Інформація про розділ

УДК 631.417 (477.42)             https://doi.org/10.31867/2523-4544/0327

Зернові культури. Том 8. № 1. 2024. С. 180–186                    

Н. В. Дмітрієвцева

Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН, вул. Рівненська, 5, с. Шубків, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35325, Україна

Актуальність зводиться до необхідності запобігання зменшенню вмісту гумусу в ґрунті та переходу повністю на його позитивний баланс. У сучасних умовах впровадження у виробництво науково обґрунтованих сівозмін, роль яких ще більше зростає, коли зменшується внесення органічних і мінеральних добрив.Метадосліджень встановити динаміку вмісту гумусу основних типів ґрунтів Рівненської області та його зміни. Матеріали та методи. Дослідження проводилися у мережі моніторингових ділянок, закладених на різних типах ґрунтів і характеризують всі ґрунтово-кліматичні умови Рівненської області. Обстеження земель сільськогосподарського призначення проводилися відповідно до агрохімічної паспортизації, що призначена для визначення якісного стану ґрунту. Дослідження вмісту органічної речовин проводили згідно з ДСТУ 4289:2004. Результати.За результатами досліджень у рамках агрохімічної паспортизації земель сільсько-господарського використання встановлено, щоплощі ґрунтів області з середнім та підвищеним вмістом гумусу збільшилися, відповідно, на 4,8 та 4,9 %, з низьким – зменшилися на 11,1 %. Позитивний баланс гумусу формується за рахунок вирощування кукурудзи на зерно – 1,90 т/га, зернобобових – 0,29 т/га та пшениці озимої – 0,17 т/га. На площах з вирощуванням інших сільськогосподарських культур втрати гумусу на мінералізацію перевищували його утворення. Найменш збалансоване за гумусом виробництво технічних культур, де дефіцит становить 0,97 т/га та овочів – 0,75 т/га. Проведеними дослідженнями у мережі моніторингових ділянок відмічено низький вміст гумусу на дерново-підзолистих ґрунтах як зони Полісся так і зони Лісостепу. Середній вміст гумусу встановився для чорноземних, ясно-сірих та темно-сірих ґрунтів. Висновки.Встановлено зниження обсягів використання органічних добрив у області у 23,3 рази порівняно з 1986–1990 рр. Посівні площі під зерновими та зернобобовими зменшувалися у 2000–2017 рр. (з 214,1 до 77,5 тис. га). Втрати гумусу взагалі по області в 2022 р. склали 386,4 тис. тонн, (або 1,17 т/га), надходження – 478,1 тис. т/га – 1,45 т/га.

Ключові слова: гумус, ґрунт, органічні добрива, агрохімічна паспортизація, моніторингова ділянка

УДК 631.51.021/.631.55:633.15           https://doi.org/10.31867/2523-4544/0328 

Зернові культури. Том 8. № 1. 2024. С. 187–194                   

С. М. Доля

Державний біотехнологічний університет, вул. Алчевських, 44, м. Харків, 61002, Україна

Актуальність. Зміна клімату та забезпечення продовольчої безпеки зумовлюють постійну необхідність ефективного використання агрохімічних і матеріальних ресурсів для підвищення продуктивності агрофітоценозів. Для підвищення врожайності кукурудзи, яка відіграє важливу роль у світовому виробництві продуктів харчування, та враховуючи економічну кризу зумовлену війною, виникає необхідність застосовувати енергоощадні способи обробітку ґрунту. Мета. Визначити вплив різних способів основного обробітку ґрунту на продуктивність кукурудзи та економічну ефективністьвирощування. Матеріали та методи. Дослідження проводили на базі навчально-науково-виробничого центру «Дослідне поле «Докучаєвське»» Державного біотехнологічного університету, на дослідному полі кафедри землеробства та гербології ім. О. М. Можейка, яке розташоване у Лівобережному Лісостепу України. Методи досліджень: польові – вивчення способів основного обробітку ґрунту та визначення врожайності кукурудзи на зерно; розрахунково-порівняльні – економічна оцінка ефективності обробітків ґрунту. Результати. Встановлено, що порівняно з оранкоюПЛН-4-35 врожайність кукурудзи за безполицевого обробітку ПРН-31000 знизилася на 0,28 т/га, за чизельного локальногоПЧ-2,5 – на 0,50 т/га і при дискуванніБДМ-2,5 – на 0,63 т/га. Кукурудза на контрольному варіанті мала найвищу продуктивність, вихід кормових і кормопротеїнових одиниць склав 8,71 і 7,04 т/га відповідно. Найвищої економічної ефективності було досягнуто при проведенні оранкизнаряддям ПЛН-4-35 на глибину 25–27 см з чистим прибутком 3650 грн/га та рівнем рентабельності 13,8 %. Висновки. Обробіток ґрунту відіграє ключову роль у формуванні умов для росту і розвитку кукурудзи, це безпосередньо впливає на економічну й енергетичну ефективність її вирощування. В умовах Лівобережного Лісостепу України для отримання високої врожайності та продуктивності кукурудзи необхідно проводити традиційний обробіток ґрунту ПЛН-4-35 на глибину 25–27 см. Як альтернативу оранці можна застосовувати безполицевий обробіток ПРН-31000 на глибину 33–35 см.

