Інформація про розділ

УДК 504.3:632.5:631.5:633.854.78                                           https://doi.org/10.31867/2523-4544/0196 

Зернові культури. Том 5. № 2. 2021. С. 356–367

Ю. І. Ткаліч, О. І. Цилюрик, В. І. Козечко, С. М. Шевченко, Н. В. Гончар, Ю. Н. Рудаков

Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Ефремова, 25, м. Дніпро, 49600, Україна

За теперішнього рівня забур’яненості чорноземів, вирощувати соняшник практично неможливо без регламентованого використання найбільш ефективних гербіцидів різного спектра дії на бур’янові рослини. Встановлено, що при захисті агроценозу олійної культури від бур’янів найвищу технічну ефективність і найменшу повітряно-сухому масу бур’янів гарантують бакові суміші гербіцидів етаметсульфурон-метил (750 г/кг) – 25 г/га + аклоніфен (600 г/л) – 1,2 л/га + ПАР Тренд 90 – 300 мл/га та етаметсульфурон-метил (750 г/кг) – 25 г/га + аклоніфен (600 г/л) – 1,5 л/га + ПАР Тренд 90 – 300 мл/га – технічна ефективність  становить 61,2–65,8 %. Практично всі варіантизастосування  бакових сумішей гербіцидів проявляли високу фітотоксичну дію щодо щириці звичайної – 51–61 %, амброзії полинолистої – 52–76 %, березки польової – 100 %, гірше всього контролювали мишій сизий – 21–31 %.

Найвищі показники елементів структури врожаю відмічалися у  варіантах з внесенням бакової суміші наступних гербіцидів: етаметсульфурон-метил (750 г/кг) – 25 г/га + аклоніфен (600 г/л) – 1,2 л/га + ПАР Тренд 90 – 300 мл/га, тут маса 1000 насінин становила 73,1 г за максимального діаметра кошика 31,5 см. Інші варіанти досліджуваних  бакових сумішей гербіцидів поступалися в 1,2–1,7 раза як за масою 1000 насінин, так і за діаметром кошика.

Максимальну урожайність насіння соняшника  одержано за внесення бакових сумішей наступних препаратів: етаметсульфурон-метил (750 г/кг) – 25 г/га + аклоніфен (600 г/л) – 1,2 л/га + ПАР Тренд 90 – 300 мл/га та етаметсульфурон-метил (750 г/кг) – 25 г/га + аклоніфен (600 г/л) – 1,5 л/га + ПАР Тренд 90 – 300 мл/га – відповідно 2,15 та 2,07 т/га. Решта варіантів застосування гербіцидів та їх бакових сумішей значно поступалися за урожайністю насіння соняшника –  на 23–27 %.

Ключові слова: соняшник, бур’яни, гербіциди, бакові суміші, урожайність, технічна ефективність.

УДК 633:11:631.81:631.51:631.432                        https://doi.org/10.31867/2523-4544/0197

Зернові культури. Том 5. № 2. 2021. С. 368–373

М. Г. Фурманець, Ю. С. Фурманець

Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН, вул. Рівненська, 5, с. Шубків, Рівненський район, Рівненська область, 35325, Україна

В результаті досліджень, проведених на темно-сірому опідзоленому ґрунті встановлені особливості впливу систем обробітку ґрунту та удобрення із використанням побічної продукції на продуктивність пшениці озимої у чотирипільній короткоротаційній сівозміні (ріпак озимий – пшениця озима – кукурудза – ячмінь ярий).В досліді вивчали три системи обробітку ґрунту (полицева на 20–22 см, мілка на 10–12 см, поверхнева на 6–8 см) та удобрення з використання побічної продукції культур на фоні мінеральних добрив N₁₂₈P₉₀K₁₂₀ кг/га сівозмінної площі. 

Найвища продуктивність рослин формувалась за полицевого на 20–22 см та мілкого на 10–12 см обробітків ґрунту у варіантах з системою удобрення солома та солома + деструктор Екостерн – відповідно маса 1000 зерен  становила 47,1 і 47,9 та 46,4 і 47,0 г,  маса  зерна з колоса – 2,1 і 2,2 та 1,9 і 2,0 г, а найнижчі її показники були за поверхневого обробітку на 6–8 см і різних систем удобрення, де маса 1000 зерен становила 45,2–45,6 г, маса зерна з колоса 1,8–1,9 г.За полицевої та безполицевої на 10–12 см систем обробітку ґрунту з використанням соломи + деструктор відмічалося підвищення вмісту клейковини в зерні пшениці озимої відповідно до 23,5 та 22,7 %, вмісту білка до 12,9–11,7 % порівняно з  поверхневою, де ці показники відповідно становили 21,5 та 9,5 %.

