Інформація про розділ

УДК 633.174:631.5           https://doi.org/10.31867/2523-4544/0265

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 106–112

Л. А. Правдива

Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН, вул. Клінічна, 25, м. Київ, 03141,

Актуальність. Останнім часом все більше уваги приділяється пошуку енергетичних ресурсів, які отримують із відновлюваних джерел енергії, а саме за рахунок рослинної сировини. Актуальності набувають дослідження з вивчення впливу елементів технології вирощування, зокрема, норм висіву на формування продуктивності посівів сорго звичайного двокольорового та соризу, необхідної для виробництва біопалива. У східній частині Лісостепу України продуктивність цих культур значною мірою залежить від сорту, зовнішніх умов та оптимальних елементів технології вирощування. Оптимізація норм висіву насіння є одним із шляхів підвищення урожайності зерна та біомаси, виходу біопалива та енергії з нього. Метою досліджень було визначення впливу норм висіву насіння на енергетичну продуктивність сорго звичайного двокольорового та соризу в умовах східної частини Лісостепу України.Матеріали і методи. Дослідження проводили в 2016–2020 рр. на Іванівській дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН – це зона нестійкого зволоження східної частини Лісостепу України. Схема досліду включала: сорти (фактор А): Дніпровський 39 (сорго звичайне двокольорове) та Самаран 6 (сориз), і норми висіву (фактор В): 1) 150 тис. шт./га; 2) 200 тис. шт./га; 250 тис. шт./га. Результати. Встановлено, що з різною нормою висіву змінювалась урожайність зерна та біомаси сорго і соризу, відповідно, змінювався і розрахунковий вихід біоетанолу із зерна, вихід твердого палива із надземної маси та загальний вихід енергії. Максимальна урожайність зерна та біомаси отримана за норми висіву насіння 200 тис. шт./га і становила 6,8 та 39,2 т/га у сорго звичайного двокольорового сорту Дніпровський 39 і 5,9 та 36,1 т/га у соризу сорту Самаран 6. Висновки. Найбільший вихід біоетанолу (2,24 т/га) та енергії з нього (56,04 ГДж/га) отримано у сорту Дніпровський 39 та 1,95 т/га і 48,63 ГДж/га – відповідно у сорту Самаран 6. Найвищий вихід твердого палива та енергії з нього отримано у сорго 9,06 т/га і 147,6 ГДж/га, а також у соризу – 8,34 т/га та 135,93 ГДж/га відповідно. З енергетичної точки зору більш ефективним, для виробництва біопалива та енергії з нього є вирощування сорго звичайного двокольорового з нормою висіву 200 тис. шт./га.

Ключові слова: сорт, урожайність, зерно, біомаса, біоетанол, тверде паливо, енергія

УДК 633.34:631.147:631.92                   https://doi.org/10.31867/2523-4544/0266

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 113–122                 

М. Б. Грабовський, Ю. В. Федорук, Т. О. Грабовська, М. В. Лозінський, Л. А. Козак

Білоцерківський національний аграрний університет, пл. Соборна, 8/1, м. Біла Церква, Київська обл., Україна, 09117