Ключові слова: кукурудза, економічна ефективність, продуктивність, урожайність

УДК 631.445.4               https://doi.org/10.31867/2523-4544/0295

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 335–342

С. М. Крамарьов¹, Л. П. Бандура¹, І. О. Зайцева¹, О. С. Крамарьов²

 ¹Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25, м. Дніпро, 49000, Україна

² ДУ Інститут зернових культур НААН України, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність обумовлена необхідністю вирішення проблеми активізації негативного впливу у результаті інтенсивної виробничої діяльності у аграрній сфері на зональний підтип ґрунту чорнозем звичайний. У північній підзоні Степу України у чорноземі звичайному під впливом тривалої дії на нього антропогенного чинника спостерігаються  суттєві зміни за всіма агрохімічними показниками, особливо за вмістом в ньому гумусу. Мета. Узагальнити дослідження вивчення чорноземів у історичному розвитку, надати оцінку змін вмісту гумусу, які відбулися в чорноземі звичайному під дією тривалого впливу антропогенного чинника, шляхом порівняння його вмісту в ґрунті порівняно з цілинними ділянками та розробка наукових рекомендацій щодо проведення агрохімічних заходів збереження родючості ґрунту і призупинення втрати гумусу. Матеріали та методи. Багаторічні дослідження проводили на експериментальній базі ДУ Інституту зернових культур НААН України ‒ Ерастівській дослідній станції і навчально-науковому центрі Дніпровського державного аграрно-економічного університету. Аналітичні дослідження відібраних зразків ґрунту виконувались за стандартизованими методиками в Дніпровській філії ДУ Інститут охорони ґрунтів України. Дослідження по визначенню якості ґрунту та вмісту органічних речовин проводилися згідно з ДСТУ 4289:2004. Результати. Виконані дослідження переконливо показали: найсуттєвіші зміни вмісту гумусу спостерігалися в шарі 0–5 см – 8,25 % на цілині і 4,2 % – на ріллі, тобто різниця між ними становила 4,05 %. До глибини 0–60 см за вмістом гумусу цілинна ділянка суттєво переважала ріллю і лише розпочинаючи з глибини 60–65 см і глибше вміст гумусу в ґрунті ріллі почав переважати цілинну ділянку. Зростання вмісту гумусу на ріллі розпочинаючи з глибини 60 см пояснюється формуванням в ній лабільного гумусу, який разом з атмосферними опадами мігрував в нижній підорний шар ґрунту. Висновки. Встановлено, що тривале розорювання чорноземних ґрунтів і інтенсивне їх використання в сільськогосподарському виробництві призводить не тільки до розвитку в них дегуміфікаційних процесів, а й сприяє підлуговуванню орного шару ґрунту, викликаного підняттям і концентрацією в них гідрокарбонатів кальцію та магнію. Розрахунок прогнозу балансу гумусу свідчать, що для повного відшкодування його втрат від мінералізації, при сучасній структурі посівних площ в степовій зоні України необхідне щорічне внесення  напівперепрілого гною дозою 8,0 т/га.