Встановлено, що за  вирощування пшениці озимої ефективними є полицева на глибину 20–22 см та мілка на 10–12 см системи обробітку ґрунту,де формувалася вища урожайність зерна – 6,80 і 6,32 т/га. З'ясовано, що поверхневий  обробіток ґрунту на глибину 6–8 см призводить до зниження урожайності зерна на 1,45 т/га, порівняно з полицевою системою обробітку ґрунту. 

У середньому за роки досліджень за використання соломи окремо як добрива, так і в поєднанні її з деструктором Екостерн спостерігалося збільшення рівня врожайності відповідно на 0,36 та 0,45 т/га порівняно з варіантом без використання соломи, де врожайність становила 5,89 т/га в середньому по фактору.

Отже, в умовах Західного Полісся України за вирощування пшениці озимої доцільно проводити полицевий на 20–22 см та безполицевий на 10–12 см обробітки ґрунту із використанням в системі удобрення соломи + деструктор Екостерн + N10 кг (аміачна селітра) на 1 т соломи.

Ключові слова: пшениця озима, обробіток ґрунту, удобрення, урожайність, деструктор

УДК 631.572:633.18:631.559:633.34                         https://doi.org/10.31867/2523-4544/0198

Зернові культури. Том 5. № 2. 2021. С. 374–382    

В. В. Дудченко ¹, О. Є. Марковська ², О. В. Сидякіна ²

¹ Інститут рису НААН, вул. Студентська, 11, с. Антонівка, Скадовський район,

Херсонська область, 75705, Україна

² Херсонський державний аграрно-економічний університет, вул. Стрітенська, 23,

м. Херсон, 73006, Україна

Висвітлено ефективний спосіб деструкції післяжнивних решток із використанням біопрепарату для реалізації продуктивного потенціалу сої у рисовій сівозміні. Дослідження проводилися в Інституті рису НААН впродовж 2016–2018 рр. Обробку післяжнивних решток рису здійснювали восени біодеструктором Біокомплекс-БТУ «Екостерн» (1 л/га) у поєднанні із концентрованим амідним водорозчинним добривом карбамід (30 кг/га). Контролем був варіант із внесенням карбаміду восени (30 кг/га). 

Застосування біодеструктора Біокомплекс-БТУ «Екостерн» (1 л/га) у поєднанні із карбамідом зумовлювало збільшення загальної кількості патогенних і сапротрофних грибів у ґрунті з 65,5 до 80,5 тис./г ґрунту, або на 22,9 %. При цьому вміст патогенної мікрофлори у досліджуваному варіанті був менший, порівняно із контролем (застосування карбаміду – 30 кг/га) на 21,8 %, а кількість сапротрофів збільшилася у 3,3 раза. Чисельність грибів-антагоністів за сумісного використання біодеструктора стерні «Екостерн» і карбаміду  підвищилася у 2 рази,  тимчасом як зменшення кількості токсиноутворювальних грибів  становило 9,4 %. Урожайність сої за сумісного внесення біодеструктора стерні «Екостерн» і карбаміду зростала на 0,6 т/га, або на 17,9 % порівняно із контролем (карбамід – 30 кг/га). До того ж у цьому варіанті вміст післяжнивних решток рису в ґрунті на час сівби сої був меншим на 1,25 г/кг ґрунту, або на 20,3 %  порівняно з контролем, що створювало сприятливі умови для проростання насіння. Приріст урожаю відмічено за рахунок більшої густоти стояння рослин і кількості бобів на рослині. Перед збиранням урожаю густота стояння рослин сої завдяки високій польовій схожості насіння у досліджуваному варіанті становила 45 шт./м², що більше за контроль (41 шт./м²) на 9,7 %. Кількість бобів при цьому становила 24 та 28 шт./рослину, що більше за контроль на 16,7 %, а маса 1000 зерен – 156,2 та 157,5 г,  порівняно з  контролем більше на 0,8 %.

