має розроблення та впровадження у виробництво нових адаптивних технологій вирощування з врахуванням генотипу сорту. Всебічне вивчення агробіологічних особливостей та технології вирощування квасолі є однією з умов істотного підвищення її продуктивності та збільшення виробництва зерна. Метадосліджень. Вивчення впливу способів сівби та густоти посіву на формування продуктивності квасолі звичайної за кліматичних змін у Лісостепу України. Методи. Польовий (закладання дослідів, фенологічні спостереження і обліки), лабораторний (визначення вмісту білка), вимірювально-ваговий (визначення елементів структури врожаю), статистичний (математична обробка отриманих результатів досліджень). Результати. Установлено, що в агрокліматичних умовах Лісостепу найвища врожайність зерна квасолі звичайної за всіма варіантами досліду була за широкорядного способу сівби (в середньому 3,22 т/га – у сорту Мавка і 2,98 т/га – у сорту Панна). За звичайного рядкового вона становила 2,25 і 2,13 т/га відповідно. За широкорядної сівби найвищу врожайність зерна квасолі звичайної отримали за густоти стояння рослин 450 тис. шт/га. (у сорту Мавка – 3,29 т/га, сорту Панна – 3,11 т/га). За звичайного способу сівби вищу врожайність зерна квасолі за всіма сортами одержано при густоті стояння рослин 750 тис. шт/га (2,38 і 2,20 т/га відповідно). Найвищий вміст білка спостерігався за широкорядного способу сівби за густоти стояння рослин 350 тис. шт/га (22,21 % – у сорту Мавка, 20,42 % – у сорту Панна). Висновки. Способи сівби і густота рослин мали істотно впливали на всі елементи продуктивності квасолі звичайної, окрім абсолютної ваги насіння. Цей показник більшою мірою був обумовлений генотипом сорту. Вища продуктивність квасолі звичайної спостерігалася за широкорядного способу сівби. Найвища врожайність була у варіанті з густотою стояння рослин 450 тис. шт/га, вміст білка в зерні – за густоти стояння рослин 350 тис.шт/га.

Ключові слова: квасоля звичайна, спосіб сівби, густота рослин, продуктивність, урожайність, вміст білка

УДК 631.582              https://doi.org/10.31867/2523-4544/0294

 Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 328–334

Т. С. Ящук, Н. П. Самець, Г. В. Шубала, Г. П. Сидорук

Тернопільська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН, вул. Тролейбусна, 12, м. Тернопіль,46027, Україна

Актуальність. Впродовж останніх десятиліть в аграрному бізнесі України кукурудза та соняшник стали стратегічними культурами, впливаючи на надходження валюти в країну і забезпечуючи левову частку прибутку сільськогосподарським виробникам. Сучасні гібриди кукурудзи мають значний генетичний потенціал для формування високих урожаїв, але їм необхідно створити належні умови для росту й розвитку рослин. Для досягнення цієї мети слід застосовувати заходи, які здатні оптимізувати умови вирощування кукурудзи на всіх етапах органогенезу. Важливого значення в умовах зміни клімату в сторону потепління набуває такий елемент технології, як строк сівби. Встановлено пряму залежність між ступенем розвитку рослин і строками сівби. Мета. Дослідити та виявити найбільш ефективні елементи технології вирощування кукурудзи в умовах Західного Лісостепу України. Матеріали і методи. Дослідження проводили на полях селекційної сівозміни Тернопільської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН після пшениці озимої (на фоні N₆₀Р₃₀K₃₀). Результати.  В основу розробки покладено дослідження оптимальних строків сівби гібридів кукурудзи на зерно різних груп стиглості. Сівбу першого строку проводили за температури ґрунту на глибині загортання насіння 8–10 °С, другого строку – за 10–12 °С, третього – за 12–14 °С. Результати досліджень свідчать, що для умов Західного Лісостепу найбільш економічно виправданим є вирощування ранньостиглого гібрида ДН Хортиця, коли температура ґрунту прогрівається до 10–12 °С. Найвищу урожайність зерна (10,06 т/га) та економічну ефективність (рівень рентабельності 147,7 %) отримано при вирощуванні гібрида ДН Хортиця. Висновки. Результати досліджень засвідчили, що сівба гібридів кукурудзи на зерно різних груп стиглості в оптимальні строки сприяє вирішенню таких проблем, як раціональне використання поживних речовин і вологи ґрунту, боротьба з бур’янами і шкідниками сільськогосподарських культур, поліпшення фізико-хімічних властивостей ґрунту, підвищення ефективності застосування добрив і техніки, здешевлення одержаної сільськогосподарської продукції.