Ключові слова: дегуміфікація, гумус, міграція поживних речовин, баланс гумусу, цілина, рілля

УДК 631.582              https://doi.org/10.31867/2523-4544/0296

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 343–349

Я. С. Цимбал, І. В. Мартинюк, М. М. Пташнік, Д. С. Шляхтуров, О. Л. Оксимець

Національний науковий центр  «Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України», вул. Машинобудівників, 2Б, смт Чабани, Фастівський район, Київська область, 08162, Україна

Актуальність. В умовах економічної та екологічної кризи ефективне використання земельних ресурсів, оптимізація структури посівних площ в усіх природно-кліматичних зонах з урахуванням специфіки кожного регіону разом з охороною навколишнього середовища є важливим фактором сталого розвитку аграрного виробництва. Сівозміни мають бути динамічними, комбінованими та інтенсивними, але їх впровадження завжди потребує наукового обґрунтування.Мета. Встановлення впливу структури, набору та розміщення польових культур у різноротаційних сівозмінах на загальну продуктивність, врожайність і якість насіння сої.Матеріали і методи. Дослідження проведено в підзоні нестійкого зволоження Лівобережного Лісостепу України на чорноземі типовому малогумусному Панфильської дослідної станції ННЦ «ІЗ НААН». Сою вирощували у різноротаційних 6-8-пільних польових сівозмінах за органо-мінеральної системи удобрення з вивчення впливу попередників на продуктивність, урожайність і якість насіння.Технологія вирощування сільськогосподарських культур у досліді загальноприйнята і рекомендована для зони проведення досліджень. Методи – польові, лабораторно-польові, лабораторні (хімічні, фізико-хімічні), математично-статистичні.Результати. Дослідження у тривалому стаціонарному польовому досліді, який було закладено у 2001 р., з вивчення сівозмін, переконливо свідчать про те, що упродовж 2016–2020 рр. високоефективними в цій зоні виявилися 6-8-пільні сівозміни насичені соєю від 12,5 до 16,7 %. Урожайність насіння сої, яку вирощували після гречки, пшениці озимої та ярої, і  відповідного набору культур сівозмін, була в межах: 2,92–3,47 т/га, за вмістом олії в насінні – 20,7–21,5 %. Економічна ефективність вирощування сої в структурі різноротаційних сівозмін становить: умовно чистий прибуток – 12,55–16,76 тис. грн/га рівень рентабельності – 116–152 %.Висновки. Встановлено, що найбільш продуктивною в зоні Лівобережного Лісостепу виявилася шестипільна сівозміна насичена соєю на 16,7 % (соя – пшениця озима – буряки цукрові – ячмінь ярий – кукурудза на зерно – гречка) за органо-мінеральної системи удобрення (побічна продукція попередника + N₀P₄₀K₄₀). З 1 га ріллі зібрали 4,79 т кормових одиниць і 1,01 т перетравного протеїну за умовно чистого прибутку 16,76 тис. грн/га та рентабельності 152 %.

Ключові слова: культура, ротація, врожайність, кормові одиниці, сирий протеїн, вміст олії, рентабельність, умовно чистий прибуток

УДК 631.618:631.48      https://doi.org/10.31867/2523-4544/0297

Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 350–357

Мицик О. О., Гаврюшенко О. О., Шевченко С. М., Гуленко О. І.

Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25, м. Дніпро, 49009, Україна

