Інформація про розділ

УДК 633.15:631.526.322:581.14(477.63)                     https://doi.org/10.31867/2523-4544/0305

Зернові культури. Том 8. № 1. 2024. С. 5–10

Б. В. Дзюбецький¹, Н. В. Пазюк²

¹Державна установа Інститут зернових культур НААН, Україна

²Науково-виробниче фермерське господарство «КОМПАНІЯ МАЇС», вул. Центральна, 50, с. Зайцеве, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 52514, Україна

Актуальність роботи полягає у необхідності розширення генофонду середньоранніх самозапилених ліній кукурудзи зародкової плазми BSSS для створення сучасних гібридів, адаптованих до різних кліматичних умов Північного Степу України, та здатних забезпечувати високий і стабільний рівень урожайності. Метою досліджень було визначення комбінаційної здатності самозапилених ліній зародкової плазми BSSS стосовно показника врожайності зерна для подальшого включення їх в селекційні програми. Матеріали і методи. Оцінку комбінаційної здатності 25 ліній кукурудзи проводили методом схрещування із неспорідненими тестерами альтернативних гетерозисних груп з подальшим випробуванням потомств отриманих тесткросів за двох густот стояння рослин. Визначення достовірності результатів та показників варіабельності ознак проводили математично-статистичним методом. Результати. Визначено параметри комбінаційної здатності ліній за ознакою „врожайність зерна”. Вони були розділені на три класи згідно з оцінками ефектів загальної комбінаційної здатності (ЗКЗ). Виділено самозапилені лінії кукурудзи СДМ95-30, СДМ15, СДМ2А, СДМ96, МС2439, СДМ73 і СДМ84-35, які мали високі значення ефектів комбінаційної здатності за врожайністю зерна в обидва роки досліджень і за різних густот стояння та рекомендовані до включення їх у подальший селекційний процес.Висновки. Лінії СДМ15, СДМ2А, СДМ96, МС2439 і СДМ84-35 рекомендовано використовувати в селекційних програмах при створенні високопродуктивних гібридів, адаптованих до умов Північного Степу України.

Ключові слова: кукурудза, загальна комбінаційна здатність, самозапилені лінії кукурудзи, врожайність зерна тесткросів, густота стояння рослин

УДК 633.111.1«324»:575.222.7:631.559              https://doi.org/10.31867/2523-4544/0306

Зернові культури. Том 8. № 1. 2024. С. 11–21

Г. Б. Вологдіна¹, А. Л. Рисін²

¹ Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, вул. Центральна, 68, с. Центральне, Обухівський район, Київська область, 08853, Україна 

²ТОВ Україна «НВАК «Степова», вул. Токова, б. 2^а, с. Веселе, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 52502, Україна