Ключові слова: післяжнивні рештки, мікроорганізми, добрива, ґрунт, рис, соя, урожай зерна, маса 1000 зерен.

УДК 633.854.78 : 631. 51                                                              https://doi.org/10.31867/2523-4544/0167

Зернові культури. Том 5.  № 1. 2021. С. 115–124           

О. І. Цилюрик¹, В. І. Чорна¹, О. О. Гаврюшенко¹, Л. М. Десятник²

¹Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25, м. Дніпро, 49600, Україна

²Державна установа Інститут зернових культур НААН України, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна

Встановлено, що на початку весняно-польових робіт, незалежно від системи обробітку ґрунту, щільність орного шару  (0–30 см) була в межах 1,09–1,32 г/см³. У разі мілкого мульчувального обробітку внаслідок зменшення  глибини  розпушування  до  12–14 та 14–16 см відмічалося деяке  ущільнення 0–30 см шару грунту (на 0,02–0,14 г/см³). Між пористістю та щільністю ґрунту існує обернено пропорційна залежність, тобто, чим вищі показники щільності, тим менший об’єм пор у ґрунті. Підвищити пористість (до 54,3 %) і поліпшити аерацію ґрунту (30,3–32,4 %) можна за рахунок основного обробітку ґрунту (особливо оранки і чизельного розпушування) та пожнивних решток, що в свою чергу зумовлює розущільнення ґрунту та утворення в ньому більшої кількості пор.

На кінець вегетації  польових культур простежувалося закономірне ущільнення ґрунту внаслідок дії природних і техногенних факторів, як результат – об’єм пор зменшився в середньому на  2,7–5,7 % на фоні полицевої і диференційованої системи обробітку та на 1,5–3,5 % – мілкого безполицевого розпушування. Більш пористий ґрунт на фоні полицевої і диференційованої системи обробітку   навесні та впродовж вегетаційного періоду завжди інтенсивніше ущільнювався порівняно з мілким безполицевим.

З’ясовано,  що в умовах рекультивованих земель показники загальної пористості, шпаруватості аерації в конструкції з родючим шаром зонального ґрунту за тривалого використання останнього поступово збільшувалися (52,5→59,2→60,3 %), проте із завершенням інтенсивного використання багаторічних агроценозів знижувалися до 56,4 %. В моделі з лесоподібними суглинками  закономірності були подібні. В конструкціях із глинами простежувалося збільшення показників загальної пористості та шпаруватості аерації  порівняно з первинно сформованими техноземами.

Ключові слова: польові культури, система обробітку ґрунту, щільність, пористість, чизельний обробіток грунту, дискування, насипний родючий шар. 

УДК 631.31.633                                                                            https://doi.org/10.31867/2523-4544/0168

Зернові культури. Том 5.  № 1. 2021. С. 125–131                 

В. П. Кирилюк, В. М. Кричківський, Н. В. Ковальчук    

Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН, вул. Самчики, 1, с. Самчики, Старокостянтинівський район, Хмельницька область, 31182, Україна

Наведено результати досліджень впливу тривалого застосування різних систем основного обробітку грунту і удобрення на урожайність гірчиці білої (Sinapisalba).

З'ясовано, що при внесенні мінеральних добрив у дозі N₆₀Р₆₀К₆₀  найвища урожайність насіння гірчиці білої (1,89 т/га) формувалася при запровадженні полицевої системи основного обробітку грунту. На фоні органо-мінерального удобрення (із залишенням у полі соломи попередника та вне-сеннямN₃₀Р₃₀К₃₀) найвищу урожайність насіння(1,90 т/га) забезпечила полицева система основного обробітку. Застосування традиційного удобрення N₆₀Р₆₀К₆₀  під гірчицю білу, порівняно з новим, де на фоні залишення соломи вносили мінеральні добрива в дозі N₃₀Р₃₀К₃₀, економічно невигідне.

 Встановлено, що на фоні органо-мінерального удобрення, порівняно до мінерального,  в окремі роки мало місце зрідження посівів гірчиці білої майже до 40–50 % у разі безполицевих обробітків, особливо мінімального. У цілому густота насадження рослин гірчиці на фоні органо-мінерального удобрення  становила 1,5–1,55 млн, а мінерального – 1,65–1,7 млн рослин/га, тобто в  середньому  бу-ла меншою на 10 %.

