Інформація про розділ

УДК 633.15; 631.82; 631.816             https://doi.org/10.31867/2523-4544/0212 

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 100–107

М. Б. Грабовський,  К. В. Павліченко,  Л. А. Козак,  Л. М. Качан

Білоцерківський національний аграрний університет, пл. Соборна, 8/1, м. Біла Церква,

Київська область,  09117,  Україна

Актуальність. На сьогоднішній день для агропромислового комплексу та відновлювальної енергетики важливим є підвищення продуктивності кукурудзи на зерно та силос. Правильний підбір гібридів кукурудзи та енергетична оцінка технології їх вирощування є необхідним для біогазового виробництва. Визначення проблеми. Одним зі шляхів підвищення ефективності енерговикористання в рослинництві, в тому числі для біоенергетичних цілей, є оптимізація технологічних прийомів та збільшення виходу продукції з одиниці площі. Енергетичний аналіз дозволяє зробити порівняння енерговитрат на вирощування культури та вмісту енергії в одержаному врожаї. Метою досліджень було визначення впливу макро- і мікродобрив на енергетичну ефективність вирощування гібридів кукурудзи для виробництва біогазу. Матеріали і методи. Дослідження проводили в 2019–2021 рр. в СТОВ «Птахоплемзавод Коробівський» Андрушівського району Житомирської області. В трьох-факторному досліді вивчали: гібриди кукурудзи: Амарос, Богатир, КВС 381, Каріфолс; Макродобрива, кг/га д. р.: без добрив, N₉₀Р₆₀К₆₀, N₁₂₀Р₉₀К₉₀; мікродобрива: без застосування, обробка насіння YaraVita Teprosyn NP+Zn (5 л/т) і обприскування кукурудзи у фазі 3–5 листків YaraVita Maize Boost (4 л/га), обробка насіння YaraTera Tenso Cocktail (0,15 кг/т) і обприскування кукурудзи у фазі 3–5 листків YaraVita Kombiphos (3 л/га). Результати. Встановлено, що вихід біогазу  у середньоранніх гібридів кукурудзи Амарос і Богатир становив 9062,0–13716,3 м³/га, а у середньостиглих КВС 381 і Каріфолс11635,3–15589,5 м³/га, що вище на 9,8–36,5 %. При застосуванні макродобрив і мікродобрив вихід біогазу був вищим на 15,2–30,9 %  і  1,8–3,6 %, порівняно з варіантами без їх використання. Не спостерігалось суттєвої різниці за виходом біогазу між другим і третім варіантами з мікродобривами. Відмічено зменшення коефіцієнту енергетичної ефективності (Ке), у всіх досліджуваних гібридів кукурудзи, при внесені N₉₀Р₆₀К₆₀ і N₁₂₀Р₉₀К₉₀. Висновки. Найбільший вихід біогазу та енергії з нього 15589,5 м³/га і 333,6 ГДж/га отримано у середньостиглого гібрида Каріфолс при застосуванні передпосівної обробки насіння YaraTera Tenso Cocktail (0,15 кг/т) і обприскування кукурудзи у фазі 3–5 листків YaraVita Kombiphos (3 л/га) на фоні N₁₂₀Р₉₀К₉₀. З енергетичної точки зору більш ефективним, для виробництва біогазу, є вирощування гібридів кукурудзи Амарос, Богатир, КВС 381 і Каріфолс з передпосівною обробки насіння YaraTera Tenso Cocktail (0,15 кг/т) і обприскування кукурудзи у фазі 3–5 листків YaraVita  Kombiphos (3 л/га) без внесення макродобрив, що забезпечує одержання найвищого показника енергетичного коефіцієнту у межах 7,7–9,3.