Актуальність. Однією з альтернатив інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є впровадження нових екологічних технологій, які спрямовані на реалізацію природного потенціалу агрофітоценозів і ґрунтуються на ефективному використанні їх біологічних можливостей. Зміни клімату та розповсюдження екологізації в сільському господарстві створюють передумови для добору сортів сої різних груп стиглості та вивчення їх потенціалу продуктивності і якісних показників зерна за різних технологій вирощування. Мета роботи. Оцінка сортів сої за урожайністю та якісними показниками зерна за традиційної та органічної технологіями вирощування. Методи. Польовий, лабораторний, математичний, статистичний аналіз. Результати. Встановлено, що врожайність зерна у середньоранньостиглих сортів сої (Еверест, ЕС Професор і ДХ530) становила за традиційної технології 2,88 т/га, за органічної – 2,24 т/га, а у середньостиглих сортів (Вінздор, ЕС Палладор і Емперор) – 3,25 і 2,44 т/га, що на 0,38 і 0,20 т/га більше порівняно з середньо-раньостиглими сортами. Різниця у врожайності зерна між традиційною і органічною технологіями становила у середньоранньостиглих сортів 0,63 т/га, а у середньостиглих – 0,81 т/га. В середньому за два роки досліджень вміст протеїну в зерні сої становив 39,8–42,5 %, жиру – 20,1–21,7 %, вологість – 11,7–13,9 %. За рахунок вищої урожайності зерна сої за традиційної технології вихід протеїну був у межах 1,11–1,42 т/га, а жиру – 0,57–0,72 т/га, що на 21,0–24,7 і 21,5–25,6 % більше ніж за органічного вирощування. Між врожайністю зерна та вмістом протеїну встановлений вище середнього рівень взаємозв’язку – r=0,69 і 0,78 за традиційного і органічного вирощування, а між урожайністю та вмістом жиру залежність мала високий рівень (r =0,97 і 0,95). Висновки. Якісні показники (вміст протеїну і жиру) та вологість зерна сої залежали від сортових особливостей та погодних умов року і не змінювалися під впливом технології вирощування. Сорт сої Емперор мав максимальні показники урожайності зерна (3,35 і 2,47 т/га), вихід протеїну (1,42 і 1,05 т/га) і жиру (0,72 і 0,54 т/га), відповідно за традиційної та органічної технологій вирощування. Тому даний сорт можна рекомендувати для вирощування за обох технологій.

Ключові слова: соя, продуктивність, вміст протеїну, вміст жиру, вологість зерна

УДК 633.111.5                              https://doi.org/10.31867/2523-4544/0267

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 123–128     

О. О. Вінюков, О. М. Бутенко

Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція НААН, вул. Захисників України, 1, м. Покровськ, Донецька область, 85307, Україна

Актуальність. Популярність серед споживачів пшениці туранської пов’язана з тим, що її зерно має більше корисних властивостей ніж традиційні види. Розповсюдження цих пшениць стримує відсутність чітких агротехнологічних прийомів її вирощування, які б дозволили рослинам максимально сформувати генетично запрограмовану продуктивність. Мета. Встановити вплив запропонованих елементів технології вирощування на формування рослинами пшениці туранської біометричних показників в умовах східної частини Північного Степу України. Матеріали і методи. Дослідження проводились згідно методики польової справи Б. О. Доспєхова «Методика полевого опыта». Дослідження були проведені у 2021–2022 рр. у польовій сівозміні Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН.Попередник – соняшник. Для сівби використовували сорт пшениці туранської Сармат. Методи дослідження: польовий, лабораторний, математично-статистичний. Результати. Використання мінеральних добрив при вирощуванні пшениці туранської сприяє формуванню рослинами кращих біометричних показників протягом вегетації порівняно з контрольним варіантом. Так, габітус рослин у фазі повної стиглості перевищує контрольний варіант на 22 см. Кількість вузлових коренів на одній рослині збільшується на 0,7 шт., а коефіцієнт продуктивного кущіння – на 0,1. За використання менших норм висіву (2,0 та 3,0 млн. шт./га) рослини формують кращі біометричні показники незалежно від фонів живлення. Найбільшу кількість продуктивних пагонів рослини пшениці туранської формували за фону живлення N₃₀P₃₀. Залежно від норми висіву коефіцієнт продуктивного кущіння варіював від 1,4 до 1,2. Висновки. Збільшення або зменшення норми висіву істотно не впливає на фізіологічну здатність культури формувати щільний продуктивний стеблостій. Сформувати господарсько-ефективний щільний продуктивний стеблостій на одиниці площі можна шляхом збільшення норми висіву, за якого кількість продуктивних стебел на рослині буде знижуватись, але загальна кількість продуктивних стебел на 1 м² підвищиться, що дозволить підвищити врожайність посіву.