Аналіз економічної ефективності вирощування гірчиці білої  показав, що  найбільш перспектив-ною і адаптованою до  теперішніх погодних умов  можна вважати плоскорізну систему основного обробітку грунту на фоні органо-мінерального удобрення (із залишенням у полі соломи попередника та внесеннямN₃₀Р₃₀К₃₀). При цьому  рентабельність виробництва насіння гірчиці білої становила 263 %;  майже такі показники  рентабельність відмічалися при запровадженні чизельної системи обробітку грунту – 259 %. На фоні органо-мінерального удобрення запровадження будь-якого безполицевого основного обробітку під гірчицю більш вигідне, ніж найбільш продуктивного на фоні мінерального удобрення.

 Ключові слова: гірчиця біла, урожайність, обробіток, удобрення, грунт.

УДК 631.5                                                                                                         https://doi.org/10.31867/2523-4544/0141     

М. С. Шевченко, Л. М. Десятник, К. А. Деревенець-Шевченко, Н. В. Швець

Зернові культури. Том 4. № 2. 2020. С. 319–329  

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49027, Україна

На основі широкого експериментального дослідження продуктивності сівозмін в різних зонах Степу розроблено корелятивну модель оцінки ролі попередників у формуванні урожайності культур, що йдуть після них. З'ясовано зв’язок між якістю агротехнологій і зміною ступеня сівозмінної конкурентоспроможності культур.

Ретроспективний аналіз ефективності систем землеробства та сівозмін показав, що постійне удосконалення сортів і гібридів сільськогосподарських культур, а також  технологій їх вирощування  стало основою для переоцінки значення  попередників в сівозміні.  Суть останнього   полягає у тому, що в сучасних агросистемах за рахунок високопотенційних біотехногенних ресурсів можливо одержати вищу  урожайність польових  культур по гірших попередниках, ніж  раніше  по кращих.

З метою одержання універсальної оцінки ефективності сівозмін та моделювання  їх продуктивності запропоновано ввести коефіцієнт сівозмінної депресії, який дає уявлення про частку зниження урожайності після окремих попередників порівняно з її базовим рівнем після чорного пару. При цьому найбільш сприятливі умови складалися після культур,  коефіцієнт депресії яких  вище 0,80 – до них належать:  пшениця озима, ячмінь, ріпак, жито, ярий ячмінь, овес. В той же час суттєво пригнічується розвиток культур, що йдуть після соняшника, кукурудзи на зерно і силос, буряка, сорго, сої,  їх коефіцієнт депресії становить 0,66–0,78.

Запропонована методологія системного аналізу  оцінки попередників відкриває  широкі можливості для формування адаптованих сівозмін, оптимізації набору польових  культур відповідно   до вимог ринку, внесення  важливих коректив у сівозміни в екстремальних умовах, регулювання продуктивності сівозмін з урахуванням агротехнологічної модернізації.

Ключові слова: сівозміна, обробіток грунту, добрива, культури, зерно, попередники, урожай, мінімізація.  

УДК 633:551.524 (292.486)                                                                            https://doi.org/10.31867/2523-4544/0142