Актуальність. Рекультивація величезних площ порушених земель, які залишилися спустошеними, є критично важливою в Україні для покращення навколишнього середовища, здоров’я людей та сільськогосподарського виробництва. Особливо актуальною є потреба у рекультивації Нікопольського району Дніпропетровської області, оскільки тут великий видобуток марганцю. Метою нашого дослідження було створення такої технології землекористування, яка б сприяла відновленню родючості ґрунтів та продуктивності сільського господарського використання при мінімізації часу, вартості та негативних екологічних наслідків проведення рекультивації. Матеріали і методи. Дослідні ділянки розміщували на різноякісних конструкціях з лесоподібних, червоно-бурих суглинків. Вирощувана суміш видів включала Onobrychis arenaria (Kit.) DC, Medicago sativa L., Melilotus albus Medik., Agropyron pectiniforme Roem. et Schult., Bromopsis inermis (Leyss.) Holub. Ця видова суміш була розміщена під покровом таких культур: Avena sativa з Vicia sativa. Результати. Злаково-бобова суміш, яка використовується на сіно або корм, є найдоцільнішим переходом до рентабельного вирощування польових культур з порушеного ґрунту, що залишився після гірничих робіт. Найбільш прийнятний агрофітоценоз (у млн. насінин на гектар) бобових і злакових компонентів при сівбі становив близько 1,8 млн. насіння/га Onobrychis arenaria (Kit.) DC, Medicago sativa L. та Melilotus albus Medik., 0,6 млн. насіння/га Agropyron pectiniforme Roem. et Schult. та 0,5 млн. насіння/га Bromopsis inermis (Leyss.) Holub. Від 2,4 до 4,9 т/га високоякісного сіна за цією схемою можна одержувати навіть без нанесення верхнього родючого шару ґрунту. Відсоток урожайної біомаси, отриманої від бобових, зменшувався з роками після сівби з 85 до 5 % залежно від варіантів вирощування та тривалості після сівби. Вміст гумусу збільшився з початкових 0,32 % до 1,5 % в 0–5 см, і до 1,2 % в 0–20 см. Вміст макроелементів збільшився в 2,4–4 рази. Щільність складення субстрату в 0–40 см коливається від 1,24–1,33 г/см³. Висновки. В умовах Південного Степу України на рекультивованих землях встановлено, що довготривалий (понад 50 років) вплив інтенсивної фітомеліорації, насамперед багаторічними бобово-злаковими агроценозами, сприяв збільшенню в техноземах поживних речовин, оптимізації фізичних і біологічних властивостей.

Ключові слова: рекультивація, гірнича розкривна порода, агрофітомеліорація, молоді ґрунти, злаково-бобові сумішки, лесоподібний суглинок, червоно-бурі та сіро-зелені глини¸ чорнозем

УДК 631.816.11:633.11            https://doi.org/10.31867/2523-4544/0271

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 153–161             

С. І. Попов, Р. А. Гутянський, Н. В. Кузьменко, С. В. Авраменко

Інститут рослинництва імені В. Я. Юр’єва НААН, пр. Героїв Харкова, 142, м. Харків, 61060, Україна

Актуальність.Проблема ефективного використання поживних речовин органічних і мінеральних добрив залежно від насичення ними ґрунту має особливо важливе значення для агроформувань, які запроваджують інтенсивні технології. На цей час, у більшості господарств має місце значна різниця між необхідною та фактичною дозою внесення добрив, що, в свою чергу, викликає високу вірогідність недобору прогнозованих урожаїв. У зв'язку з цим, питання оптимізації раціонального використання добрив при вирощуванні пшениці озимої стають першочерговими. Оцінюючи стан вивчення даної проблеми, важливо дослідити, як гній, повне мінеральне удобрення й азотне підживлення посівів впливають на родючість ґрунту та рівень урожайності зерна залежно від місця розміщення культури в сівозміні. Мета досліджень. Встановити вплив тривалого застосування різних систем удобрення на родючість ґрунту та закономірності формування врожайності сучасних сортів пшениці озимої. Методи. Польовий, вимірювально-ваговий та статистичний. Результати. Встановлено, що за 30 років досліджень у варіантах основного внесення N₃₀P₃₀K₃₀ та N₆₀P₆₀K₆₀на фоні гною вміст у ґрунті обмінного калію (16,4–17,9 мг/100 г ґрунту) та рухомого фосфору (18,9–20,2 мг) відповідав високому й дуже високому рівню, а легкогідролізованого азоту (16,3–17,6 мг) – низькому та середньому. У середньому за 2004–2021 рр., на органічному фоні та за додаткового внесення N₃₀P₃₀K₃₀ надбавки зерна після чорного пару становили 0,38 і 0,66 т/га, а після гороху – 0,52 і 1,07 т/га відповідно. Азотне підживлення посівів у дозах N₂₀, N₄₀ та N₆₀ на фоні без добрив після чорного пару забезпечило приріст урожаю зерна 12,0–16,6 %, а на фоні гною + N₃₀P₃₀K₃₀ – 28,6–36,4 %. Після попередника горох на зерно за фонами живлення приріст зерна склав 9,1–19,9 % і 37,6–47,7 % відповідно. Найвищу окупність азотних добрив зерном одержано за підживлення посівів на неудобреному фоні – від 15,3 до 34,5 кг зерна на 1 кг азоту. На фоні гною + N₃₀P₃₀K₃₀ окупність 1 кг NPK зерном залежно від попередника склала 8,3–9,2 кг. Висновки. Дотримання сівозміни протягом 1991–2001 рр. на фоні систематичного органо-мінерального удобрення зумовило збереження та підвищення родючості ґрунту. Після чорного пару високу врожайність пшениці озимої можливо отримати за рахунок дотримання науково обґрунтованої сівозміни, а після гороху – за використання органо-мінеральної системи удобрення.

