Інформація про розділ

УДК633.112.1»324»:631.811.98:632.11                                                         https://doi.org/10.31867/2523-4544/0134

І. І. Ярчук, Т. В. Мельник, О. В. Моргун

Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25, м. Дніпро, 49027, Україна

На основі досліджень, проведених у 2013–2017 рр. на дослідному полі навчального господарства „Самарський” Дніпровського державного  аграрно-економічного університету (Дніпропетровська обл.) з'ясовані основні закономірності росту, розвитку, формування зимостійкості та продуктивності рослин пшениці твердої озимої залежно від застосування рістрегулюючих препаратів на неоднакових фонах мінерального живлення і після різних попередників в умовах північного Степу.       

Значною кріопротекторною дією в наших дослідженнях відзначався  препарат Вимпел –  підвищення виживаності рослин пшениці твердої озимої  відносно контролю становило 8,6 %. Найбільш стабільно по роках виживаність рослин збільшувалася при застосуванні препарату Хлормекват-хлорид 750 – в середньому за чотири роки 3,7 %.

Як на високому агрофоні (пар з внесенням повного мінерального добрива),  так і на низькому (стерньовий попередник, мінімальна кількість мінеральних добрив) вплив препаратів на основні елементи структури урожаю був мінімальним і навіть негативним. По пару, за умови достатнього забезпечення рослин елементами живлення, більшість досліджуваних препаратів ефективної дії щодо підвищення урожайності зерна пшениці твердої озимої не  проявляли або їх ефективність була вкрай низькою. Хлормекват-хлорид 750 позитивно впливав лише у разі високого агрофону.

Серед досліджуваних препаратів  найбільш стабільною дією щодо підвищення зернової продуктивності пшениці твердої озимої залежно від умов вирощування  відзначався препарат Марс ELBi у разі його використання навесні після відновлення весняної вегетації (за середньодобової температури 10  ^оС)  при нормі витрати 750 мл/га.

Ключові слова: пшениця тверда озима, рістрегулятори, зимостійкість, продуктивність, якість зерна, економічна ефективність.

УДК 633.16«321»:631.559/.8                                                                             https://doi.org/10.31867/2523-4544/0135

А. Д. Гирка, І. Д. Ткаліч,  Ю. Я. Сидоренко, О. В. Бочевар

Зернові культури. Том 4. № 2. 2020. С. 272–280   

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49027, Україна

Наведено результати фенологічних спостережень та аналіз елементів структури урожайності і зернової продуктивності ячменю ярого сорту Сталкер при вирощуванні на фоні без внесення мінеральних добрив і в разі застосування їх у дозі N₃₀P₃₀K₃₀. З'ясовано вплив позакореневого підживлення рослин  різними дозами аміачної селітри і гуміновим препаратом гумісол плюс в різні періоди їх росту та розвитку в умовах північного Степу України.

Встановлено, що на ріст, розвиток таі формування елементів продуктивності рослин ячменю ярого суттєво впливали строки та дози підживлення. Більш ранні строки підживлення рослин аміачною селітрою та препаратом гумісол плюс (по сходах та у фазі кущення), сприяли кращому їх росту і розвитку, підвищенню  продуктивної кущистості та поліпшенню елементів структури урожайності порівняно з підживленням посівів у фазі виходу в трубку як на удобреному фоні (N₃₀P₃₀K₃₀), так і у варіанті без внесення мінеральних добрив.

Встановлено, що зернова продуктивність ячменю ярого в роки досліджень формувалась під впливом фону мінерального живлення, строків і доз позакореневого підживлення рослин. Аналіз урожайних даних показав, що підживлення рослин ячменю ярого аміачною селітрою в дозі N₁₅, порівняно з контролем, призводило до підвищення урожайності зерна в середньому на фоні без добрив на  0,16–0,26 т/га, а в дозах N₃₀ – на 0,34–0,44 і N₄₅  – на 0,54–0,65 т/га, на фоні N₃₀P₃₀K₃₀ відповідно на 0,20–0,38; 0,39–0,49 і 0,62–0,76 т/га.