Актуальність. Дослідження характеру успадкування параметрів цінних господарських ознак, ступеня гетерозису в гібридів першого покоління пшениці м’якої озимої є актуальним завданням при створенні високопродуктивних сортів з високою якістю зерна, а також для прогнозування селекційно-генетичного ефекту схрещувань. Мета досліджень. Встановити ступінь фенотипового домінування та рівень гетерозису за ознаками «кількість продуктивних стебел», «озерненість колосу», «маса 1000 зерен» у F₁. Матеріали та методи. Досліди проводили у 2018/19–2021/22 вегетаційних роках на полях селекційної сівозміни в лабораторії селекції озимої пшениці Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААНУ. Матеріалом для досліджень були гібридні популяції F₁–F₂, створені за участі сортів (МІП Ювілейна, МІП Ассоль, Подолянка) та перспективних селекційних ліній (ЛЮТ 37519, ЛЮТ 55198, ЕР 55023) пшениці м’якої озимої (Triticum aestivum L.) миронівської селекції з комплексом цінних господарських ознак. Аналіз гібридів і їх батьківських форм проводили індивідуально за елементами продуктивності, визначали ступінь фенотипового домінування. Результати. Виявлено вплив умов року на рівень і частоту прояву від’ємного наддомінування за кількістю продуктивних стебел: у 2021, 2022 рр. була більша (26,7 % і 70,0 % відповідно) кількість депресивних комбінацій, ніж у 2020 р. (16,7 %).Установлено, що основним типом успадкування кількості зерен у головному колосів F₁ було наддомінування – 56,7 % (2020 р.); 86,7 % (2021 р.); 83,3 % (2022 р.). Незалежно від умов року вирощування убільшості F₁ виявили гетерозис за масою 1000 зерен: у 2020 р. – 17 (56,7 %) гібридних комбінацій, у 2021 р. – 18 (60,0 %), у 2022 р. – 25 (83,3 %). Висновки.Доведено, що впродовж трьох років з контрастними погодними умовами у гібридів першого покоління спостерігали достатньо високий ступінь гетерозису за елементами продуктивності, що можна пояснити впливом батьківських компонентів, правильним підходом до їх вибору з урахуванням особливостей формування кількісних ознак. У виокремлених гібридних комбінаціях відмічали високий рівень гетерозису (над домінування), часткове позитивне домінування та проміжне успадкування, що забезпечить у поколіннях нащадків ефективний добір високопродуктивних форм.

Ключові слова: Triticum aestivum L., гібридна комбінація, наддомінування, кількість продуктивних стебел, озерненість колоса, маса 1000 зерен

УДК 633.11:581.1:58.056:58.009                https://doi.org/10.31867/2523-4544/0307

Зернові культури. Том 8. № 1. 2024. С. 22–30

 М. В. Харченко, Т. В. Юрченко, С. В. Пикало, В. П. Василюк

Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, с. Центральне, Обухівський р-н, Київська обл., 08853, Україна

Актуальність.Озима пшениця є однією з основних продовольчих культур в Україні і світі. Створення нових сортів пшениці м’якої озимої з комплексним поєднанням ознак та їх високими значеннями на сьогодні є актуальним та має перспективу стабілізувати ринок екологічно-безпечного продовольчого зерна в Україні. Мета. Встановити селекційну цінність 15 сортозразків пшениці м’якої озимої різного еколого-географічного походження за посухостійкістю в умовах центральної частини Лісостепу України та виділити джерела стійкості до водного дефіциту. Матеріали і методи. Дослідження проводили у 2020–2022 рр. у Миронівському інституті пшениці імені В. М. Ремесла НААН України. За стандарт використовували сорт Подолянка. Досліджували 15 сортозразків пшениці м’якої іноземної селекції. Для вивчення зразків за реакцією їх на посуху застосовували індексний підхід. Оцінку посухостійкості у лабораторних умовах проводили шляхом пророщування насіння на розчинах сахарози за осмотичного тиску 16 атм та визначенням інтенсивності виходу електролітів з рослинних тканин при дії стресора. Результати.Метеорологічні умови років досліджень значно відрізнялись за температурним режимом та вологозабезпеченістю як взагалі за вегетаційний період, так і за окремими фазами розвитку рослин. Урожайність зразків змінювалася від 2,84 до 4,96 т/га у посушливому (2021/2022 рр.) та від 4,54 до 6,72 т/га – в оптимальному (2020/2021 рр.) за волого забезпеченням. Аналіз отриманих даних показав, що середній рівень урожайності у посушливому році на 1,53 т/га був нижчий порівняно з оптимальним. При визначенні рівня посухостійкості методом пророщування насіння на розчині сахарози виявлено, що серед сортозразків у 2021/22 році вегетації до групи високостійких увійшли три зразки, решта 12 – до середньостійких. У 2020/21 р. всі зразки були віднесені до групи середньостійких. За показником інтенсивності виходу електролітів з тканин листків рослин у всіх сортозразків виявлено високу стійкість до посухи. З використанням комплексу індексів та лабораторних методів оцінювання виділено джерела посухостійкості пшениці NE 06545, Алия, Altigo, Витор, MV Lepeny, Bodycek, Fotima. Висновки. Виділені генотипи можуть слугувати як вихідний селекційний матеріал при створенні нових конкуренто-спроможних сортів з цінними практичними властивостями. Отримані результати є певним внеском у вивчення як теоретичних, так і практичних аспектів посухостійкості пшениці та можуть застосовуватися як елементи селекційних програм.