Ключові слова: вихід біогазу, передпосівна обробка насіння, вихід енергії, витрати енергії, коефіцієнт енергетичної ефективності

УДК 633.34:381.8                                     https://doi.org/10.31867/2523-4544/0213

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 108–115

О. С. Власюк,  Л. С. Квасніцька

Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН, вул. Самчики, 1, с. Самчики, Хмельницький район, Хмельницька область, 31182, Україна

Актуальність. У світі назріла потреба біологізації землеробства, зумовлена не тільки екологічними та соціальними, а й економічними проблемами. Тому актуальним є пошук і впровадження ефективних енергоощадних та екологічно безпечних елементів технологій вирощування культур, зокрема застосування фізіологічно-активних препаратів – стимуляторів росту рослин та мікро-елементів. Визначення проблеми. Ефективність дії стимуляторів, макро- та мікроелементів залежить від доз, форм, строків і способів внесення й багатьох факторів навколишнього середовища й потребує економічного та екологічного обґрунтування, адаптування до ґрунтово-кліматичних умов конкретної еколого-географічної зони. Мета. Визначити оптимальні варіанти мінерального удобрення сортів сої у поєднанні з позакореневим підживленням та обробкою насіння і посівів біологічно-активними препаратами, що сприяють підвищенню продуктивності на 15–20 % та біологізації вирощування культури. Методи. Польовий метод – для вивчення взаємодії досліджуваних чинників на ріст і розвиток рослин та урожайність сої; кількісно-ваговий метод –визначення структури врожаю; лабораторний –визначення вологості ґрунту, математично-статистичний –аналізівстановлення достовірності отриманих результатів. Результати. Пред-ставлені результати досліджень впливу макро- та мікродобрив, обробки насіння та посівів сої стимуляторами Вимпел та мікродобривами Оракул за різних фонів живлення на показники продук-тивності, енергетичної оцінки і витрат вологи на формування врожаю. Визначено, що застосування досліджуваних способів обробки насіння та позакореневого підживлення забезпечило зростання урожайності насіння сої сорту Діадема Поділля на 0,09–0,67 т/га, а сорту Самородок – на  0,12–0,65 т/га залежно від рівня мінерального живлення. При цьому, при внесенні N₁₀P₂₆K₂₆ приріст урожайності насіння сої до контролю (без добрив) у сорту Діадема Поділля склав 0,45–0,88 т/га та у сорту Самородок – 0,36–0,46 т/га, а при внесенні N₂₀P₅₂K₅₂ відповідно 0,78–0,85 і 0,64–0,71 т/га.Серед усіх досліджуваних варіантів найвищу урожайність насіння  сої  сорту  Діадема  Поділля  (2,93 т/га) та сорту Самородок (2,80 т/га) отримали при поєднанні передпосівної обробки насіння Вимпел-К, Оракул насіння, Оракул колофермин молібдену з обробкою посівів у фазі 2–3 справжніх листки Вимпел та у фазі початку бутонізації препаратами Вимпел, Оракул мультикомплекс, Оракул колофермин молібдену, Оракул колофермин бору за рівня мінерального живлення N₂₀P₅₂K₅₂. Приріст до абсолютного контролю склав 0,79 та 0,85 т/га або 30,8 і 43,6 % відповідно при найменших витратах вологи на формування врожаю. У цьому ж варіанті обробки насіння та позакореневого підживлення найбільше зростання коефіцієнта енергетичної ефективності (до 2,10 ум. од. – у сорту Самородок та до 2,27 – у сорту Діадема Поділля), проте за рівня мінерального живлення N₁₀P₂₆K₂₆. Застосування мінеральних добрив сприяло зменшенню витрат вологи на формування 1 т насіння сої сорту Самородок на 27–36 %, а сорту Діадема Поділля – на 22–31 % порівняно до контролю. Найменші витрати вологи відмічено при внесенні мінеральних добрив у нормі N₂₀P₅₂K₅₂ та комплексної обробки насіння і двох позакореневих підживлень, які склали  для  сорту  Самородок 2452 м³, для сорту Діадема Поділля – 2443 м³, що, відповідно, на 52 та 46 % менше порівняно до контролю. Висновки. Застосування стимуляторів Вимпел та мікродобрив Оракул сприяє підвищенню урожайності сої, зменшенню витрат вологи на одиницю врожаю та збільшенню коефіцієнта енергетичної ефективності.

Ключові слова: соя, урожайність, біологічно активні препарати, мінеральні добрива, мікроелементи, енергетична ефективність, водоспоживання.