Підживлення ячменю ярого препаратом гумісол плюс на фоні без добрив зумовлювало прибавку урожаю зерна в середньому 0,10–0,41 т/га, на фоні N₃₀P₃₀K₃₀– до 0,18 т/га. Позакореневе підживлення рослин цим препаратом в дозі 0,5 л/га сприяло підвищенню врожайності зерна ячменю ярого на 0,10–0,21 т/га, порівняно з контролем, тільки на фоні без внесення мінеральних добрив.  Підвищення дози  гумісолу плюс до 1,0 та 1,5 л/га призводило до збільшення прибавки урожайності зерна ячменю ярого залежно від строку внесення на 0,30–0,41 та 0,28–0,41 т/га  на неудобреному фоні і на 0,08–0,15 та 0,10–0,18 т/га на фоні N₃₀P₃₀K₃₀ відповідно, порівняно з контролем.

Ключові слова: ячмінь ярий, мінеральні добрива, позакореневе підживлення рослин, елементи структури колосу, урожайність зерна.  

УДК 633.16«321»:631.8(477.6)                                                                         https://doi.org/10.31867/2523-4544/0136

О. О. Вінюков,  А. П. Дудкіна, Т. В. Шевченко

Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція НААН, вул. Захисників України, 1, м. Покровськ, Донецька область, 85307, Україна

Дослідження, які були проведені в умовах східної частини північного Степу України впродовж 2017–2019 рр., передбачали визначення ефективності післядії застосування вермікомпосту при вирощуванні ячменю ярого сорту Аверс на різних фонах живлення.

Встановлено, що застосування органічних добрив гарантує стабільний результат на різних фонах мінерального живлення в посушливих умовах Степу України. У варіантах досліду з використанням мінеральних добрив на фоні внесення вермікомпосту щільність продуктивного стеблостою становила 622,2–647,4 шт./м², коефіцієнт продуктивного кущення – 2,0–2,1, а показники елементів структури колосу були такими: довжина колосу – 9,2–9,7 см; озерненість колосу – 16,9–17,3 шт. зерен; маса 1000 зерен – 49,3–49,8 г. При цьому у варіанті фон + N₆₀P₆₀K₆₀, одержано найбільшу масу 1000 зерен – 49,8 г, що на 4,6 % більше порівняно з  контролем. Найвищу врожайність зерна ячменю ярого – 5,05 т/га, що відповідає підвищенню продуктивності культури на 1,61 т/га, або на 46,8 % до контролю, одержано на фоні післядії вермікомпосту (2 т/га) та внесення мінерального добрива в дозі N₆₀P₆₀K₆₀, але через високі виробничі витрати  тут рентабельність становила 114,9 %.

Оптимальним був варіант з внесенням мінерального добрива у дозі N₃₀P₃₀K₃₀   на фоні застосу-ваннявермікомпосту. Це дало можливість підвищити урожайність зерна ячменю до 4,90 т/га (на 1,46 т/га, або на 42,4 % до контролю) і добитися  рентабельності 136,1 %.

 Внесення лише мінерального добрива в дозі N₃₀P₃₀K₃₀  у гостропосушливих умовах степової зони уможливлює підвищити урожайність зерна  ячменю на 0,70 т/га  порівняно з контролем, але через високу собівартість зернової продукції  рентабельність виробництва низька – 99,6  %.

Ключові слова: ячмінь ярий, фон живлення, вермікомпост, мінеральні добрива, урожайність, економічна ефективність.

УДК 631.5:633.85                                                                                                https://doi.org/10.31867/2523-4544/0137

Л. В. Губенко, О. Я. Любчич

Національний науковий центр «Інститут землеробства НААН», вул. Машинобудівників, 2б,

смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162, Україна

Дослідження з вивчення впливу основних елементів технології вирощування на формування продуктивності рослин гірчиці білої сорту Біла Принцеса проводили впродовж 2016–2018 рр. у стаціонарному досліді відділу адаптивних інтенсивних технологій зернобобових, круп’яних та олійних культур (Державне підприємство Дослідне господарство «Чабани»).