Ключові слова: пшениця м’яка озима, сорт, урожайність, посухостійкість, індекси, джерела посухостійкості

УДК 633.19«324»:631.559:581.15(292.485:477)            https://doi.org/10.31867/2523-4544/0308

 Зернові культури. Том 8. № 1. 2024. С. 31–39

М. В. Федоренко, І. В. Федоренко, Р. М. Близнюк, Л. В. Іванцова

Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, с. Центральне, Обухівський р-н, Київська обл., 08853, Україна

Актуальність.Продуктивність сортів тритикале озимого визначається генотипом. Проте формування її окремих елементів і рівня взагалі знаходиться під впливом умов вирощування. Таким чином, актуальним залишається створення сортів, які б поєднували найвищий потенціал врожайності з генетичною резистентністю до лімітуючих факторів навколишнього природного середовища. Мета. Встановити рівень мінливості елементів структури урожаю тритикале озимого та виділити перспективні лінії для залучення у селекційні програми вякості вихідного матеріалу.Матеріали та методи. Дослідження проводили у Миронівському інституті пшениці імені В. М. Ремесла НААН України. За стандарт використовували сорт Амур. Досліджували 20 селекційних ліній. Облікова площа ділянки – 10 м², повторність досліду чотириразова. Застосовували лабораторно-польовий та математично-статистичні методи досліджень. Результати. За роки досліджень виявлено, що врожайність, найвищою була у період вегетації тритикале 2020/2021 р. – 4,89 з варіюванням від 3,98 (min) до 6,17 т/га (max), а найнижчою у 2021/2022 р. – 4,33 з варіюванням від 3,34 (min) до 5,09 т/га (max). За період досліджень три лінії 23014, 23015, 23016 сформували колос середньої довжини, решта – довгий. Слід зазначити, що більшу кількість колосків у колосі, (min – 20,83 шт.,max – 30,90 шт.), мали лінії у 2020/2021 вегетаційний період, який характеризувався умовами над-мірного зволоження (ГТК = 1,72), що не вплинуло на формування кількості квіток у колосі, а в посушливих умовах (ГТК = 0,80) у 2021/2022 рр. отримали найменшу кількість колосків у колосі (min – 17,30 шт., max – 22,95 шт.). Найбільшу озерненість колоса незалежно від умов року вирощування виявлено у ліній 23019 (55,24 шт.), 23005 (53,21 шт.), 23017 (51,98 шт.), але вони не перевищували стандарт (55,35 шт.), однак їх можна охарактеризувати як лінії з високим рівнем продуктивності. Висновки. За результатами досліджень виділено селекційні лінії –  22002, 22003, 22019, 22005, 22017, 23018 за показниками елементів структури продуктивності, які можуть слугувати вихідним матеріалом при створенні високопродуктивних сортів в умовах Лісостепу України. Визначення коефіцієнтів кореляції дало змогу встановити, що на рівень врожайності впливають елементи продуктивності колоса.