УДК 631.62:633.14.11                         https://doi.org/10.31867/2523-4544/0214

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 116–123

О. І. Савчук¹, А. О. Мельничук², О. В. Дребот³

^1-2Інститут сільського господарства Полісся НААН, шосе Київське, 131,

 м. Житомир, 10007, Україна

³Поліський національний університет, Старий Бульвар, 7, м. Житомир, 10008, Україна

Актуальність. Наразі наукових досліджень по удосконаленню технологій вирощування тритикале на осушуваних ґрунтах в умовах змін клімату немає, тому пошук напрямків підвищення ефективності виробництва цієї сільськогосподарської культури за таких умов є необхідним і актуальним завданням. Визначення проблеми. В умовах Полісся України культура тритикале може забезпечити вирішення проблеми нарощування виробництва зерна, зважаючи на високі адаптивні властивості до умов вирощування та генетичний потенціал урожайності і якості продукції. Мета досліджень – вивчити особливості формування врожайності та якості зерна тритикале озимого за різних рівнів органо-мінерального живлення та визначити найбільш економічно обґрунтовану систему удобрення на осушуваному дерново-підзолистому ґрунті в умовах дефіциту вологи. Матеріали та методи. Організовано стаціонарний дослід, використано лабораторний метод досліджень щодо визначення якості зерна, обробку експериментальних даних виконано – за допомогою комп’ютерної програми MicrosoftOfficeExcel. Результати. Дослідженнями, які були проведені впродовж 2016–2020 рр., встановлено, що в дерново-підзолистому осушеному ґрунті в період формування та наливу зерна тритикале запаси продуктивної вологи в 0–100-сантиметровому  шарі зменшувалися до критичного рівня – 60–80 мм (за 130–200 мм – у період відновлення вегетації). В умовах низького вологозабезпечення ґрунту отримано 2,62 т/га зерна за біологічної системи удобрення (побічна продукція пелюшко-вівсяної сумішки), що становить 14,9 % приросту до абсолютного контролю. На фоні побічної продукції попередника, внесення рекомендованої для зони норми мінеральних добрив N₆₀P₆₀K₆₀ збільшило врожайність зерна до 3,65 т/га. Найвища врожайність тритикале  (4,14 т/га) встановлена при використанні підвищеної (інтенсивної) норми мінеральних добрив N₉₀P₉₀K₉₀  з роздільним внесенням азоту в три етапи (N₃₀ – при посіві, N₃₀  – вихід у трубку, N₃₀  – налив зерна) в поєднанні з побічною продукцією. Відмічено, що якісні показники зерна тритикале озимого  деякою мірою залежали від системи удобрення. Маса 1000 зерен становила 46,5–50,2 г, максимальні значення – на підвищеному агрофоні. Показник натури зерна знаходився в межах 674–682 г/л, різниця між варіантами не істотна. Вміст білку на удобрених фонах становив 11,8–12,7 %,  за підвищеної норми N₉₀P₉₀K₉₀ – 13,1 %, що на 1,2 % більше контрольного варіанту. Висновки. Визначено, що найвищий рівень рентабельності вирощування тритикале озимого становив при біологічній системі удобрення з використанням побічної продукції – 144 %. Хоча при використанні підвищеної системи удобрення N₉₀P₉₀K₉₀  у поєднанні з побічною продукцією отримано найвищу врожайність зерна (4,14 т/га) та вміст у ньому білку (13,1 %), рентабельність вирощування тритикале знизилась до 77 %. Тобто, мінеральні добрива підвищують урожайність та покращують якісні показники зерна, одночасно знижуючи рентабельність вирощування культури.

 Ключові слова: тритикале, система удобрення, меліоровані землі, вологозабезпечення, продуктивність, якість зерна, економічна ефективність.

УДК 631.164.22/ 631.95. 631/635      https://doi.org/10.31867/2523-4544/0215         

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 124–132

О. П. Ткачук

Вінницький національний аграрний університет, вул. Сонячна, 3, м. Вінниця, 21008, Україна

Актуальність. Сучасні технології вирощування пшениці озимої в умовах економічної кризи повинні ґрунтуватися на принципах  фінансової  доцільності,  енергозбереження та  екологічної безпечності. Визначення проблеми. Зміна напрямів тваринництва призвели до диференціації кормових культур, які використовуються як попередники пшениці озимої. Поряд з традиційним її попередником – конюшиною лучною, вирощуються інші види бобових багаторічних трав. Проте результатів еколого-економічної та біоенергетичної доцільності використання нетрадиційних бобових багаторічних трав, як попередників пшениці озимої практично немає, що визначає проблему та необхідність проведення досліджень і розрахунків. Мета. Дослідити показники еколого-економічної та біоенергетичної ефективності вирощування пшениці озимої після шести видів бобових багаторічних трав як попередників: конюшини лучної, люцерни посівної, еспарцету піщаного, буркуну білого, лядвенцю рогатого, козлятнику східного, а також після попередника (контроль)  кукурудзи на силос.