Зернові культури. Том 4. № 2. 2020. С. 330–338          

В. І. Чабан, С. П. Клявзо, О. Ю. Подобед, А. І.Горбатенко

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49027, Україна

  Проведено оцінку стану теплових ресурсів і динаміку урожайності польових культур в умовах північного Степу України. Встановлено збільшення ресурсів тепла у регіоні за 1991–2018 рр. порівняно з кліматичною нормою. Середньорічна температура повітря підвищилася на 1,0 °С, за теплий і холодний періоди року – на 1,0 °С, за період активної вегетації ранніх зернових (квітень - червень) та пізніх ярих культур (травень - серпень) – на 0,8–1,1 °С. Підвищення річної температури йде з коефіцієнтом лінійного тренду 0,31 °С/10 років.  Повторюваність випадків, коли  середня температура за рік досягає 9,5 °С і вище,  становить 53 %. Потепління більшою мірою визначається підвищенням температурного режиму в холодний період року. Істотні позитивні аномалії проявляються у січні (+1,7 °С), лютому (+1,1 °С), березні (+1,6 °С), а також у липні (+1,4 °С) і серпні (+1,5 °С). Спостерігається подовження періоду з температурою ≥ 5 °С на 11–16 діб (225 і 209–214). Зміна тривалості періоду з температурою ≥ 10 °С статистично не достовірна. Простежується збільшення сум ефективних температур ≥ 5 і ≥ 10 °С. Повторюваність  підвищеної (2711 і 1709 °С)  суми ефективних температур становитьдо 50 %. Встановлено тісний кореляційний зв’язок (R² = 0,75) між трива-лістю періоду із середньодобовою температурою ≥5 °С та сумою ефективного тепла ≥5 °С. На фоні збільшення забезпеченості тепловими ресурсами регіону спостерігається позитивна динаміка середньої урожайності основних польових культур: озимина по пару – на 36 % (3,76 і 5,12 т/га), ячмінь ярий – на 24 % (2,14 і 2,65 т/га),  кукурудза – на 11 % (4,14 і 4,59 т/га),  соняшник – на 30 % (1,86 і 2,42 т/га). Імовірність формування оптимального рівня урожайності озимини по пару, ячменю ярого, кукурудзи та соняшника (≥ 4,44; ≥ 2,40; ≥ 4,32; ≥ 2,15 т/га  відповідно культурам) у постбазовий період  становила 56–76 %, тимчасом  як у 1961–1990 рр. – 25–43 %.

Ключові слова: теплові ресурси, суми температур, польові культури, динаміка урожайності, адаптивні властивості.

УДК 631.51:633.16                                                                                          https://doi.org/10.31867/2523-4544/0143

О. І. Цилюрик¹, В. І. Чорна¹,Л. М. Десятник², В. І. Горщар¹

¹Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25,м. Дніпро, 49027, Україна

²Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49027, Україна

Доведено, що в умовах північного Степу України формується непромивний водний режим з ненаскрізним найменш насиченим класом вологості, перевага полицевої системи обробітку ґрунту в додатковій акумуляції вологи протягом осінньо-зимового періоду в північному Степу відмічається в роки з морозними і сніжними зимами, повільним і тривалим сніготаненням, а мілкого мульчувального плоскорізного розпушування – за недобору нормативної суми опадів впродовж грудня - лютого, відсутності снігового покриву і підвищеної вітрової активності.

  Урожайність ячменю ярого значно залежить від резервів ґрунтової вологи. В північному Степу висока продуктивність ячменю ярого, при умові одержання своєчасних і повних сходів, формується за рахунок вологозапасів, нагромаджених у глибоких шарах ґрунту протягом осінньо-зимового періоду.

Встановлено, що у північному Степу запровадження консервуючого обробітку ґрунту (чи-зельного), у разі вирощування  ячменю ярого за диференційованої системи обробітку, посилює накопичення вологи (на 91,0–179,0 м³/га) в осінньо-зимовий період за рахунок рослинних решток, які затримують більше снігу, особливо у теплі малосніжні зими.

З’ясовано, що запровадження мілкої мульчувальної системи обробітку ґрунту, незважаючи на зниження урожаю зерна ячменю ярого, зумовлює  більш економне витрачання вологи на одиницю урожаю – в 1,1–1,2 раза.

Виявлено, що у разі  проведення  щорічно полицевого та диференційованого обробітку  ґрунту в середньому за роки досліджень   одержували  високий рівень урожайності, а мінімізація обробітку в більшості років призводила до його зниження на 0,22–0,55 т/га.  Запровадження чизельного обробітку ґрунту в системі диференційованого  найбільш ефективне у посушливі роки і навіть дає кращі результати, ніж оранка, оскільки накопичується більше продуктивної вологи  за рахунок значної кількості післяжнивних решток попередника на поверхні поля.

Ключові слова: ячмінь ярий, обробіток ґрунту, вологість ґрунту, удобрення, дискування, урожайність.

УДК 631.452                                                                                                        https://doi.org/10.31867/2523-4544/0144

О. Л. Романенко¹, І. С. Кущ¹, А. В. Агафонова¹, Ю. О. Тенюх¹, М. М. Солодушко², Н. М. Усова³

_{Зернові куль}тури. Том 4. № 2. 2020. С. 353–362       

¹ Запорізька філія Державної установи ″Інститут охорони ґрунтів України″, вул. Дослідна станція, 94, м. Запоріжжя, 69031, Україна

² Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49027, Україна

³ Інститут олійних культур НААН, вул. Інститутська, 1, смт. Сонячне, Запорізький район, Запорізька область, 70417, Україна

Узагальнено результати двадцятирічних досліджень застосування органічних і мінеральних добрив та з'ясовано їх вплив на вміст гумусу і поживних речовин у ґрунтах Запорізької області. Для контролю за станом родючості ґрунтів проводився обрахунок балансу гумусу і поживних речовин, що  уможливило визначити наскільки елементи живлення з внесених добрив перекривають винос їх урожаєм сільськогосподарських культур.