Ключові слова: тритикале озиме, селекційні лінії, елементи структури урожаю, урожайність, коефіцієнт кореляції

УДК 635.655:631.527:575          https://doi.org/10.31867/2523-4544/0309

Зернові культури. Том 8. № 1. 2024. С. 40–46

П. В. Чернишенко¹, Г. Є.Чернишенко ², Є. В.Скобля ³    

¹Інститут рослинництва імені В. Я. Юр’єва НААН, проспект Героїв Харкова, 142, м. Харків 61060, Україна

²Випробувальна лабораторія ТОВ «АГРОГЕН НОВО», вул. Шишківська, 2-В, м. Харків, 61070, Україна

³Харківський ліцей №170 Харківської міської ради, вулиця Гастело, буд. 11/13, м. Харків, 61013, Україна

Актуальність. Мікросателітні послідовності ДНК широко використовуються для ідентифікації генотипів живих організмів. В 2014 році в Китаї затверджено стандарт NY/T 2595-2014 Identification of soybean varieties. SSR marker method щодо ідентифікації сортів сої за поліморфізмом 36 SSR-локусів. Затверджені нормативні документи щодо ідентифікації сільськогосподарських культур за допомогою ДНК-маркерів, у тому числі сої, в Україні відсутні.Отже, представляє інтерес вивчення рівня різноманіття та диференційної здатності SSR-маркерів, запропонованих в стандарті NY/T 2595-2014, в сортах сої, поширених в Україні. Мета. Вивчення поліморфізму дев’яти SSR-локусів в дев’яти сортах сої та дивергенції між сортами сої, селекція яких велась у різних країнах. Матеріали і методи. В роботі використано дев’ять сортів сої. Оцінювали мінливість дев’яти мікросателітних локусів, що показані в стандарті NY/T 2595-2014 як найбільш поліморфні в сортах сої.Поліморфізм SSR-локусів вивчали за допомогою полімеразної ланцюгової реакції з детекцією результатів в агарозному гелі. Оцінювання рівня поліморфізму в сортах сої здійснювали за допомогою індексу генетичного різноманіття Nei. Класифікацію сортів сої здійснювали методом приєднання найближчих сусідів у програмі PHYLIP. Результати. Виявлено, що загальний рівень поліморфізму досліджених SSR-локусів в дев’яти сортах сої, оцінений за індексом Nei, становить 0,57±0,04. За вивченими SSR-локусами не виявлено ідентичних сортів, значення генетичних відстаней між усіма сортами були вище 0. Найбільш генетично спорідненими між собою виявилися українські сорти Райдуга та Господиня, найбільш віддаленими – сорти Юнка (Канада) і Ультра (США), Райдуга (Україна) і Юнка (Канада), Господиня (Україна) і Командор (Франція). Встановлено, що українські сорти Райдуга та Господиня є більш генетично віддаленими від усіх інших вивчених сортів сої. Європейські та північно-американські сорти сої об’єднувалися в 2 групи. Групування сортів згідно з географічним походженням не виявлено. Висновки. Показано значну роздільну здатність SSR-локусів в досліджених сортах сої.Отримані результати можна ефективно використовувати для ідентифікації сортів сої, визначення ефективності штучної гібридизація, визначення генетичної чистоти, а також в при складанні схем гібридизації з урахуванням віддалених еколого-географічних комбінацій.

Ключові слова: ДНК-маркери, мікросателітні локуси, молекулярно-генетичне різноманіття, генетичні відстані, дивергенція

УДК 633.13:631.527                 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0310

Зернові культури. Том 8. № 1. 2024. С. 47–53

Л. П. Нечепоренко, С. П. Ворожко

Верхняцька дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України, вул. Шкільна, 1, смт. Верхнячка, Уманський район, Черкаська область, 20022 Україна