Ключові слова: сівозміна, родючість ґрунту, фон живлення, азотне підживлення, урожайність, ефективність, окупність

УДК 631.95:631.8/821.1:633.15/633.34:631.445.21           https://doi.org/10.31867/2523-4544/0272

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 162–169     

В. М. Польовий, Л. А. Ященко, Г. Ф. Ровна, Б. В. Гук

Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН, вул. Рівненська, 5, с. Шубків, Рівненська обл., 35325, Україна

Актуальність досліджень пов’язана з необхідністю пошуку шляхів накопичення органічного вуглецю та відтворення родючості ґрунту, підвищення продуктивності культур на дерново-підзолистому ґрунті Західного Полісся. Мета.Дослідити цикл діоксиду вуглецю у ланці кукурудза –соя за різних доз удобрення на фоні хімічної меліорації та заорювання побічної продукції, встановити інтенсивність емісії СО₂ і баланс органічного вуглецю дерново-підзолистому ґрунту. Матеріали і методи. Стаціонарний польовий дослід, порівняльно-розрахунковий – для визначення акумульованого рослинами і емітованого СО₂, аналітичний та розрахунковий методи – для визначення балансу органічного вуглецю. Результати. Встановлено, що у разі внесення рекомендованої і розрахованої за  нормативним методом дози добрив на фоні доломітового і вапнякового борошна емісія СО₂ від мінералізації органічної речовини становила 5,01–5,45 т/га, що вище за контроль (без добрив)на 23,4–34,2 %. Емісія СО₂ в атмосферу від мінералізації рослинної маси залежно від удобрення і хімічної меліорації знаходилась в межах 18,6–24,7 т/га і перевищувала в 1,2–2,0 рази контроль (без добрив) і фон СаMg(СО₃)₂ 1,0 Н_г, що пов’язано з покращеним режимом ґрунту, більшою масою побічної продукції і нагромадженням СО₂ рослинами. Найвища кількість СО₂ акумульована кукурудзою 64,8–65,0 т/га і соєю – 15,0–15,8 т/га за розрахункової дози добрив за нормативним методом сумісно з мікродобривами на фоні доломітового борошна. Застосування розрахункових доз добрив на фоні СаMg(СО₃)₂ 1,0 Н_г під сільськогосподарські культури забезпечило перевагу утворення органічного вуглецю в ґрунті, що й формувало додатній баланс 0,12 і 0,15 т/га. У варіанті без добрив і хімічної меліорації на 1 т виходу зернових одиниць у ланці кукурудза-соя відношення загальної емісії СО₂ в атмосферу становило 4,65 і 4,62 од., тоді як за внесення розрахункової дози добрив за нормативним методом на фоні 1,0 Н_г СаMg(СО₃)₂ відповідно знизилось до 3,78 і 3,89 од. Висновки.Заорювання рослинної маси в ґрунт за підвищення продуктивності кукурудзи і сої на дерново-підзолистому зв’язнопіщаному ґрунті із застосуванням розрахункових доз добрив нормативним методом на фоні 1,0 Н_г CaMg(CO₃)₂ є ефективним заходом у боротьбі з деградацією ґрунту, оскільки забезпечує включення у колообіг додаткової кількості органічного вуглецю, який спрямований на його закріплення за рахунок формування бездефіцитного балансу 0,12 і 0,15 т/га.