Ключові слова: гібриди кукурудзи на зерно, елементи технології вирощування, температура ґрунту, структура урожаю, продуктивність, економічна ефективність

УДК 631.445.4               https://doi.org/10.31867/2523-4544/0295

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 335–342

С. М. Крамарьов¹, Л. П. Бандура¹, І. О. Зайцева¹, О. С. Крамарьов²

 ¹Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25, м. Дніпро, 49000, Україна

² ДУ Інститут зернових культур НААН України, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність обумовлена необхідністю вирішення проблеми активізації негативного впливу у результаті інтенсивної виробничої діяльності у аграрній сфері на зональний підтип ґрунту чорнозем звичайний. У північній підзоні Степу України у чорноземі звичайному під впливом тривалої дії на нього антропогенного чинника спостерігаються  суттєві зміни за всіма агрохімічними показниками, особливо за вмістом в ньому гумусу. Мета. Узагальнити дослідження вивчення чорноземів у історичному розвитку, надати оцінку змін вмісту гумусу, які відбулися в чорноземі звичайному під дією тривалого впливу антропогенного чинника, шляхом порівняння його вмісту в ґрунті порівняно з цілинними ділянками та розробка наукових рекомендацій щодо проведення агрохімічних заходів збереження родючості ґрунту і призупинення втрати гумусу. Матеріали та методи. Багаторічні дослідження проводили на експериментальній базі ДУ Інституту зернових культур НААН України ‒ Ерастівській дослідній станції і навчально-науковому центрі Дніпровського державного аграрно-економічного університету. Аналітичні дослідження відібраних зразків ґрунту виконувались за стандартизованими методиками в Дніпровській філії ДУ Інститут охорони ґрунтів України. Дослідження по визначенню якості ґрунту та вмісту органічних речовин проводилися згідно з ДСТУ 4289:2004. Результати. Виконані дослідження переконливо показали: найсуттєвіші зміни вмісту гумусу спостерігалися в шарі 0–5 см – 8,25 % на цілині і 4,2 % – на ріллі, тобто різниця між ними становила 4,05 %. До глибини 0–60 см за вмістом гумусу цілинна ділянка суттєво переважала ріллю і лише розпочинаючи з глибини 60–65 см і глибше вміст гумусу в ґрунті ріллі почав переважати цілинну ділянку. Зростання вмісту гумусу на ріллі розпочинаючи з глибини 60 см пояснюється формуванням в ній лабільного гумусу, який разом з атмосферними опадами мігрував в нижній підорний шар ґрунту. Висновки. Встановлено, що тривале розорювання чорноземних ґрунтів і інтенсивне їх використання в сільськогосподарському виробництві призводить не тільки до розвитку в них дегуміфікаційних процесів, а й сприяє підлуговуванню орного шару ґрунту, викликаного підняттям і концентрацією в них гідрокарбонатів кальцію та магнію. Розрахунок прогнозу балансу гумусу свідчать, що для повного відшкодування його втрат від мінералізації, при сучасній структурі посівних площ в степовій зоні України необхідне щорічне внесення  напівперепрілого гною дозою 8,0 т/га.

Ключові слова: дегуміфікація, гумус, міграція поживних речовин, баланс гумусу, цілина, рілля

УДК 631.582              https://doi.org/10.31867/2523-4544/0296

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 343–349

Я. С. Цимбал, І. В. Мартинюк, М. М. Пташнік, Д. С. Шляхтуров, О. Л. Оксимець

Національний науковий центр  «Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України», вул. Машинобудівників, 2Б, смт Чабани, Фастівський район, Київська область, 08162, Україна