Актуальність.Використання у селекційному процесі зразків зимуючого вівса (AvenaSativa L.). з урожайністю високого рівня та незначним коливанням її за роками дозволить прискорити створення нового матеріалу із стабільною урожайністю незалежно від впливу екологічних та кліматичних чинників. Мета роботи – вивчити та оцінити колекцію зимуючого вівса в умовах Центрального Лісостепу України. Методи: польовий, лабораторний, аналітичний та статистич-ний. Результати. Наведено результати досліджень 21 колекційного зразка зимуючого вівса посівного. Проведено детальний аналіз погодно-кліматичних умов за вегетаційні періоди у 2020–2023рр., який показав, що вони, в основному, сприяли росту і розвитку рослин. Хоча і були певні відхилення в окремі періоди як по температурі повітря, так і по опадах. Висновки. За результатами трирічних дослідженьзразки, які поєднують у собі комплекс цінних ознак і властивостейможуть бути використані в селекції як генетичні джерела і донори. 66,7 % зразків мають високу стійкість до вилягання, завдяки міцній соломині та висоті рослин 73,6–103,0 см. За найбільшою кількістю зерен у волоті (100,7–143,6 шт.) виділили 7 зразків: БН № 5, SWDalguise, Gerald, Hopenel, БН № 1, БН № 2 і Tardis. Вивчені сортозразки є джерелами високої маси зерна з 1 волоті з показниками від 2,66 до 6,30 г серед плівчастих та від 2,25 до 4,25 г – серед голозерних відповідно. Отримали 5 сортозразків з високою масою 1000 зерен: Кабардинець, Gerald, Broshan, БН № 2, Tardis, SWDalguise та Mascani. Висота рослин змінювалася від низькорослих (73,3 см) до високорослих (120,0 см). Всі зразки – стійкі до ураження летючою сажкою, корончастою іржею та сніговою пліснявою як на провокаційному, так і на інфекційному фонах. Середня врожайність за роки досліджень плівчастих зразків зимуючого вівса становила 5,20–9,26 та 5,60–7,00 т/га – серед голозерних відповідно.

Ключові слова: овес зимуючий, колекційні зразки, продуктивність, адаптивність, стійкість до хвороб

УДК 633.854.54:631.527    https://doi.org/10.31867/2523-4544/0280

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 217–226

Т. Г. Товстановська, О. І. Поляков

Інститут олійних культур НААН, вул. Інститутська, 1, сел. Сонячне, Запорізький район, Запорізька область, 69055, Україна

Актуальність. Дикі види льону є носіями селекційно-цінних ознак і можуть використовуватися в селекційних програмах для отримання міжвидових гібридів, стійких до абіотичних і біотичних факторів середовища, з більшим потенціалом врожайності, ніж внутрішньовидові, за рахунок великого галуження та кількості коробочок на стеблах. Мета. Поглиблене вивчення диких однорічних видів льону L. angustifolium і L. hispanicum за цінними селекційними ознаками, включення їх у схрещування зі зразками культурного льону для отримання міжвидових гібридів з підвищеним галуженням і високою насіннєвою продуктивністю. Матеріали і методи. Дослідження проводили у 2017–2018 рр. в Інституті олійних культур НААН. Матеріалом для досліджень були батьківські форми: дикі однорічні гомостильні види з n = 15 L. angustifolium і L. hispanicum, зразки культурного льону: Л 5 (Чехія), Л 6 (Індія), М 32/2 (Україна) та 12 міжвидових комбінацій. Батьківські форми досліджували за морфологічними та господарсько-цінними ознаками. Вміст олії в насінні визначали на лабораторному ЯМР-аналізаторі АМВ-1006, вміст жирних кислот в олії – методом газорідинної хроматографії на приладі «Селміхром-1». У міжвидових гібридів підраховували кількість та відсоток зав’язування коробочок та насіння в них. Результати. Вивчено однорічні гомостильні дикі види льону з n = 15 L. angustifolium і L. hispanicum за морфологічними, господарсько-цінними ознаками та біохімічними показниками в порівнянні зі зразками культурного льону. Проведено міжвидові схрещування та отримано гібридне насіння. Цінними для селекції льону ознаками диких видів є їх ранньостиглість (68–71 діб проти 76–89,5 діб у зразків культурного льону), велика кількість стебел на рослині (5,6–6,5 шт. проти 1,4–2,9 шт.), бічних пагонів (16,8–17,9 шт. проти 5,7–10,0 шт.), коробочок (48,9–61,2 шт. проти 15,5–29,2 шт.). Встановлено, що за вмістом ненасичених лінолевої і ліноленової кислот дикі види мали характерний для культурного льону склад (13,0–16,2 % та 57,2–58,6 % відповідно). У L. hispanicum встановлено підвищений рівень насиченої стеаринової кислоти (6,4 %) порівняно з іншими генотипами, у яких цей показник був у межах 1,7–3,8 %. Висновки. Виявлено зниження рівня зав’язуваності гібридних коробочок і насіння в них внаслідок впливу несприятливих погодних умов. Показано вищий відсоток зав’язування коробочок і насіння в них у схрещуваннях, де в якості материнської форми був культурний льон.