Ключові слова: емісія, органічний вуглець, продуктивність, удобрення, меліорація, рослинна маса

УДК 633.111.1/631.582          https://doi.org/10.31867/2523-4544/0273 

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 170–177              

О. П. Ткачук

Вінницький національний аграрний університет, вул. Сонячна, 3, м. Вінниця, 21008, Україна

Актуальність. Пшениця озима є провідною зерновою і продовольчою культурою України, яка часто вирощується без врахування її вимог до попередників. Особливого поширення вона набула у короткоротаційних сівозмінах. Саме у таких сівозмінах виникає ряд проблем щодо одержання високої і стабільної урожайності пшениці озимої після нетрадиційних попередників. Мета.Визначити урожайність пшениці озимої за її вирощування після нетрадиційних попередників спеціалізованої кормової короткоротаційної сівозміни для малих фермерських господарств. Матеріали та методи.Польові дослідження проводилися впродовж 2018–2021 рр. в умовах Вінницької області на чорноземах вилугуваних середньосуглинкових з вмістом гумусу 4,2 %. Пшеницю озиму висівали після трьох попередників: кормових буряків, гарбузів та картоплі. Результати. Під посів пшениці озимої найдовший період від збирання попередника до сівби забезпечила картопля – 49 діб. Після збирання гарбузів до сівби пшениці озимої залишалось 16 діб. Найменше часу від збирання урожаю до сівби залишалося після попередника кормові буряки – 6 діб. Густота стояння рослин пшениці озимої після попередника картопля була на 12,0 % більша, ніж після попередника гарбузи та на 17,7 % більша, ніж після попередника кормових буряків. На період весняного відростання найбільша густота стояння рослин пшениці озимої спостерігалась після попередника картопля, що було на 11,9 % більше, ніж після попередника гарбузи та на 18,4 % більше, ніж після попередника кормові буряки. Найбільше продуктивних стебел на кінець вегетації сформували рослини пшениці озимої після попередника картопля – 773 шт./м². Після кормових буряків продуктивних стебел було на 7,8 % менше, а після попередника гарбузи – їх було на 42,2 % менше, ніж після картоплі. Висновки. Фактична урожайність зерна пшениці озимої, вирощеної після картоплі була найвища і становила 7,63 т/га. Після кормових буряків урожайність пшениці озимої була на 11,3 % нижча, ніж після картоплі і становила 6,77 т/га. Урожайність пшениці озимої після попередника гарбузи була на 40,6 % нижча, ніж після картоплі та на 33,1 % нижча – ніж після кормових буряків.

Ключові слова: пшениця озима, урожайність, попередники, кормові буряки, гарбузи, картопля

УДК 631.51:631.432.631.417.2       https://doi.org/10.31867/2523-4544/0274

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 178–183     

М. Г. Фурманець¹, Ю. С.Фурманець¹, І. Ю. Фурманець²

¹Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН, вул. Рівненська, 5, с. Шубків, Рівненський район, Рівненська область, 35325, Україна

²Львівський національний університет ім. Івана Франка вул. Університецька,1, м. Львів, 79000, Україна