За результатами  агрохімічної паспортизації земель  сільськогосподарського призначення з'ясована динаміка змін вмісту  гумусу, легкогідролізованого азоту, рухомих сполук фосфору та калію за останні 18 років. Середньозважений уміст гумусу в ґрунтах  у  VIII турі  становив 3,44 %, ІХ – 3,52, Х – 3,40,  ХІ (2016–2018 рр.) – 3,57 %, що свідчить про  стабільність цього показника. Середньозважений  уміст легкогідролізованого  азоту  протягом усіх  турів  мав  близькі  значення  (83,6–90,3 мг/кг абсолютно сухого грунту) і відповідав низькому рівню  забезпечення. Вміст рухомих сполук фосфору  впродовж VIII–ІХ туру був досить стабільним (97,1–101,6 мг/кг), а в Х–ХІ турі спостерігалось навіть його збільшення до 123,3–123,4 мг/кг. Фосфорний режим ґрунтів є стабільним і відповідає підвищеному рівню забезпечення, крім ІХ туру (середній). Калійний режим ґрунту протягом 18 років був стабільним, рівень забезпечення – високий (159,6–176,8 мг/кг).

Баланс гумусу і поживних речовин в ґрунтах області – від’ємний. Але простежується тенденція до його позитивних змін, якщо порівнювати результати за  перший (2003–2014 рр.) та другий (2003–2018 рр.) досліджувані періоди. Так, для досягнення позитивного балансу гумусу необхідно внести 2 т/га соломи (+400 кг/га), 20 кг/га д. р. азотних добрив та 6,4 т/га гною, а в 2003–2018 рр. ці показники становили:  2 т/га соломи (+400 кг/га), 20 кг/га д. р. азоту, 5,8 т/га гною.

         Ключові слова: ґрунт, баланс, динаміка, гумус, родючість, органічні та мінеральні добрива.

УДК 633.15:632.51:631.8                                                                                          https://doi.org/10.31867/2523-4544/0119

Зернові культури. Том 4. № 1. 2020. С.152–159         

О. І. Цилюрик ¹, Л. М. Десятник², С. В. Березовський ²

¹ Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Ефремова, 25, м. Дніпро, 49027, Україна

² Державна установа Інститут зернових культур, вул. Володимира Вернадського, 14,  м. Дніпро, 49027, Україна

Встановлено, що видовий склад бур’янів в посівах кукурудзи залежить від їх адаптивної здатності та структури посівних площ в сівозміні. З'ясовано, що у разі запровадження мілкого безполицевого мульчувального обробітку ґрунту в технологію вирощування кукурудзи зумовлює підвищення забур’яненості посівів у 1,4–1,8 раза, що в свою чергу потребує уточненого регламенту використання ґрунтових і післясходових гербіцидів. Доведено, що кукурудза, вирощена на фоні оранки або чизельного обробітку, має мінімальну різницю в урожайності як в неудобреному варіанті, так і при внесенні N₃₀P₃₀K₃₀, у зв’язку з покращанням умов живлення і меншою забур’яненістю посівів порівняно з мілким обробітком. Зі збільшенням частки азоту при удобренні кукурудзи до N₆₀P₃₀K₃₀, ефективнішим є мілкий плоскорізний обробіток, на фоні якого можливо одержати однаковий, порівняно з оранкою і чизельним обробітком, урожай зерна за рахунок нівелювання дії цих факторів. Способи основного обробітку ґрунту за невисокої загальної забур’яненості посівів (9,0–12,6 шт./м²) суттєво не  впливають на якість зерна кукурудзи. При внесенні мінеральних добрив (особливо азотних)  простежуєтьсятенденція до підвищення вмісту білка в зерні та зниження – вуглеводів, зокрема крохмалю.

Ключові слова: кукурудза, обробіток грунту, забур'яненість, удобрення, мінеральні добрива, урожайність.