Матеріали і методи. Проводили польові дослідження з наступним розрахунком економічної ефективності вирощування пшениці озимої на основі технологічних карт та затрат на вирощування,  а  також визначення  енергетичної  ефективності  досліджуваних  технологій  за  методиками О. К. Медведовського, П. І. Іваненка та ВАСГНІЛ. Результати. Урожайність зерна пшениці озимої при  її вирощуванні після кукурудзи на силос була найбільша і складала 6,52 т/га з урахуванням застосування високих норм мінеральних добрив і пестицидів. В той час як при  вирощуванні озимини після бобових багаторічних трав  хімічні препарати застосовувались у значно меншій кількості. Відповідно урожайність зерна пшениці озимої при вирощуванні після бобових багаторічних трав була на 11,1–38,2 % нижчою, ніж після кукурудзи на силос. Фактично вона становила 4,03–5,80 т/га. Найвища урожайність спостерігалась після попередника конюшини лучної, а найнижча – після лядвенцю рогатого. Найвищий рівень рентабельності – 90,7 %, забезпечує вирощування пшениці озимої  після попередника конюшини лучної. Вирощування пшениці озимої після попередників конюшини лучної, буркуну білого, еспарцету піщаного та козлятнику східного за обмеженого застосування пестицидів і мінеральних добрив дозволяє отримати рівень рентабельності на 5,7–46,8 % вищий, ніж при вирощуванні пшениці озимої після попередника кукурудзи на силос з використанням високих норм мінеральних добрив та пестицидів. У той же час попередники пшениці озимої лядвенець рогатий та люцерна посівна не мали економічних переваг порівняно з кукурудзою на силос.  Висновки. Найбільш рентабельною та найменш енергетично затратною є технологія вирощування пшениці озимої після попередника конюшини лучної, що дозволяє отримати найвищий енергетичний коефіцієнт – 4,96.

Ключові слова: економічна оцінка, біоенергетична оцінка, технологія вирощування, пшениця озима, попередники.     

УДК 633.14.«324»:631.811.1/(477) (251.1) (1-17)        https://doi.org/10.31867/2523-4544/0216

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 133–139

Ю. В. Безсусідня

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Вернадського Володимира, 14,