Актуальність. Сучасні системи землеробства неоднозначно впливають на показники гумусного стану ґрунтів.Відновлення й збереження родючості темно-сірого опідзоленого ґрунту та підвищення вмісту органічної речовини в агросистемі є актуальним. Мета.Встановити зміни гумусного стану темно-сірого опідзоленого ґрунту за різних систем його обробітку та удобрення з використанням побічної продукції культур сівозміни під соняшником. Матеріали і методи.Довгостроковий стаціонарний дослід. Системи обробітку ґрунту (оранка на глибину 25–27 см, дискування на – 15–17 см, дискування на – 10–12 см). Оранку під соняшник проводили плугом ПЛН-3-35, дискування – АГ-2,4–20. Системи удобрення: 1) без побічної продукції; 2) побічна продукція; 3) побічна продукція + N₁₀ (аміачна селітра) на 1 т побічної продукції. Вміст гумусу в ґрунті визначали за методом І. В.Тюріна, груповий склад гумусу — за М. М. Кононовою і Н. П. Бєльчіковою. Результати. Встановлено, що за вирощування соняшнику найвищі показники вмісту гумусу в 0–20 см шарі ґрунту були у варіанті з дискуванням на 15–17 см за використання побічної продукції – 2,09 %. Застосування на темно-сірому опідзоленому ґрунті дискування на 15–17 см та в системі удобрення побічної продукції + N₁₀ сприяє гумусонагромадженню і супроводжується характерними змінами: в груповому складі гумусу зростає загальний вміст гумінових кислот і підвищується вміст негідролізованого залишку. Найбільшими показниками вмісту гумінових кислот відзначалися ділянки на яких використовували безполицеві обробітки ґрунту за різних систем удобрення – 0,29–0,34 %. Варіант з різноглибинною оранкою відзначався найнижчим вмістом цієї важливої фракції гумусу 0,23–0,25 %. Найвищі показники співвідношення С_ГК : С_ФК були у варіантах дискування на глибину 15–17 см та на 10–12 см за використання побічної продукції + N₁₀ становили, відповідно 1,26 та 1,27. Висновки. Застосування безполицевого обробітку ґрунту, дискування глибиною 15–17 см та системи удобрення з побічною продукцією + N₁₀ сприяють відтворенню родючості темно-сірого опідзоленого ґрунту та поліпшенню його гумусного стану. В умовах Західного Полісся України за вирощування соняшнику доцільно проводити дискування на глибину 15–17 см із використанням в системі удобрення побічної продукції + N₁₀ на 1 т побічної продукції.

Ключові слова: гумус, темно-сірий опідзолений ґрунт, система удобрення, гумінові кислоти, фульвокислоти

УДК 631.81:633.11«324»:631.5             https://doi.org/10.31867/2523-4544/0275

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 184–189               

Н. О. Ювчик

Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН, вул. Рівненська, 5, с. Шубків, Рівненський район, Рівненська область, 35325, Україна

Актуальність. Важливою умовою формування високих врожаїв сільськогосподарських культур є збільшення продуктивності їх фотосинтезу, тобто кількості синтезованої органічної речовини на одиницю площі листкової поверхні за добу. Накопичення органічної речовини залежить від величини листкової поверхні, яка визначається біометричними параметрами рослин і значною мірою залежить від режиму їх живлення, а також від тривалості активної діяльності листків. Мета. Полягала у виявленні впливу оптимізації мінерального живлення та хімічної меліорації на формування площі листкової поверхні, фотосинтетичного потенціалу, чистої продуктивності фотосинтезу в основні фази розвитку пшениці озимої за вирощування на дерново-підзолистому ґрунті в умовах Західного Полісся. Методи. Польовий дослід, розрахунковий і статистичний методи. Результати. Встановлено, що на дерново-підзолистому ґрунті мінеральні добрива та хімічні меліоранти позитивно впливали на фотосинтетичну діяльність рослин пшениці озимої. Так, за внесення доломітового борошна в дозі 1,0 Нг та різних варіантів удобрення площа листкової поверхні рослин порівняно з контролем (без добрив) зросла з 1,5 тис.м²/га до 4,12–6,99 тис. м²/га у фазу кущіння, з 4,07 тис. м²/га до 14,16–21,34 тис. м²/га – у фазу виходу в трубку та з 2,59 тис. м²/га до 5,33–9,49 тис. м²/га – у фазу колосіння, відповідно. Відзначено, що за роки досліджень внесення мінеральних добрив на фоні вапнування підвищувало величину показника фотосинтетичного потенціалу, порівняно із неудобреним, в 2,6–3,5 рази, а чиста продуктивність фотосинтезу зростала на 15,4–21,3 % порівняно з контролем. Висновки. Найбільші площа листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал, чиста продуктивність фотосинтезу у фази кущіння, виходу в трубку та колосіння сформувалися за внесення N₁₅₀Р₅₀К₁₂₅+ S₄₀ + мікродобриво (двічі).  Максимальні показники фотосинтетичної діяльності рослин пшениці озимої відзначені у фазі виходу в трубку.

Ключові слова: пшениця озима, удобрення, меліорація, площа листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал, чиста продуктивність фотосинтезу