Ключові слова: льон культурний, L. angustifolium, L. hispanicum, погодні умови, морфологічна ознака, господарська ознака, міжвидове схрещування, гібрид, генотип, гібридне насіння, зав’язуваність насіння

УДК 633.15:631.527:575        https://doi.org/10.31867/2523-4544/0281

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 227–235

 Ю. О. Бібель

Інститут рослинництва імені В. Я. Юр’єва НААН, проспект Героїв Харкова, 142, м. Харків 61060, Україна

Актуальність. Для сільськогосподарського виробництва України надзвичайно актуальним є одержання стабільно високих врожаїв зерна кукурудзи. Для створення високоврожайних гібридів потрібно мати різноманітний вихідний матеріал, а саме самозапилені лінії, які відповідають основним вимогам селекціонерів: підвищена зернова та насіннєва продуктивність, високі донорські властивості, генетичний захист від абіотичних та біотичних чинників, добра пристосованість до погодних та агротехнічних умов. Мета роботи. Вивчення ліній кукурудзи різних груп стиглості, які мають значний розмах генотипової мінливості за міжфазними періодами, що вказує на можливість виділення ліній з швидким накопиченням сухих речовин у зерні кукурудзи і виділення зразків з швидкою вологовіддачею зерна. Методи. Досліди було проведено у відповідності з «Методичними рекомендаціями польового та лабораторного вивчення генетичних ресурсів кукурудзи». При оцінці вихідного матеріалу за інтенсивністю наливу зерна було визначено вплив морфобіологічних ознак (висота рослини та кількість листків над качаном, кількість міжвузлів на ніжці качана та ін.) на дану ознаку, її взаємозв'язок з господарськими ознаками, що визначають рівень продуктивності (довжина качана, кількість рядів, кількість зерен в ряду та ін.). Результати. Виділено лінії кукурудзи з інтенсивним наливом зерна та комплексом цінних господарських ознак.В лабораторних умовах проведено оцінку вмісту вологи у зерні термостатно-ваговим методом. Для порівняння результатів вміст вологи в зерні визначали польовим методом з використанням голчатого вологоміра для деревини АВД 6100. Висновки. Досліджено 100 самозапилених ліній кукурудзи різних за підвидовим складом, групою стиглості та географічним походженням. Лінії представленні з 11 країн світу. Установлено, що результати лабораторного термостатно-вагового та польового методів з використанням голчастого вологоміра АВД 6100 співпали (за коефіцієнтом детермінації) на 60 добу на 90 %, і дозволили використовувати голчастий вологомір для визначення вологості зерна кукурудзи в польових умовах, що значно прискорює селекційний процес.