м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. Визначення комплексного впливу попередників, строків сівби та мінерального живлення на рівень зернової продуктивності сучасних сортів жита озимого є актуальним, оскільки дозволяє більш повною мірою розкрити біологічний потенціал рослин та суттєво підвищити врожайність жита озимого в зоні Степу України. Визначення проблеми.  Жито озиме є важливою і цінною культурою.  Проте останніми роками на фоні суттєвих кліматичних змін у зоні Степу досліджень по оптимізації технологічних прийомів його вирощування практично не проводилося. В зв’язку з цим, визначення комплексного впливу попередників, строків сівби та добрив на формування урожайності сучасних сортів жита озимого, що передбачає найповніше використання біологічного потенціалу рослин, є актуальною проблемою в рослинництві та має як практичне, так і теоретичне значення. Мета наших досліджень полягала у вивченні особливостей формування зернової  продуктивності різних сортів жита озимого залежно від попередників, строків сівби та рівня мінерального  живлення в ґрунтово-кліматичних умовах північного Степу. Матеріали і методи. Дослідження проводили впродовж 2019–2021 рр. на базі дослідного господарства «Дніпро» Державної установи Інститут зернових культур НААН України. Дослідження проводили в польовому чотирьохфакторному досліді. Сорти жита озимого Стоір та Пам’ять Худоєрка висівали різні у строки сівби: ранній (5–10 вересня), оптимальний (20–25 вересня) та пізній (5–10 жовтня), по попередниках ячмінь ярий та соняшник, на фоні різного рівня мінерального живлення. Результати. За роки наших досліджень погодні умови, порівняно з багаторічними середніми даними, характеризувались високою мінливістю. У період з вересня по липень у 2018/2019 вегетаційному році (в. р.) сума опадів становила 107,7 % середньої багаторічної норми, у 2019/2020 в. р. – 90,5 %, у 2020/2021 в. р. – 123,3 % відповідно. Однак, розподіл опадів за місяцями і періодами року був досить нерівномірним. Формування урожаю жита озимого відбувається в результаті комплексної взаємодії елементів продуктивності. В проведених дослідженнях чітко простежувалась мінливість у формуванні кількості продуктивних стебел на одиниці площі та маси зерна з колосу у рослин різних сортів жита озимого під впливом погодних умов, попередників, строків сівби та рівня мінерального живлення. Так, максимальну кількість продуктивних стебел (520 шт./м²) відмічали на посівах озимини після ячменю ярого у варіанті, де проводилося азотне підживлення рослин сорту Стоір при сівбі 20–25 вересня. Порівняно з цим строком сівби у рослин даного сорту, що висівалися дещо раніше, а саме 5–10 вересня, кількість продуктивних стебел знижувалась на 2,7 %, за сівби в більш пізні строки  – 5–10 жовтня – на 11,9 %. Аналогічну тенденцію спостерігали також на ділянках, де жито озиме вирощувалося після соняшника. За результатами досліджень встановлено, що підживлення рослин азотом (N₄₅) ранньою весною по мерзлоталому ґрунті порівняно з ділянками, де добрива не вносилися, сприяло збільшенню приросту врожайності зерна жита озимого при  вирощуванні  після ячменю ярого на 0,11–1,05 т/га, після соняшнику – на 1,15–1,43 т/га. Висновки. Встановлено, що максимальну кількість продуктивних стебел на одиниці площі (520 шт./м²) формували рослини жита озимого сорту Стоір при сівбі 20–25 вересня після ячменю ярого у варіанті, де проводилося азотне підживлення. Найбільшу масу зерна з колоса рослини сортів Стоір та Пам’ять Худоєрка також формували у цих варіантах  досліду – 1,25 та 1,23 г відповідно.  Серед сортів максимальною зерновою продуктивністю вирізнявся сорт Стоір при проведенні його сівби в період з 20 по 25 вересня. При цьому, в  середньому за роки досліджень, найбільшу врожайність відмічали у варіантах з проведенням азотного підживлення рослин по мерзлоталому ґрунті: на посівах після ячменю ярого – 6,47 т/га, після соняшника – 5,03 т/га. Сорт Пам’ять Худоєрка найвищий рівень врожайності також забезпечував у зазначених варіантах досліду – 6,17 та 4,72 т/га відповідно.

Ключові слова: жито озиме, сорти, добрива, підживлення посівів, урожайність.

УДК 633.11«324»:631.5          https://doi.org/10.31867/2523-4544/0217

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 140–147 

Я. В. Астахова

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14,

м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. З впровадженням у виробництво нових інтенсивних сортів пшениці озимої з різними біологічними особливостями та суттєвих кліматичних змін все більшої актуальностінабуваютьдослідження, які спрямовані на визначення оптимальних умов формування високопродуктивних посівів. Визначення проблеми. Ріст і розвиток рослин в природних умовах залежить від комплексу зовнішніх факторів. Сприятливе поєднання цих факторів посилює ростові процеси, а в разі їх нестачі або надлишку відмічається послаблення розвитку рослин. Разом з цим, на розвиток кореневої системи озимих зернових культур,  надземної вегетативної маси значно впливають попередники і строки сівби. До того ж, у кожного з сортів спостерігається різна реакція на ці чинники. Мета. Вивчення в умовах північного Степу особливостей росту та розвитку рослин різних сортів пшениці м’якої і твердої озимої залежно від строку сівби та попередника. Матеріали і методи. Впродовж 2016–2019 рр. висівали сорти пшениці м’якої озимої Ластівка одеська і Голубка одеська та сорт твердої Бурштин. Польові дослідження проведено за загальноприйнятими методиками. Результати. З’ясовано, що при сівбі 7 вересня рослини пшениці озимої мали більшу висоту, кількість пагонів, вузлових коренів, листків та надземну вегетативну масу. В умовах 2017 р. на час припинення осінньої  вегетації рослини пізнього строку сівби (7 жовтня) не розкущилися.  На  час  відновлення весняної вегетації спостерігали зменшення площі листкової поверхні та маси рослин на посівах раннього строку сівби. Висновки. Серед агротехнічних прийомів вирощування пшениці озимої найбільший вплив на формування біометричних показників рослин чинять строки сівби. Внаслідок переростання при ранній сівбі відбувалося зменшення за зимовий період площі листкової поверхні та маси рослин. При всіх строках сівби на час відновлення весняної вегетації спостерігалося збільшення кількості пагонів та вузлових коренів. Кращий ріст та розвиток мали  рослини по чорному пару порівняно зі стерньовим попередником. У сортів пшениці м’якої озимої Ластівка одеська та Голубка одеська висота, площа листкової поверхні та маса 100 абсолютно сухих рослин переважали аналогічні показники пшениці твердої Бурштин.  