Актуальність. В умовах економічної та екологічної кризи ефективне використання земельних ресурсів, оптимізація структури посівних площ в усіх природно-кліматичних зонах з урахуванням специфіки кожного регіону разом з охороною навколишнього середовища є важливим фактором сталого розвитку аграрного виробництва. Сівозміни мають бути динамічними, комбінованими та інтенсивними, але їх впровадження завжди потребує наукового обґрунтування.Мета. Встановлення впливу структури, набору та розміщення польових культур у різноротаційних сівозмінах на загальну продуктивність, врожайність і якість насіння сої.Матеріали і методи. Дослідження проведено в підзоні нестійкого зволоження Лівобережного Лісостепу України на чорноземі типовому малогумусному Панфильської дослідної станції ННЦ «ІЗ НААН». Сою вирощували у різноротаційних 6-8-пільних польових сівозмінах за органо-мінеральної системи удобрення з вивчення впливу попередників на продуктивність, урожайність і якість насіння.Технологія вирощування сільськогосподарських культур у досліді загальноприйнята і рекомендована для зони проведення досліджень. Методи – польові, лабораторно-польові, лабораторні (хімічні, фізико-хімічні), математично-статистичні.Результати. Дослідження у тривалому стаціонарному польовому досліді, який було закладено у 2001 р., з вивчення сівозмін, переконливо свідчать про те, що упродовж 2016–2020 рр. високоефективними в цій зоні виявилися 6-8-пільні сівозміни насичені соєю від 12,5 до 16,7 %. Урожайність насіння сої, яку вирощували після гречки, пшениці озимої та ярої, і  відповідного набору культур сівозмін, була в межах: 2,92–3,47 т/га, за вмістом олії в насінні – 20,7–21,5 %. Економічна ефективність вирощування сої в структурі різноротаційних сівозмін становить: умовно чистий прибуток – 12,55–16,76 тис. грн/га рівень рентабельності – 116–152 %.Висновки. Встановлено, що найбільш продуктивною в зоні Лівобережного Лісостепу виявилася шестипільна сівозміна насичена соєю на 16,7 % (соя – пшениця озима – буряки цукрові – ячмінь ярий – кукурудза на зерно – гречка) за органо-мінеральної системи удобрення (побічна продукція попередника + N₀P₄₀K₄₀). З 1 га ріллі зібрали 4,79 т кормових одиниць і 1,01 т перетравного протеїну за умовно чистого прибутку 16,76 тис. грн/га та рентабельності 152 %.

Ключові слова: культура, ротація, врожайність, кормові одиниці, сирий протеїн, вміст олії, рентабельність, умовно чистий прибуток

УДК 631.618:631.48      https://doi.org/10.31867/2523-4544/0297

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 350–357

Мицик О. О., Гаврюшенко О. О., Шевченко С. М., Гуленко О. І.

Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25, м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. Рекультивація величезних площ порушених земель, які залишилися спустошеними, є критично важливою в Україні для покращення навколишнього середовища, здоров’я людей та сільськогосподарського виробництва. Особливо актуальною є потреба у рекультивації Нікопольського району Дніпропетровської області, оскільки тут великий видобуток марганцю. Метою нашого дослідження було створення такої технології землекористування, яка б сприяла відновленню родючості ґрунтів та продуктивності сільського господарського використання при мінімізації часу, вартості та негативних екологічних наслідків проведення рекультивації. Матеріали і методи. Дослідні ділянки розміщували на різноякісних конструкціях з лесоподібних, червоно-бурих суглинків. Вирощувана суміш видів включала Onobrychis arenaria (Kit.) DC, Medicago sativa L., Melilotus albus Medik., Agropyron pectiniforme Roem. et Schult., Bromopsis inermis (Leyss.) Holub. Ця видова суміш була розміщена під покровом таких культур: Avena sativa з Vicia sativa. Результати. Злаково-бобова суміш, яка використовується на сіно або корм, є найдоцільнішим переходом до рентабельного вирощування польових культур з порушеного ґрунту, що залишився після гірничих робіт. Найбільш прийнятний агрофітоценоз (у млн. насінин на гектар) бобових і злакових компонентів при сівбі становив близько 1,8 млн. насіння/га Onobrychis arenaria (Kit.) DC, Medicago sativa L. та Melilotus albus Medik., 0,6 млн. насіння/га Agropyron pectiniforme Roem. et Schult. та 0,5 млн. насіння/га Bromopsis inermis (Leyss.) Holub. Від 2,4 до 4,9 т/га високоякісного сіна за цією схемою можна одержувати навіть без нанесення верхнього родючого шару ґрунту. Відсоток урожайної біомаси, отриманої від бобових, зменшувався з роками після сівби з 85 до 5 % залежно від варіантів вирощування та тривалості після сівби. Вміст гумусу збільшився з початкових 0,32 % до 1,5 % в 0–5 см, і до 1,2 % в 0–20 см. Вміст макроелементів збільшився в 2,4–4 рази. Щільність складення субстрату в 0–40 см коливається від 1,24–1,33 г/см³. Висновки. В умовах Південного Степу України на рекультивованих землях встановлено, що довготривалий (понад 50 років) вплив інтенсивної фітомеліорації, насамперед багаторічними бобово-злаковими агроценозами, сприяв збільшенню в техноземах поживних речовин, оптимізації фізичних і біологічних властивостей.