Ключові слова: пшениця туранська, норма висіву, фон живлення, коефіцієнт кущіння, кількість вузлових коренів, висота рослин, коефіцієнт продуктивного кущіння, кількість стебел

УДК 633.11: 577.11                    https://doi.org/10.31867/2523-4544/0268

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 129–137             

Я. С. Фанін, М. А. Литвиненко

Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення, Овідіопольська дорога3, м. Одеса, 65036, Україна

Актуальність.Одним з основних показників, з яким пов’язана товарна цінність зерна пшениці, її хлібопекарські, а також технологічні властивості, є масова частка білка.Результати наукових досліджень та практика сільськогосподарського виробництва свідчать про те, що за останні 80–90 років у південних областях України вміст білка в зерні пшениці озимої понизився з 17–18 % до 10–12 %, а в несприятливі, за погодними умовами, роки кількість білка в зерні може зменшуватися навіть до 8,0–9,5 %. Однією із проблем сьогодення України є питання покращення якості зерна пшениці. Україна посідає високе місце на світовому ринку зернових: частка в експорті пшениці складає в середньому 5 %. Мета роботи. Оцінка сучасних сортів озимої м’якої пшениці за врожайністю і біохімічними показниками якості зерна. Методи. Польові дослідження вели згідно з методикою польового досліду Б. А. Доспєхова. Агротехніка вирощування пшениці озимої – загальноприйнята для степової зони України. Облік врожайності проводився за методикою державного сортовипробування сільськогосподарських культур. Вміст білка в зерні визначали методами інфрачервоної спектрометрії та К’єльдаля, рівень седиментації білків – методом SDS-30. Результати. При порівнянні отриманих даних за врожайністю у колекції встановлено, що у сучасних вітчизняних сортів та сортів закордонної селекції за умов оптимального вегетаційного періоду врожайність була більшою в середньому на 103‒107 %, ніж у сортів ранніх етапів селекції. Лідерами за врожайністю є сорти Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення. На реалізацію потенціалу врожайності закордонних сортів значно впливає їх недостатня пристосованість до погодних умов. Паралельно з ростом врожайності внаслідок впливу негативної кореляції між урожайністю та якістю зерна, з кожним етапом селекції, в тому числі і у сучасних сортів, відбувається зниження білковості зерна на 0,5–1,5 %. Встановлено, що за рівнем седиментації сорти селекції СГІ-НЦНС переважають сорти ранніх етапів селекції. Велике різноманіття за рівнем седиментації має група сортів української селекції. У сортів іноземної селекції відмічено доволі низькі показники седиментації. Реалізація генетичного потенціалу врожайності та якості зерна досліджуваних сортів залежала від погодних умов та доз мінеральних добрив. Висновки. Значний успіх селекції на збільшення врожайності в українських і закордонних сортів через негативну кореляцію між цим показником і якістю зерна супроводжувався зменшенням рівня білковості на кожному етапі селекції на 0,5–1,5 %. У порівнянні з сортами ранніх етапів селекції показник седиментації SDS-30 був найбільший тільки у сортів СГІ-НЦНС, тоді як вітчизняні сорти інших наукових установ дещо поступалися сортам ранніх етапів селекції. Група закордонних сортів відрізнялася найменшим рівнем седиментації. Крім генетичного фактору, великий вплив на формування врожайності і якості зерна мають такі чинники, як погодні умови року і дози мінерального живлення.

Ключові слова: врожайність пшениці, адаптивність пшениці, білковість зерна, седиментація, добрива, біохімічні показники

УДК 633.14.«324»:631.5:581.132.2 (251.1) (1-17)                       https://doi.org/10.31867/2523-4544/0269

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 138–145             

М. М. Солодушко, Ю. В. Безсусідня

Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Вернадського Володимира, 14,
м. Дніпро, 49009, Україна 