Ключові слова: пшениця озима, строк сівби, сорт, попередник, біометричні показники, площа листкової поверхні.

УДК 633.15:631.165:330.131.5                    https://doi.org/10.31867/2523-4544/0218

Зернові культури. Том 6. № 1. 2022. С. 148–159

І. С. Волощук, О. П. Волощук, В. В. Глива, М.О. Пащак

Інститут сільського господарства Карпатського регіону НААН, вул. Грушевського, 5, с. Оброшине, Львівський район Львівська область, 81115, Україна

Актуальність. Забезпечення населення продовольством та валютними доходами держави залежить від ефективного функціонування галузі зерновиробництва. Вагоме місце у нарощуванні обсягів зернових культур займає кукурудза, зерно якої  має стабільний попит як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Визначення проблеми. Відсутність селекційних програм з цієї культури у зоні західного Лісостепу зумовлює закупівлю гібридів та насіннєвого матеріалу в установах-оригінаторах зон центрального Лісостепу та Степу.  Підбір високопродуктивних гібридів залежить від їх біологічних особливостей ефективно використовувати ґрунтово-кліматичні умови та позитивно реагували на технологію вирощування. Мета наших досліджень полягала в комплексній економічній оцінці гібридів кукурудзи залежно від реалізації їх  генетичного потенціалу в ґрунтово-кліматичних умовах західного Лісостепу та їх реакції на систему основного і позакореневого живлення рослин. Матеріали і методи. Дослідження проводили впродовж 2019–2021 рр. на полях сівозміни відділу насінництва та насіннєзнавства Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН. Результати.  Найвищу  середню  врожайність  зерна  гібриди  кукурудзи  забезпечили  у  2019 р. – 7,49 т/га (ранньостигла група) та 7,62 т/га (середньорання), а найнижчу – у 2020 р., відповідно 7,07 та 7,22 т/га. Більш урожайними серед гібридів ранньостиглої групи були ДН Меотида – 7,68 т/га та середньоранньої – Оржиця 237 МВ – 7,67 т/га. Діапазон мінливості врожайності зерна по роках у гібридів ранньостиглої групи раннього дозрівання (ФАО 150–199) був на рівні 0,32–0,52 т/га, середньоранньої (ФАО 200–299) – 0,22–0,35 т/га. На сірих лісових поверхнево-оглеєних ґрунтах досліджуваного регіону з важкодоступними формами поживних речовин ефективною була передпосівна обробка насіння хелатними формами мікродобрив. Використання їх у передпосівній обробці насіння сприяло  підвищенню врожайності зерна на 0,21–0,43 т/га. Висновки. Зростанню економічних показників господарств різних організаційно правових форм зони західного Лісостепу сприяє розширення ареалу простих лінійних гібридів кукурудзи вітчизняної селекції. При вирощуванні екологічно-пластичних гібридів кукурудзи різних груп стиглості (Почаївський 190 МВ, ДН Меотида, ДН Хортиця, Оржиця 237 МВ) рентабельність виробництва зерна є високою (107,2–132,1 %). Передпосівна обробка насіння хелатними формами мікродобрив: оракул насіння (1,0 л/т), брексіл Комбі (0,5 кг/т) і в валагро ЄДТА мікс 5 (0,2 кг/т) сприяла зростанню рівня рентабельності на 2,7–9,2 відсоткові пункти; при внесенні мікродобрива оракул мультикомплекс (1,5 л/га) у фази: ВВСН 16–18 (6–8 листків) та ВВСН 59 (повна поява волоті) показник рентабельності перевищував контроль (без позакореневого підживлення) на 37,1–38,2 відсоткові пункти. Збільшення норми внесення мінеральних добрив до N₁₅₀P₉₀K₉₀ порівняно з N₁₂₀P₉₀K₉₀ забезпечувало вищу рентабельність виробництва зерна кукурудзи ранньостиглих гібридів (ФАО 150–199 з густотою стояння рослин 75 тис. схожих насінин/га) на 24,6–27,7 відсоткові пункти, середньоранніх (ФАО 200–299 з густотою стояння – 80 тис. шт./га) – на 17,4–20,7 відсоткові пункти.