Ключові слова: рекультивація, гірнича розкривна порода, агрофітомеліорація, молоді ґрунти, злаково-бобові сумішки, лесоподібний суглинок, червоно-бурі та сіро-зелені глини¸ чорнозем

УДК 633.11:632.937:632.4            https://doi.org/10.31867/2523-4544/0298

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 358–364

О. А. Заїма, О. Л. Дергачов

Миронівський інститут пшениці ім. В. М. Ремесла НААН, с. Центральне, Обухівський р-н,Київська обл., 08853, Україна

Актуальність. Використання у системах захисту зернових культур біологічних препаратів на основі живих організмів або продуктів їх життєдіяльності, з метою зменшення чисельності та згубності шкідливих організмів є досить актуальним і важливість досліджень біометоду лише   зростатиме.Мета. Вивчення впливу біологічних засобів захисту від збудників хвороб на рівень врожайності та показники якості зерна пшениці м'якої озимої. Матеріали і методи. Досліди виконували на сортах пшениці озимої Естафета миронівська і Вежа миронівська. Сівбу проводили у першій декаді жовтня з нормою висіву 5,0 млн схожих насінин на 1 га. Площа дослідної ділянки – 10 м²,  повторність чотириразова, розміщення ділянок – рендомізоване, попередник – соя. Досліджували біологічні засоби захисту від збудників хвороб: Мікосан В в.р.к.(8.0 л/га), Планриз БТ, в.с.(2,0 л/га), Триходермін в.с.(3,0 л/га), Фітоцид р. (0,5 л/га). Обробку здійснювали у фазах виходу в трубку, колосіння та цвітіння. Результати. Після трьох обприскування біологічними препаратами, у фазі молочної стиглості їх технічна ефективність у сорту Естафета миронівська проти борошнистої роси становила 25–59 %, септоріозу листя – 32–38 %, бурої іржі – 81 %. У сорту Вежа миронівська –  60–70 %, 11–22 та 53–60 % відповідно. Більшу ефективність проти хвороб установлено у варіантах із застосуванням у три фази розвитку пшениці озимої препаратів Мікосан В і Фітоцид. На рослинах сорту Естафета миронівська обприскування біофунгіцидами сприяло підвищенню урожайності на 0,26–0,41 т/га, Вежа миронівська – 0,21–0,45 т/га. Вищий приріст урожайності у сорту Вежа миронівська забезпечували варіанти з застосуванням обприскування препаратами Мікосан В – 0,45 т/га та Фітоцид – 0,43 т/га; Естафета миронівська – Мікосан В – 0,39 т/га та Триходермін – 0,41 т/га. Максимальний рівень урожайності (5,51 т/га) отримано у сортуЕстафета миронівська у варіанті з Триходерміном. Найвищі показники якості зерна відмічено після обприскування препаратами Фітоцид і Мікосан В. Висновки. Для отримання високого рівня урожаю зерна з високими показниками якості необхідно проводити обприскування посівів біологічними засобами захисту у три фази розвитку пшениці озимої (вихід в трубку, колосіння та цвітіння). При вирощуванні пшениці із застосуванням біологічних препаратів від хвороб найбільший рівень урожайності і вищі показники якості зерна забезпечують фунгіциди Мікосан В (8,0 л/га) і Триходермін (3,0 л/га).

Ключові слова: сорт, біологічні препарати, обробка посівів, технічна ефективність, урожайність, показники якості зерна

УДК 633.1:631.526.32:631.524.86                     https://doi.org/10.31867/2523-4544/0299

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 365–372

 Л. А. Мурашко ¹, Т. І. Муха ¹, О. В. Гуменюк ¹, Ю. М. Судденко ¹, Н. В. Новицька ², В. С. Пилипенко²

¹Миронівський інститут пшениці імені В.М. Ремесла НААН 08853, вул. Центральна, 68, с. Центральне, Україна

²Національний університет біоресурсів і природокористування України 03041, вул. Героїв Оборони, 15, м. Київ, Україна