Актуальність. Визначення впливу технологічних прийомів вирощування на фотосинтетичну діяльність та рівень зернової продуктивності  жита озимого є актуальним. Оскільки проведення цих досліджень дозволяє у більш повній мірі розкрити біологічний потенціал рослин, визначити оптимальні технологічні параметри за яких суттєво підвищується врожайність жита озимого при його вирощуванні в зоні Північного Степу України. Мета проведених досліджень полягала у вивченні особливостей фотосинтетичної діяльності рослин сучасних сортів жита озимого залежно від попередників на фоні різних строків сівби та рівня мінерального живлення в ґрунтово-кліматичних умовах Північного Степу. Матеріали і методи. Дослідження проводилися впродовж 2018–2021 рр. на базі дослідного господарства «Дніпро» ДУ Інститут зернових культур НААН України. Кількість факторів у досліді – чотири. Сорти жита озимого Пам’ять Худоєрка та Стоір висівалися після соняшнику та ячменю ярого у ранній (5–10 вересня), оптимальний (20–25 вересня) та пізній (5–10 жовтня) строки. Результати. Жито озиме, розміщене після ячменю ярого, мало більшу за розмірами площу листків, листковий індекс та вищі значення фотосинтетичного потенціалу, порівняно з варіантами досліду, де ця зернова культура висівалася після соняшнику. При вирощуванні після обох попередників максимальні значення цих показників відмічали у рослин різних сортів за сівби 20–25 вересня за внесення N₄₅ по мерзлоталому ґрунті. В середньому за роки досліджень, у фазі колосіння площа листкової поверхні рослин у сорту Пам’ять Худоєрка, який вирощувався після стерньового попередника на зазначених ділянках становила 50,4 тис.м²/га, у сорту Стоір – 52,9 тис.м²/га, після соняшнику – 46,6 та
48,5 тис.м²/га відповідно. Найвищі показники фотосинтетичного потенціалу посіву також відмічалися на зазначених варіантах і становили у сортів Пам’ять Худоєрка та Стоір, які вирощувалися після ячменю ярого – 2,59 та 2,76 млн м²-днів/га, а після соняшнику – 2,40 та 2,52 млн м²-днів/га відповідно. За результатами досліджень встановлено, що сівба жита озимого після ячменю ярого і соняшнику в найбільш оптимальні строки, а саме 20–25 вересня, та застосування азоту ранньою весною із розрахунку 45 кг/га д. р., забезпечували формування найвищої врожайності у сорту Стоір, яка складала відповідно до попередника 6,47 і 5,03 т/га. Висновок. Таким чином, за результатами проведених досліджень встановлено, що максимальну площу листкової поверхні (52,9 тис.м²/га), листковий індекс (5,3) та фотосинтетичний потенціал (2,76 млн м²-днів/га) формував сорт Стоір за сівби 20–25 вересня після ячменю ярого та проведення підживлення рослин азотом ранньою весною по мерзлоталому ґрунті із розрахунку 45 кг/га д.р. До речі, за таких умов було одер-жано і максимальний рівень врожайності у сорту Стоір, який за вирощування після ячменю ярого та соняшнику склав 6,47 та 5,03 т/га відповідно.

Ключові слова:жито озиме, сорт, попередник, строк сівби, фотосинтетична діяльність рослин, площа листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал посівів, урожайність

УДК 633.15: 631.81.095.337: 631.816.35                  https://doi.org/10.31867/2523-4544/0270

Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 146–152               

 В. Г. Молдован, Ж. А. Молдован

Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського
господарства Поділля НААН, с. Самчики, Хмельницький район, Хмельницька область, 31182, Україна

Актуальність.Для оптимального розвитку кукурудза потребує не лише макроелементів – азоту, фосфору та калію, але й мікроелементів – Cu, Mo, Mn, Co, Zn, B та ін. Ефективність мікродобрив у технологіях вирощування кукурудзи досить висока незалежно від способу їх використання (допосівна обробка насіння або листкове підживлення).Серед мікроелементів, які відіграють особливе значення в життєдіяльності рослин, вартує уваги цинк, адже його дефіцит призводить до сповільнення росту через скорочення міжвузлів, зниження озерненості качанів або їх незав’язуваності.Метою досліджень було вивченняефективності використання цинку у вигляді висококонцентрованого рідкого добрива для позакореневого підживлення кукурудзита його впливу на ріст і розвиток рослин, формування площі листкової поверхні, показників індивідуальної продуктивності, урожайності зерна кукурудзи в умовах Західного Лісостепу.Матеріали і методи. У двофакторному досліді вивчали гібриди кукурудзи ранньостиглий ДН Атон та середньоранній ДН Астра;висококонцентроване рідке цинкове добриво Хімік Цинк, яке використовувалося для обприскування посівів у фази 5–6 та 8–9 листків. Результати. Встановлено, щолінійні розміри рослин визначаються генетичними особливостями гібридів та істотно залежать від їх групи стиглості й мінерального живлення. Зокрема, висота рослин кукурудзи у фазі цвітіння волоті становила на контролі у ранньостиглого гібрида ДН Атон 200,0 см і у середньораннього гібрида ДН Астра – 210,7 см, тоді як за дворазового підживлення цинком, збільшувалася до 225,1 та 238,3 см, відповідно. Площа листкової поверхні збільшувалася також у ранньостиглого гібрида ДН Атон з 31,57 до 34,67 тис. м²/га, у середньораннього гібрида ДН Астра – з 33,59 до 36,99 тис. м²/га. Варіювання кількості продуктивних качанів і показників структури врожаю за варіантами досліду, безумовно, впливало й на формування урожайності зерна, яка за застосування цинку для позакореневого підживлення кукурудзи у фази 5–6 та 8–9 листків, збільшувалася у ранньостиглого гібрида ДН Атон на 0,72 т/га (8,2 %) та у середньораннього гібрида ДН Астра – на 0,78 т/га (8,6 %) порівняно з контролем.Висновки. Позакореневе підживлення кукурудзи у фази 5–6 та 8–9 листківвисококонцентрованим рідким цинковим добривом Хімік Цинк позитивно впливає на ріст і розвиток рослин, формування площі листкової поверхні й фотосинтетичного потенціалу, зумовлює збільшення кількості продуктивних качанів на 100 рослинах, покращує показники елементів структури врожаю, що забезпечує підвищення урожайності зерна.