Ключові слова: кукурудза, урожайність, мікродобрива, мінеральні добрива, рентабельність.

УДК 633.854.78:631.559:51/7                                            https://doi.org/10.31867/2523-4544/0185

Зернові культури. Том 5. № 2. 2021. С. 267–274

Клявзо С. П. ¹, Чабан В. І. ¹, Подобед О. Ю. ¹, Черних С. А. ²

¹ Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Вернадського Володимира 14,

м. Дніпро, 49009, Україна

² Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Єфремова Сергія 25,

м. Дніпро, 49009, Україна

Прогноз урожайності соняшника базувався на аналізі тимчасових рядів урожайних  даних культури за період 1971–2019 рр. при вирощуванні її в умовах північного Степу України в стаціонарному досліді на фоні природної родючості ґрунту. Достовірне середнє значення урожайності соняшника за досліджуваний період коливалось в межах 2,15 ± 0,17 т/га з наступними статистичними характеристиками: коефіцієнт варіації – С_v = 24 %, стандартне відхилення – s = 0,516 т/га. Аналіз графіка розсіювання в межах варіаційного ряду свідчить про наявність стійкої тенденції до підвищення урожаю соняшника за досліджуваний термін часу. Одержана адекватна лінійна модель зі зростаючим трендом урожайних даних. За результатами прогнозу, з використанням цього методу, урожай соняшника до 2025 р. очікується на рівні 2,59–2,67 т/га. Прогнозування з використанням ARIMA(об’єднана модель авторегресії та інтегрованого ковзного середнього) здійснювалось приведенням варіаційного ряду до стаціонарного виду, що досягалось диференціюванням першого порядку D (-1). Підбір найбільш адаптивної моделі здійснювали за допомогою варіювання значень р і q, по виду автокореляційної (ACF) і частної автокореляційної функцій (PACF). Встановлено, що кращою  є модель D (-1) ARIMA: (2,0,0), регресійним коефіцієнтам якої відповідали значення залишкових вірогідностей менше (р < 0,05). На основі обраної моделі встановлено, що згідно з короткотерміновим прогнозом очікувана урожайність соняшника в 2023 р. може досягти рівня 3,56 т/га.

Ключові слова: прогноз, урожайність, соняшник, модель, тимчасовий ряд, АRIMA-модел

УДК 631.95:633.                                                                       https://doi.org/10.31867/2523-4544/0186

Зернові культури. Том 5. № 2. 2021. С. 275–281

О. О. Вінюков, Л. І. Коноваленко, О. Б. Бондарева

Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція НААН, вул. Захисників України, 1, м. Покровськ, Донецька область, 85307, Україна

Дослідження, які були проведені в умовах східної частини північного Степу України впродовж 2018–2020 рр., передбачали з'ясування комплексного впливу інокуляції насіння пшениці озимої препаратом поліміксобактерин і обробки рослин стимуляторами росту на накопичення важких металів у зерні, яке формувалося під дією аерогенних викидів теплоелектростанції (ТЕС). Встановлено ефективність використання біопрепарату поліміксобактерин і гумінових стимуляторів росту рослин, сумісна дія яких спрямована на зниження біоакумуляції важких металів у зерні пшениці озимої за вирощування в зонах високого техногенного тиску. На відстані 2 км від ТЕС  вміст міді в зразках зерна пшениці зменшився порівняно з контрольним варіантом на 16,9 %, цинку – на 19,5 %. Виявлено істотне зменшення вмісту елементів першого класу небезпеки: свинцю – на 34,9 %, кадмію – на 33,3 %. Врожайність зерна пшениці озимої сорту Попелюшка при цьому становила 7,9 т/га, що більше від контролю на 0,9 т/га, або на 12,9 %. Запровадження інокуляції насіння та обробки рослин стимуляторами росту уможливлює зменшити ризик забруднення зернової продукції при вирощуванні її в умовах  промислових регіонів  з високим  рівнем техногенного навантаження на сільськогосподарські угіддя.