Актуальність. Найрадикальнішим, найперспективнішим, екологічно безпечним та економічно вигідним напрямом удосконалення інтегрованої системи захисту пшениці озимої є вирощування сортів, стійких до шкідників і збудників хвороб. Саме цей напрям дає змогу без додаткових затрат мінімізувати втрати врожаю від шкідливих організмів та зменшити енерговитрати на 25–30 %. Мета досліджень. Вивчити стійкість сортів пшениці озимої миронівської селекції проти хвороб на штучних інфекційних фонах їх збудників. Методи. Дослідження проводили у 2016–2020 рр. в умовах штучної інокуляції збудниками хвороб у польових інфекційних розсадниках відділу захисту рослин Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла НААН у північній частині Правобережного Лісостепу. Оцінку стійкості рослин озимої пшениці проти збудників хвороб проводили в динаміці (для вивчення наростання хвороби), основною вважали оцінку в період максимального розвитку хвороб. Для    борошнистої роси, септоріозу – фаза цвітіння озимої пшениці, фузаріозу, бурої іржі – фаза молочної стиглості, твердої сажки – фаза молочно-воскової стиглості, церкоспорельозу – фаза воскової стиглості. Результати.В середньому за роки досліджень стійкими проти борошнистої роси були сорти: Миронівська золотоверха, Калинова, Миронівська сторічна, Господиня миронівська, МІП Валенсія, МІП Вишиванка; проти бурої іржі – Пам’яті Ремесла, Трудівниця миронівська, МІП Княжна, Грація миронівська, Вежа миронівська; проти  септоріозу листя – Достаток, Мадярка, Мирхад, Берегиня миронівська, Горлиця миронівська, Легенда миронівська.Висновки. Сорти Ясногірка, Експромт, Достаток, Мадярка, Берегиня миронівська, Горлиця миронівська, Легенда миронівська, МІП Валенсія, МІП Дніпрянка, Вежа миронівська та Естафета миронівська серед 86 номерів селекції Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла проявили групову стійкість проти основних збудників хвороб.

Ключові слова: пшениця озима, сорт, штучний інфекційний фон, тверда сажка, фузаріоз колосу, кореневі гнилі, борошниста роса, бура іржа, септоріоз листя, групова стійкість

УДК 632.951:633.358                 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0300

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 373–378

С. П. Ворожко

Верхняцька дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків  НААН України, вул. Шкільна, 1, смт. Верхнячка, Уманський район, Черкаська область, 20022, Україна

Актуальність. Виведення з обробітку значних площ орної землі, погіршення агротехніки, ігнорування сівозміни, порушення регламентів застосування засобів захисту рослин, сприяють активному накопиченню шкідливих організмів, спалахів їх чисельності та в результаті – значних втрат урожаю. Зерноїд гороховий є найшкідливішим фітофагом гороху, який суттєво пошкоджує насіння, зменшуючи його масу, якість, товарність, тощо. Важливим аспектом складової інтегрованого захисту культури є застосування пестицидів, які гарантують зменшення кількості шкідливих організмів до економічно відчутного рівня. Тому актуальним залишається вивчення ефективності сучасних інсектицидів на посівах гороху проти зерноїда горохового. Метароботи полягала у визначенні  ефективності інсектицидів за використання їх проти зерноїда горохового. Матеріали і методи. Дослідження проводились на Верхняцькій дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН. Матеріалом були горох Царевич та інсектициди: Енжіо 247 SС, к.с., (0,20 л/га), Фосорган Дуо, (1,2 л/га). Методи: польові, лабораторно-польові, математично-статистичні. Результати. Досліджено динаміку чисельності зерноїда горохового. Уточнено особливості біології фітофага залежно від гідротермічних умов вегетаційного періоду. Встановлено, що токсикація рослин гороху є неефективною проти зерноїда горохового через недостатню тривалість захисної дії. Підтверджено доцільність та ефективність застосування сучасних інсектицидів за обприскування рослин гороху посівного. Висновки. Токсикація рослин гороху препаратом Максим XL 035 FS т.к.с. за допосівної обробки насіння є неефективною проти зерноїда горохового через недостатню тривалість захисної дії. Одноразове застосування препаратів Енжіо 247 SС, к.с. та Фосорган Дуо з нормами витрати 0,20 і 1,2 л/га відповідно у фазу масового цвітіння для обприскування рослин гороху дало змогу зменшити кількість пошкодженого насіння в середньому на 10,3 % та сприяло збереженню урожаю в межах 0,39–0,48 т/га порівняно з контролем. Дворазове обприскування культури інсектицидами у фази масового цвітіння та утворення бобів забезпечувало загибель імаго та личинок на рівні 95,6–97,5 %.

Ключові слова: горох, зерноїд гороховий, інсектициди, ефективність, урожай