Ключові слова: кукурудза, гібрид, фаза розвитку, підживлення, площа листкової поверхні, індивідуальна продуктивність, урожайність

УДК 633.854.78:631.543.3              https://doi.org/10.31867/2523-4544/0235

Зернові культури. Том 6. № 2. 2022. С. 77–84

Н. М. Кутіщева, Л. І. Шудря, С. І. Одинець, О. В. Безсусідній, В. О. Середа

Державна установа Інститут олійних культур НААН, вул. Інститутська, 1, сел. Сонячне, Запорізький р-н, Запорізька обл., Україна, 70417

Актуальність. На сучасному етапі основу економіки України складає сільгоспвиробництво. Жодна інша галузь не залежить так від коливань погоди, як сільське господарство. І йому постійно доводиться пристосовуватись до змін клімату, що відбуваються. Підвищення температури, зміна кількості опадів та їх розподіл у часі, нестійкий характер погоди, поширення шкідників і хвороб є результатом зміни клімату, що загрожує сільськогосподарському виробництву гібридів соняшника.  Постає питання впливу погодних факторів на формування господарських ознак як самих гібридів, так і їх батьківських форм, формування рослинами врожаю від погодних чинників – температури і опадів як за вегетацію в цілому, так і по місяцях. Мета. Вивчення впливу погодних умов на формування показників продуктивності гібридів і їх батьківських компонентів. Матеріали і методи. Дослідження були проведені на трилінійних гібридах соняшника (Helianthus annuus L.) Агент, Агрономічний, Каменяр, Маршал і Запорізький 28 та на їх батьківських компонентах – простих стерильних гібридах ЗЛ(22х102)А, ЗЛ(42х46)А, ЗЛ(42х58)А та на відновниках фертильності ЗЛ512В, ЗЛ678В і ЗЛ7034В. Результати. Коливання врожайності за роками сягали 0,90 т/га у гібрида Агент, 1,66 т/га у Агрономічного, 0,13 т/га у Маршала, 0,96 т/га у Каменяра і 0,58 т/га у Запорізького 28. Найвищі показники врожайності та вихід жиру з одиниці площі були в 2018 р. За результатами трирічних випробувань гібридів і їх батьківських форм найвищу врожайність мав гібрид Маршал – 2,64 т/га в 2016 р. при олійності насіння 50,78 %. Також у 2016 р. найвищі показники врожайності та виходу олії мали всі відновники фертильності пилку. В той же час найвищі показники врожайності та вихід жиру з одиниці площі чотири з п’яти гібридів показали в 2018 р. Найнижчий вміст жиру в насінні у представлених гібридів був 2017 р. і знаходився в межах 45,16–48,49 % у Агента та Запорізького 28, відповідно. Висновки. Встановлено, що для вирощування гібридів соняшника для південного Степу України найбільш продуктивним є гібрид Маршал, його середня врожайність склала 2,56 т/га і перевищила на 0,27–0,48 т/га цей показник у інших гібридів.