Наведено результати досліджень з вивчення впливу різних доз мінеральних добрив і мікродобрива Тропікел  кр. п. на урожайність гірчиці білої сорту Біла Принцеса та вихід олії з насіння. Встановлені оптимальні параметри елементів технології вирощування, що забезпечують одержання високої урожайності насіння цієї  культури в умовах північного Лісостепу України.

Найвищу врожайність насіння гірчиці білої (2,58 т/га) з вмістом жиру 43,29 %  було одержано за рахунок внесення мінерального добрива у дозі N₄₅P₆₀K₉₀  і позакореневого підживлення рослин в фазі розетки препаратом Тропікел з розрахунку 1,0 кг/га. Оцінено вплив досліджуваних факторів на урожайність гірчиці білої, за значимістю їх можна розташувати наступним чином: мінеральні добрива – 14,3 %, обробка посівів мікродобривом Тропікел – 52,2 %.

Найвища економічна ефективність виробництва насіння гірчиці білої відмічалася при внесенні мінерального добрива у дозі N₄₅P₆₀K₉₀ і обробленні посівів Тропікелом. Умовно чистий прибуток становив 32158 грн/га, собівартість – 5536 грн/т, рівень рентабельності – 225 %. Аналіз економічної ефективності вирощування гірчиці білої показав, що для одержання вищого доходу і рівня рентабельності та найнижчих показників собівартості продукції, під дану культуру слід вносити мінеральне добриво у дозі N₄₅P₆₀K₉₀  і проводити позакореневе підживлення рослин мікродобривом Тропікел.

Ключові слова: гірчиця біла, мінеральні добрива, мікродобриво, урожайність, якість насіння, економічна ефективність, Тропікел.       

УДК 631.547.3:631.331                                                                         https://doi.org/10.31867/2523-4544/0138

Зернові культури. Том 4. № 2. 2020. С. 296–304    

Ю. М. Сиромятников

Харківський національний технічний університет сільського господарства ім. П. Василенка, вул. Алчевських, 44, м. Харків, 61002, Україна

Висвітлено результати досліджень з визначення ефективності вирощування ячменю ярого залежно від способів прямої сівби в технології, яка заснована на застосуванні комбінованих машин. Доведено, що за рахунок використання сівалки прямої сівби, секції якої складаються з модулів для локального розпушування ґрунту, перед сошниками яких встановлені хвилясті диски,   врожайність зерна в середньому підвищується на 20 % порівняно з контролем. Переміщаючись з великою швидкістю, хвилясті диски розпушують порівняно вузькі смуги ґрунту, в які закладається сошниками насіння, це уможливлює більш ефективно зберегти вологу, що в подальшому значно впливає на динаміку сходів і рівень урожайності зерна ячменю ярого.

Найменша забур'яненість  посівів  була у разі сівби сівалкою з комбінованими робочими ор-ганами підрізуючого типу і дисковими сошниковими системами з опорно-прикочуючими колесами. Облік бур'янів проводили після появи сходів ячменю.

Найбільша твердість ґрунту мала місце при використанні сівалки з дисковими робочими органами, секції якої складаються з модулів для локального розпушування ґрунту. Статистична обробка даних свідчить про те, що найбільший вплив на твердість грунту має глибина,  її частка становить 96 %. Сила впливу на твердість грунту способів сівби дорівнювала 0,76 %. Щільність ґрунту в зоні розвитку кореневої системи рослин у всіх варіантах досліду не виходила за межі оптимальної. Перед збиранням врожаю вологість верхніх шарів ґрунту у варіантах з прямою сівбою була вищою на 3–5 %, а вологість нижніх – меншою на 1–2 %, ніж в контролі (достовірність даних визначена за допомогою критерію Фішера і становила 95 %, а різниця між варіантами досліду була суттєвою).