В зерні, вирощеному на відстані 20 км від ТЕС (небезпечний рівень забруднення ґрунту), вміст важких металів зменшився: міді  і цинку – на 15,3 %, свинцю – на 32,3 %, кадмію – на 33,3 %. Коефіцієнти біологічного поглинання хімічних елементів, які дають можливість оцінити вплив агротехнологічних заходів на біоакумулятивні процеси  важких металів в зонах техногенного навантаження, зменшилися в 1,3 раза.

Ключові слова: пшениця озима, техногенне навантаження, біопрепарати, стимулятор росту рослин, важкі метали, коефіцієнт біологічного поглинання важких металів, врожайність

УДК 633.11׃631.5                                               https://doi.org/10.31867/2523-4544/0187

 О. Л. Романенко ¹, І. С. Кущ ¹, А. В. Агафонова ¹, Ю. О. Тенюх ¹, М. М. Солодушко ²,  Н. М. Усова ³

¹ Запорізька філія Державної установи ″Інститут охорони ґрунтів України″, вул. Дослідна станція, 94, м. Запоріжжя, 69031, Україна,

² Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна,

³ Інститут олійних культур НААН, вул. Інститутська, 1, смт. Сонячне, Запорізький район, Запорізька область, 70417, Україна

З’ясовано, що протягом останніх 30-ти років в умовах півдня Степу мають місце істотні зміни клімату. Впродовж 1963/64–1989/90 в. р. середня річна температура повітря становила 9,6 °С, а 1990/91–2019/20 в. р. – 11,3 °С. Середня річна кількість опадів в 1957/58–1989/90 в. р. дорівнювала 456,1 мм, в 1990/91–2019/20 в. р. – 400,5 мм. У зв'язку з цим за останнє 30-річчя середньорічна температура повітря зросла на 1,7 °С, а середньорічна кількість опадів зменшилась на 55,6 мм.

Виявлено, що впродовж 1990/91–2019/20 вегетаційних років в умовах зони Степу витрати води рослинами пшениці озимої по чорному пару протягом вегетаційного періоду зменшились до 2536–2811 м³/га. Найбільш ефективно витрачали вологу посіви пшениці за сівби 25.09 (фон N₄₀P₄₀K₄₀, норма висіву – 4,5 млн схожих насінин/га): сумарні витрати води становили 2605 м³/га, коефіцієнт водоспоживання – 428 м³/т, врожайність зерна – 6,08 т/га.

З'ясовано, що за 28-річними даними запаси доступної вологи в шарі ґрунту 0–10 см по чорному пару, як найбільш стабільному попереднику за забезпеченням вологою грунту, дорівнювали 10,2 мм і гарантували практично щорічне  одержання повних сходів пшениці озимої.

Визначено, що рослини пшениці озимої нерівномірно витрачали вологу протягом вегетації: в осінній період – 8,0–19,2 % від загальних витрат води, за час відновлення весняної вегетації - початок виходу в трубку – 28,3–30,9 %, вихід в трубку - початок колосіння – 22,1–24,2 %, колосіння - повна стиглість – 30,0–36,9 %.

За результатами проведених досліджень запропоновано заходи мінімізації негативного впливу подальшого  підвищення посушливості клімату шляхом  посилення здатності ґрунту утримувати вологу осінньо-зимових опадів та поліпшення його агрофізичних властивостей і водопроникності, впровадження сортів з більш вираженою ксероморфною структурою, які характеризуються підвищеним рівнем адаптації та витривалості до абіотичних стрес-факторів.

Ключові слова: пшениця озима, попередники, строки сівби, запаси продуктивної вологи в гнуті, витрачання води, урожайність, коефіцієнт водоспоживання.