Ключові слова: соняшник, гібрид, врожайність, олійність, маса 1000 насінин, вихід олії, погодні умови, опади, температура, сума активних температур, коефіцієнт кореляції

УДК 633.34:381.8                     https://doi.org/10.31867/2523-4544/0236

Зернові культури. Том 6. № 2. 2022. С. 85–90

О. С. Власюк,  Л. С. Квасніцька

Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН, вул. Самчики 1, с. Самчики, Хмельницький район, Хмельницька область, 31182, Україна

Актуальність. Сьогодні у світі, в умовах екологічної та економічної криз, підвищилась увага до використання потенційних можливостей агроекосистем й мінімізації застосування пестицидів та агрохімікатів. Для цього використання екологічно безпечних стимуляторів розвитку рослин і новітніх форм мікродобрив є одним з найбільш перспективних прийомів у рослинництві. Удосконалення технології вирощування сої екологічно-безпечними елементами потребує наукового обґрунтування та адаптації до грунтово-кліматичних умов конкретної зони вирощування, а також вивчення їх впливу стосовно сортових особливостей культури. Мета. Визначити оптимальні варіанти мінерального удобрення сортів сої у поєднанні з позакореневим підживленням та обробкою насіння і посівів біологічно-активними препаратами, що сприяють підвищенню продуктивності на 15–20 % та біологізації вирощування культури. Методи. Польовий, кількісно-ваговий, лабораторний, математичний, статистичний аналіз. Результати. Визначено, що активність формування азотофіксувальних симбіозів на сої значною мірою залежить від способу обробки біологічно активними речовинами, зокрема стимуляторами марки Вимпел та мікродобривами Оракул. За обробки сої біологічно активними препаратами маса бульбочок зростає набагато інтенсивніше, ніж їх кількість. Приріст маси бульбочок становив до 50,7 % у сорту Діадема Поділля і до 60,8 % – у сорту Самородок. Застосування досліджуваних способів обробки насіння та позакореневого підживлення забезпечило зростання урожайності насіння сої сорту Діадема Поділля на 4,4–42,7 %, а сорту Самородок – на 4,7–44,4 %, залежно від рівня мінерального живлення. Висновки. Стимулятори росту і розвитку Вимпел та мікродобрива Оракул є ефективними для підвищення урожайності та посилення азотфіксації сої. Застосування біологічно активних препаратів може слугувати важливим елементом ощадних та екологічно безпечних технологій вирощування сої, який здатен знижувати вплив на рослини стресових факторів, зокрема, нестачі добрив.

Ключові слова: соя, азотофіксувальна активність, мікродобрива, стимулятори росту, урожайність сої

УДК 633.11:631.53.4:631.55(477.4)               https://doi.org/10.31867/2523-4544/0237

Зернові культури. Том 6. № 2. 2022. С. 91–99 

Р. М. Лось¹, В. В. Кириленко¹, О. В. Гуменюк¹, Н. С. Дубовик²

¹Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН України, вул. Центральна 68, с. Центральне, Обухівський р-н, Київська обл., 08853, Україна

²Білоцерківський національний аграрний університет МОН України, Соборна площа, 8/1, м. Біла Церква, Київська обл., 09117, Україна

Актуальність. Незадовільне використання генетичного потенціалу сортів пшениці озимої є однією з багатьох причин, що спричиняють проблему в недоотриманні продовольчого зерна в Україні. Реалізація генетичного потенціалу сорту можлива за умови виконання всього комплексу агротехнологічних заходів і жорсткої технології вирощування насіння. Від попередників, строків сівби та погодних умов у період вегетації значною мірою залежить продуктивність різних за генотипом сортів. Метою наших досліджень було визначення потенціалу врожайності нових сортів пшениці озимої миронівської селекції залежно від попередників та строків сівби в умовах центрального Лісостепу України, а також встановлення взаємозалежності між ними. Матеріали і методи. Дослідження проведено у польовому досліді на полях Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН (МІП) у 2018/19–2020/21 рр. (рік – чинник А), що розташований у центральній частині Лісостепу України. Об’єктом досліджень були п’ять нових сортів пшениці озимої миронівської селекції (МІП Фортуна, МІП Лада, МІП Ювілейна, Аврора миронівська, МІП Лакомка) у порівнянні зі стандартом Подолянка – чинник В. Досліди закладали після двох попередників: соняшник і соя – чинник С; сівбу здійснювали 25 вересня та 5 жовтня з відхиленням 1–3 доби – чинник D. Рівень коефіцієнтів суттєвості відхилень температури повітря (°С) та суми опадів (мм) визначали за градацією згідно методики Педя Д. А. (1975) і Каленської С. М. (2018). Результати. Погодні  умови в  роки  досліджень істотно різнились, що дало змогу об’єктивно оцінити матеріал. Досліджено врожайність нових сортів пшениці озимої миронівської селекції залежно від попередників та строків сівби. Серед досліджуваних попередників найкращим визначено сою, а серед строків сівби – 25 вересня, що у середньому за роки вивчення сприяло отриманню максимального рівня врожайності нових сортів культури. Висновки. За результатами дослідження сортових відмінностей визначено, що найбільшу врожайність у цілому по досліду сформував за першого строку сівби (25 вересня) сорт МІП Ювілейна (6,24 т/га), за двома строками сівби (25, вересня та 5 жовтня) вище значення урожайності спостерігали у сорту МІП Фортуна (5,46 та 5,47 т/га).