Ключові слова: врожайність ячменю, сівба, спосіб, технології, сівалки, якість, локальне розпушування.

УДК 504:620.9                                                                                                https://doi.org/10.31867/2523-4544/0139

Ю. С. Фурманець, М.  Г. Фурманець

Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН, вул. Рівненська, 5, с. Шубків, Рівненський район, Рівненська область, 35325, Україна

Наведено результати досліджень впливу густоти стеблостою, удобрення і типу ґрунту на продуктивність міскантусу в умовах Західного Полісся.

Встановлено, що в середньому за чотири роки досліджень при вирощуванні міскантусу найбільшу урожайність сухої біомаси – 15,5 т/га одержали на темно-сірому легкосуглинковому ґрунті при густоті садіння 20 тис. шт./га і внесенні добрив в дозі N₆₀P₂₀₀K₂₀₀.

         Найменша урожайність сухої біомаси була при густоті садіння міскантусу 10 тис. шт./га у варіанті без добрив (контроль) – 12,0 та 9,1 т/га відповідно на темно-сірому легкосуглинковому і дерново-підзолистому зв'язно-піщаному грунті. Внесення мінеральних добрив в дозі N₆₀P₁₀₀K₁₀₀ зумовило підвищення урожайності сухої маси на 1,8 та  2,2 т/га  відповідно типу грунту. Підвищення дози фосфорних і калійних добрив до 200 кг/га д. р.  зумовлювало збільшення сухої маси  до 15,0 та 10,1 т/га порівняно з варіантом без добрив. 

Результатами досліджень підтверджується той факт, що зі збільшенням густоти садіння і дози внесення мінеральних добрив врожайність біомаси міскантусу підвищується, відповідно вихід твердого палива і енергії також збільшується.

Найбільший вихід палива – 17,1 т/га з виходом енергії 271 ГДж/га  був при внесенні мінеральних добрив  у дозі  N₆₀P₂₀₀K₂₀₀ і збільшенні густоти садіння до 20 тис. шт./га на темно-сірому легкосуглинковому ґрунті. Найнижчою продуктивністю за такої густоти  відзначався варіант без добрив (контроль) – 12,2 т/га сухого біопалива та 194 ГДж/га енергії.

При вирощуванні міскантусу з густотою 15 тис. шт./га, в середньому за чотири роки вихід біопалива знижувався до 11,0 т/га, а  енергії до 175 ГДж/га у варіанті без добрив (контроль). Най-мений вихід біопалива – 10,1 т/га та енергії – 159 ГДж/га одержали у варіанті без добрив за густоти садіння міскантусу 10 тис. шт./га. Внесення мінеральних добрив в дозах N₆₀P₁₀₀K₁₀₀ та N₆₀P₂₀₀K₂₀₀  призводило до підвищення  виходу як  сухого біопалива до  13,5 та 14,7 т/га, так і енергії – 215 та 235 ГДж/га відповідно.

Ключові слова: міскантус, суха біомаса, тверде біопаливо, енергія, ґрунт.  

УДК 633. 15: 631. 5                                                                                          https://doi.org/10.31867/2523-4544/0140

М. І. Дудка, О. П. Якунін, С. І. Пустовий

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського,14,  м. Дніпро, 49027, Україна

Досліджено вплив позакореневого підживлення на фоні внесення мінеральних добрив в дозах N₃₀Р₃₀К₃₀ і N₆₀Р₄₅К₄₅  на площу листкової поверхні, урожайність зерна і економічні показники при вирощуванні гібридів кукурудзи після соняшника. Встановлено, що на фоні удобрення N₆₀Р₄₅К₄₅  порівняно з N₃₀Р₃₀К₃₀  площа листків однієї рослини була більшою на 7,0 %. У разі позакореневого підживлення рослин вона збільшувалася на 7,7–25,6 %. За площею листкової поверхні перевага була на боці рослин середньораннього гібрида.