Ключові слова:кукурудза, лінія, урожайність, продуктивність, накопичення сухої речовини, швидка вологовіддача

УДК 633.13:631.527         https://doi.org/10.31867/2523-4544/0282

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 236–241

Л. П. Нечепоренко

Верхняцька дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України, вул. Шкільна, 1, смт. Верхнячка, Уманський район, Черкаська область, 20022, Україна

Актуальність. При створенні нових сортів вівса посівного (Avenasativa L.). продуктивність є основним показником цінності вихідного селекційного матеріалу. Тому, актуальним залишається вирішення проблеми підвищення продуктивності, яка залежить від генетичного потенціалу сорту, його пластичності і стійкості до грибкових хвороб. Мета дослідження. Відібрати перспективні лінії вівса та охарактеризувати створений новий сорт вівса, що забезпечить приріст урожаю, високу якість зерна, стійкість до посухи та ураження хворобами.Методи: польовий, лабораторний, аналітичний та статистичний. Результати. Отримано лінії вівса стійкі до ураження летючою сажкою та корон-частою іржею як на провокаційному, так і на інфекційному фонах. Лінія 585-7 вівса посівного істотно перевищувала середній груповий стандарт за врожайністю, висотою рослин – на 13 см, коротшим вегетаційним періодом – на 15 діб, стійкістю до ураження летючою сажкою – на 0,5 бала, вилягання та засухи на –1,0–0,5 бала, низькою плівчастістю – 23,1 %, масою 1000 зерен – 33,2 г та вмістом білка – до 13,6 %.Висновки. Створено лінії вівса посівного за висотою рослин, довжиною волоті, масою 1000 зерен, натурою зерна, плівчастістю, стійкістю до грибкових хвороб, високими продуктивністю та якістю. Сорт вівса посівного «Далеч» мав середню врожайність 5,50 т/га у зоні Лісостепу та 4,27 у  Поліссі, що, відповідно, перевищував на 1,53 та 0,64 т/га, усереднену врожайність сортів, які пройшли Державну реєстрацію за 5 попередніх років в усіх зонах. Стійкий до ураження летючою сажкою та корончастою іржею, занесений до Реєстру сортів рослин України і придатний до поширення в зонах Лісостепу та Полісся з 2022 р.

Ключові слова: овес посівний, продуктивність, адаптивність, стійкість, сорт Далеч

УДК 633.15:631.526.322:581.14(477.63)              https://doi.org/10.31867/2523-4544/0283

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 242–250

Н. В. Пазюк

Науково-виробниче фермерське господарство «КОМПАНІЯ МАЇС», вул. Центральна, 50, с. Зайцеве, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 52514, Україна

Актуальність. Зародкова плазма кукурудзи BSSS широко використовується в більшості селекційних програм провідних компаній, проте визначається недостатньою різноманітністю скоростиглих ліній. Актуальність роботи полягає у визначенні основних селекційних ознак самозапилених ліній кукурудзи гетерозисної групи BSSS, адаптованих до умов Північного Степу України.  Метою наших досліджень була оцінка нових самозапилених ліній плазми BSSSв умовах північного Степу України. Матеріали і методи. За вихідний матеріал взято 25 самозапилених ліній кукурудзи генетичної плазмиBSSS. Методи: Візуальний – фенологічні спостереження; лабораторно-польовий – визначення морфо-біологічних ознак рослин; вимірювально-ваговий – визначення врожайності та метричних ознак рослин; математично-статистичні – розрахунок достовірності результатів,      показників варіабельності ознак, кореляційної залежності ознак; дисперсійний аналіз; комплексне оцінювання морфо-біологічних та господарсько-цінних характеристик інбредних ліній. Результати. Проведена оцінка 25 самозапилених ліній кукурудзи зародкової плазми BSSS за наступними ознаками: тривалість періоду «сходи – цвітіння 50 % волотей» і «сходи – цвітіння 50 % качанів», «висота рослин» і «висота кріплення качана», «врожайність зерна». Висновки. Виділено самозапилені лінії кукурудзи, які за два роки досліджень за різних агротехнічних умов мали більш стабільні селекційні ознаки: СДМ15, СДМ2А, СДМ96 і МС2439, і СДМ84-35, які представляють цінність при створенні посухостійких гібридів.

Ключові слова: кукурудза, самозапилені лінії, генетична плазма BSSS, тривалість періоду «сходи – цвітіння», врожайність зерна