Ключові слова: пшениця озима, сорт, урожайність, погодні умови, попередник, строк сівби

УДК 631.81.84:631.86                  https://doi.org/10.31867/2523-4544/0238          

Зернові культури. Том 6. № 2. 2022. С. 100-105 

В. В. Іваніна, І. М. Коротенко

Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН, вул. Клінічна, 25, м. Київ, 03141  Україна

Актуальність досліджень полягає у встановленні ефективних попередників та доз внесення азотних добрив для отримання стабільних врожаїв високої якості зерна пшениці озимої в умовах зростаючого потепління клімату. Мета. Вивчити вплив зернобобового попередника гороху на врожайність пшениці озимої (TriticumaestivumL.) та встановити оптимальну дозу азотних добрив за біологізації її вирощування. Методи. Довготривалий польовий та аналітичний. Результати. Наведено дані досліджень щодо впливу бобового попередника гороху та доз внесення азотних добрив на продуктивність пшениці озимої. Установлено, що бобовий попередник горох та азотні добрива істотно підвищили врожайність та якість зерна пшениці озимої. З’ясовано, що збільшення дози внесення азотних добрив під пшеницю озиму з 40 до 80 кг/га за обох попередників було ефективним. Висновки. Застосування під пшеницю озиму у ланці з горохом N₈₀Р₆₀К₆₀ забезпечило найвищу врожайність зерна – 5,42 т/га з перевищенням до контролю без добрив на 1,02 т/га. За попередника вівсяниці внесення N₈₀Р₆₀К₆₀ супроводжувалось зменшенням урожайності зерна на 1,03 т/га. Збільшення дози азотних добрив під пшеницю озиму з 40 до 80 кг/га ефективнішим визначено у ланці з горохом – врожайність зерна зросла на 0,56 т/га, тоді як у ланці з вівсяницею – на 0,38 т/га. Встановлено чітку кореляційну залежність між дозою внесення азотних добрив і врожайністю зерна пшениці озимої: з коефіцієнтом детермінації у ланці з вівсяницею – 0,9999, ланці з горохом – 0,9966. Ефективним визначено заорювання соломи гороху під пшеницю озиму на фоні дози мінеральних добрив N₆₀Р₆₀К₆₀ – врожайність зерна порівняно з внесенням лише мінеральних добрив підвищилась на 0,23 т/га за абсолютного показника 5,36 т/га. Внесення мінеральних добрив в обох ланках посилило наростання стеблової маси, забезпечивши врожайність соломи у ланці з горохом на 0,4–0,7 т/га вищу, ніж у ланці з вівсяницею. За попередника горох істотно покращилась якість зерна пшениці озимої. На контролі без добрив вміст білка в зерні пшениці після гороху становив 11,4 %, вівсяниці – 11,0 %; за внесення дози добрив N₄₀Р₆₀К₆₀ – відповідно 11,8 % та 11,4 %; N₆₀Р₆₀К₆₀ – 12,0 % та 11,5 %, N₉₀Р₆₀К₆₀ – 12,1 % та 11,7 %. За рахунок бобового попередника гороху вміст білка в зерні порівняно з попередником вівсяницею підвищився на 0,4–0,5 %.

Ключові слова: азот, попередники, горох, продуктивність, пшениця озима