Урожайність  зерна  кукурудзи  при  внесенні  мінеральних  добрив  у дозі N₃₀Р₃₀К₃₀  становила 4,76 т/га, а N₆₀Р₄₅К₄₅  – 5,20 т/га. При позакореневому підживлені рослин карбамідом – 10 та 20 кг/га урожайність збільшувалась порівняно з контролем (без обробки) на 0,20 та 0,24 т/га відповідно. При додаванні до 10 кг/га карбаміду хелату цинку (1,5 л/га)   урожайність зерна порівняно з контролем  зросла на 0,30 т/га, а до 20 кг/га карбаміду препарату квантум-кукурудза (3,0 л/га) – на 0,34 т/га. У разі дворазового позакореневого підживлення рослин в фазі 5–6 листків карбамідом і хелатом цинку та в фазі 8–9 листків карбамідом і квантум-кукурудза урожайність зерна була більшою порівняно з контролем на 0,41 т/га. 

Собівартість виробництва 1 т зерна  була меншою при  вирощуванні середньораннього гібрида ДБ Хотин за одноразового обприскування посівів карбамідом або карбамідом з додаванням мікроелементів на фоні внесення мінеральних добрив в дозі N₃₀Р₃₀К₃₀ (2159–2259 грн) і дещо більшою (2212–2301 грн) –  N₆₀Р₄₅К₄₅. Умовний прибуток  за вирощування  гібрида ДБ Хотин на фоні N₆₀Р₄₅К₄₅ і одноразового обприскуванням рослин карбамідом становив 10214–10327 грн/га, дещо менші його показники (10095–10164 грн/га) були при обробці карбамідом з додаванням хелату цинку або квантум-кукурудза.  Рентабельність  виробництва  була  найбільшою  (89,9 %)  при  вирощуванні  гібрида ДБ Хотин на фоні N₃₀Р₃₀К₃₀  і обприскуванні посівів карбамідом, 10 кг/га (5 %-ний розчин)

Ключові слова: кукурудза, удобрення, позакореневе підживлення, гібриди, урожайність, економічна ефективність. 

УДК 633.1                                                                                                         https://doi.org/10.31867/2523-4544/0106

Зернові культури. Том 4. № 1. 2020. С. 53–63          

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49027, Україна

Наведено аналіз шляхів виконання національної програми «Зерно України – 2010».  Висвітлені пропозиції  щодо  основних  агроекологічних  та економічних  параметрів  програми  виробництва 100 млн т зерна до 2030 р., розглянуті методи прогнозування валових зборів зерна і агрокліматичний потенціал різних регіонів вирощування зернової продукції, з'ясовані місткість зернового ринку, динаміка інноваційного прогресу, наведені дані зонального випробування сортів і технологій вирощування.

            Запропоновано три моделі розвитку галузі виробництва зерна: інтенсивна, агроекологічна біоконсервативна, еколого-економічна збалансована. Розраховано, що агроекологічна консервативна модель сприятиме скороченню використання виробничих ресурсів, радикальному зменшенню забруднення  довкілля екологічно небезпечними  хімічними  речовинами, створенню біоконсервативних та рекреативних зон. Висвітлено особливості змін погодних умов по зонах виробництва зерна і їх вплив на продуктивність зернових культур та  структуру посівних площ. Рекомендовано методи використання мінеральних добрив і підвищення їх окупності при впровадженні різних агротехнологій вологозбережного та екологічного спрямування.

            Запропоновано широке використання побічної продукції сільськогосподарських культур як основного фактора регулювання родючості грунтів. З'ясовано питання впровадження диференційованого обробітку в сівозмінах та надано агрофізичні характеристики  грунту залежно від оранки, дискування, чизельного обробітку та системи No-till. Висвітлено основні тенденції щодо удосконалення сільськогосподарської техніки, зміни її енергонасиченості, мінімізації енерговитрат, підвищення продуктивності праці, поліпшення якості ґрунтообробних операцій  і збирання урожаю.  Доведена пріоритетність сортів і гібридів з потенціалом урожайності 10–15 т/га.

            Ключові слова: зерно, програма, клімат, ґрунт, структура, сівозміна, добрива, обробіток, сорти, захист, технології, методи.

УДК 633.11:631.8: 547.461.4                                                                             https://doi.org/10.31867/2523-4544/0107

Зернові культури. Том 4. № 1. 2020. С. 64–70          

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49027, Україна

Висвітлено особливості дії та взаємодії попередників, мінеральних добрив, сортів і строків сівби на морозостійкість і урожайність пшениці озимої. Досліджена  регенеративна здатність рослин  під впливом біологічно-активних сполук – бурштинової кислоти, молібдат амонію та аміачної селітри після низькотемпературного стресу. Встановлено, що під впливом бурштинової кислоти у пошкоджених морозом рослин озимини  прискорюється  формування ланки захисних реакцій, спрямованих на репарацію пошкодження. За період досліджень (2016–2018 рр.) максимальна врожайність (6,83 т/га) пшениці озимої була при внесенні мінеральних добрив у дозі N₉₀P₆₀K₆₀ по попереднику чорний пар. В цілому на удобрених фонах її урожайність коливалася у межах  від 3,35 до 6,83 т/га), досягаючи максимальних значень у разі оптимального строку сівби (25 вересня) і внесення мінеральних добрив у дозі N₉₀P₆₀K_60.

При  зміщенні строків сівби як в бік ранніх (5 вересня), так і в бік  пізніх (10 жовтня) урожайність зерна пшениці озимої знижувалась в середньому на 0,36  та 0,56 т/га відповідно.

Осінній розвиток рослин і пов'язана з ним  зимостійкість залежали від  попередників, сортових особливостей, строку сівби і фону мінерального живлення. За сівби 25 вересня і 10 жовтня по попереднику чорний пар рослин гинуло менше, ніж при більш ранніх строках сівби (5 вересня), що  пояснюється коротким періодом їх вегетації восени і меншим переростанням. Найвищою зимостійкістю відзначались рослини озимини, що йшли після стерньового попередника, за сівби  25 вересня, а в межах одного строку сівби – за достатньої кількості поживних речовин в грунті (N₉₀P₉₀K₉₀).

 Ключові слова: пшениця озима, строки сівби, мінеральні добрива, попередники, морозостійкість, урожайність, зерно.

УДК  633.11:631.53.01:631.86                                                                        https://doi.org/10.31867/2523-4544/0108

 Зернові культури. Том 4. № 1. 2020. С. 71–79               

І. С. Волощук

Інститут сільського господарства Карпатського регіону НААН, вул. Грушевського, 5, с. Оброшине Пустомитівський район, Львівська область, 81115, Україна

За достатнього рівня вологозабезпечення зони західного Лісостепу України застосування препаратів, що містять азотфіксуючі (Діазофіт, Агробактерин) і фосфатмобілізуючі бактерії (Поліміксобактерин) для передпосівної обробки насіння, простежувалося підвищення насіннєвої продуктивності  пшениці м’якої озимої.    

Завдяки діяльності мікроорганізмів польова схожість насіння збільшувалась на 2,1–2,7 %, накопичувалася достатня кількість цукрів у вузлах кущення – 27,0–28,5 %,  підвищувалася виживаність рослин на 3,8–8,2 %, поліпшувались їх ростові процеси, як результат – достовірний приріст урожайності зерна становив 0,21–0,23 т/га (Агробактерин і Діазофіт) і 0,44–0,59 т/га (Поліміксобактерин) до фону мінерального живлення N₉₀Р₉₀К₉₀, за рахунок більшої маси 1000 насінин. При використанні вказаних вище препаратів мало місце підвищення коефіцієнта розмноження насіння, виходу кондиційного насіння і його  посівних якостей.

Ключові слова: пшениця  озима,  бактеріальні  препарати,  урожайність,  посівні  якості насіння.